Actual Problems of Mind最新文献

{"title":"Аналітична філософія історії Артура Данто: парадокси історичного знання.","authors":"Олена Віталіївна Мішалова","doi":"10.31812/apm.7639","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7639","url":null,"abstract":"Анотація: В даній роботі стверджується, що концепція аналітичної філософії історії Артура Данто є першою послідовною систематичною спробою аналітичного аналізу процесу історичного пізнання, визначення меж та можливостей пізнання минулого. Автор підкреслює, що Данто презентує постпозитивістський підхід до вирішення епістемологічних питань історії, тому його філософію історії можна вважати результатом вдалого подолання вузького позитивістського розуміння науки. \u0000В своїй праці Аналітична філософія історії Данто чітко поділяє філософію історії на субстантивну філософію історії, спрямовану на опис “всієї історії”: всього минулого та всього майбутнього, та аналітичну філософію історії, предметом вивчення якої виступають питання історичного пізнання. Концепції субстантивної філософії історії претендують на статус теорій історії, вони часто використовують історичні дослідження як просто фактичний матеріал для своїх умоглядних побудов. Субстантивна філософія історії піддається глибокій критиці з боку Данто як помилковий спосіб мислення про минуле, що невиправдано екстраполює оповідні структури історичної розповіді у майбутнє і передбачає та оповідає про події ще до того, як вони трапилися. Історик може робити передбачення стосовно тих чи інших подій у минулому і в результаті відкрити їх, якщо його передбачення були вірними, однак історія має справу лише з минулим. \u0000Наголошується, що Данто вирізняє й аналізує ряд «парадоксів» історичного пізнання, спричинених як малою обізнаністю істориків з тенденціями розвитку сучасної науки, так і відсутність розуміння реальних проблем історичного пізнання у сучасній філософії науки. Наприклад, це стосується питання опосередкованості предмету вивчення, що скоріше є правилом, аніж виключенням для сучасних наук, тому не становить перед історією якихось виключних пізнавальних проблем. Також це стосується питання теоретичного й ціннісного навантаження історичного знання. Данто називає помилкою Бекона переконання, що науковець чи історик починають своє дослідження з вивчення «чистих» фактів, вони обидва потребують теоретичної підготовки, щоб взагалі почати щось досліджувати. Окремої уваги потребує характерна особливість історії як науки, відповідно до якої історик, як обґрунтовано доводить Данто, часто знає більше і краще про події, котрі він вивчає, аніж учасники чи очевидці цих подій.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"81 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116262937","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Психофізична взаємодія, фізична причинність та природа субстанцій у філософії Декарта","authors":"Дмитро Петрович Сепетий","doi":"10.31812/apm.7624","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7624","url":null,"abstract":"У статті обговорюється проблема сумісності між інтеракціоністським субстанційним дуалізмом Декарта та його висловлюваннями про закон збереження кількості руху, про спосіб, у який Бог підтримує існування світу, та про те, що усі властивості душ і тіл є модусами, відповідно, мислення або протяжності. Обґрунтовуються можливості інтерпретацій, які усувають позірний конфлікт між цими аспектами вчення Декарта. Зокрема, положення про те, що психічні стани викликають певні рухи в мозку, узгоджується з вченням Декарта про закон збереження кількості руху, оскільки цей закон випливає з незмінності Бога, тоді як душі не є незмінними; воно також узгоджується із законами збереження у фізиці Ньютона, оскільки ці закони не забороняють змін, в яких відбувається лише перерозподіл (без загальної зміни) енергії та імпульсу, і оскільки вони встановлені лише для фізичних взаємодій. Інтеракціонізм Декарта не суперечить його висловлюванням про те, як Бог підтримує існування світу, якщо ці висловлювання тлумачити у тому сенсі, що Бог зберігає рух у світі через збереження законів природи, і що збереження світу Богом є продовженням початкового акту творення. Принцип, згідно якого усі властивості субстанції є модусами її головного атрибута, узгоджується з субстанційним дуалізмом та інтеракціонізмом, якщо визнати, що в філософії Декарта онтологія світу включає не лише субстанції двох видів з їх основними атрибутами та модусами цих атрибутів, але й деякі інші особливі фундаментальні сутності, такі як субстанційний союз тіла та душі та/або психофізичні закони природи.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"49 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122433149","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Толерантність і критичність: нетолерантність до хиби","authors":"Надія Козаченко","doi":"10.31812/apm.7634","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7634","url":null,"abstract":"Толерантність має межі. Толерантність – це ставлення щодо визнання іншого рівним, але відмінним. Якщо ми не можемо відрізнити хибне від відмінного, ми можемо отримати псевдотолерантність. Щоб зробити таке розрізнення, ми маємо супроводжувати толерантність критичною оцінкою. Наприклад, якщо умови функціонування толерантності порушуються, а відповідне ставлення до суспільних практик продовжує називатися толерантністю, ми можемо отримати безмежну толерантність, яка застосовується до будь-чого. Така псевдотолерантність ґрунтується на байдужості чи некомпетентності, а не на критичній оцінці. Трапляється також вимушена толерантність, для якої немає жодних інших причин, окрім примусу. Ці випадки не є толерантністю, хоча вони називаються тим самим терміном і можуть застосовуватися в схожих ситуаціях.\u0000Толерантність підтримує норму. Толерантність як соціальне явище має неочевидний наслідок – вона змінює статус толерованого явища, підіймаючи його до рівня соціального сприйняття, а потім і схвалення. Толерантність санкціонує толероване явище як допустиме відмінне інше, яке не можна критикувати і яке можна прийняти. При псевдотолерантності існує небезпека того, що деякі явища будуть безпідставно сприйняті як соціально прийнятні. Проте такі явища безпосередньо руйнують середовище толерантності. Наприклад: виправдане насильство або нешкідлива брехня.\u0000Не все підлягає толеруванню. Існують певні соціальні практики, які не можна терпіти, тому що вони не інші чи відмінні, а хибні чи небезпечні. Питання можливості толерантності до соціальних практик вимагає використання критичного мислення для пошуку та застосування відповідних критеріїв. Не можна терпіти фейки, брехню та дезінформацію, оскільки вони руйнують умови толерантності в епістемологічному співтоваристві. Вони створюють такі епістемічні альтернативи, які не можна відкинути, а їхня непозбувна наявність знижує когнітивний статус знання в цілому, спричиняючи тим самим деградацію епістемічного середовища. Щоб зберегти можливість бути толерантними, ми повинні турбуватися про те, як ми можемо підтримати середовище, в якому ми можемо бути толерантними. Так само, щоб мати можливість здобувати знання, ми повинні дбати про епістемічне середовище, в якому ми можемо це продуктивно робити.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"75 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121031165","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Про деякі аргументаційні модифікації в логіці","authors":"Володимир Вячеславович Навроцький","doi":"10.31812/apm.7632","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7632","url":null,"abstract":"Анотація. Переорієнтація логічних досліджень з аналізу окремих речень на аналіз систем аргументів призводить до деяких змін у самій логіці. Така переорієнтація зумовлена, зокрема, особливостями правдоподібних аргументів, що висуваються на підтримку прийняття рішень. Одна з таких особливостей полягає у тому, що застосування правил виводу ще не гарантує, що висновок правдоподібного аргументу обґрунтований. Треба пояснити, як саме відбувається перехід від засновків до висновку такого аргументу. Має бути встановлено, що передавання обґрунтування від засновків до висновку за допомоги правил виводу дійсно відбулось. Саме від цього і залежить те, чи зобов’язаний індивід приймати висновок і застосовувати його у своїх подальших міркуваннях. \u0000Підставою для прийняття висновку правдоподібного аргументу як обґрунтованого є успішний захист від атак контраргументів. Введення у логіку засобів представлення змагання аргументів і є однією з ознак її комунікативної трансформації. \u0000Висновки правдоподібних аргументів обґрунтовані лише у певному ступені. Прагнути не повного обґрунтування висновків, а встановлення лише ступеню їх обґрунтування рекомендують саме через неповноту інформації, яка і зумовлює правдоподібність аргументів та їх висновків. \u0000У семантиці, що застосовується для обґрунтування висновків правдоподібних аргументів засновкам і правилам виводу приписуються ступені переконаності. Вони відображають силу цих структурних компонентів аргументів. А обґрунтованість висновку аргументу обчислюється на підставі приписування ступенів переконаності його складовим і складовим його контраргументів. \u0000Аргументація залежить від цінностей, тому база даних, що застосовується для побудови аргументів, має містити також інформацію і про них. Так само як і переконання, цінності також можуть мати ступені. Семантичні правила для обчислення ступеню обґрунтованості висновків аргументів, мають враховувати ці ступені. Логічна семантика, модифікована у такий спосіб, виглядає найбільш придатним інструментом для оцінки практичних правдоподібних аргументів, зокрема, для відповіді на критичні запитання, що висуваються до таких аргументів.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"91 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122268568","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Аналітична нормативна етика і тенденції її розвитку","authors":"Ярослав Владиславович Шрамко","doi":"10.31812/apm.5519","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.5519","url":null,"abstract":"У статтi подано огляд основних концепцiй i пiдходiв у га- лузi нормативної етики, яка розвивається в межах сучасної аналiтичної фiлософiї. Розглянуто два основних типи нормативних етичних теорiй: телеологiчнi та деонтологiчнi, — якi розрiзняються за способом визначення поняття правильного та поняття добра i трактуванням їх взаємозв’язку. Для теорiй телеологiчного типу (консеквенцiалiзм та етика чеснот) характерне визнання добра як первинної категорiї етики, яка визначається незалежно вiд iнших етичних понять, зокрема, вiд того, що може вважатися правильним або неправильним. Категорiя моральної правильностi, навпаки, визначається в цих теорiях через поняття добра, а саме, як те, що збiльшує (максимiзує) добро чи сприяє його втiленню. Тож, телеологiчний (у широкому сенсi) пiдхiд до етики передбачає похiднiсть моральних норм, зокрема тих, якi визначають правильну поведiнку, вiд поняття добра, що виступає як деяка основна (кiнцева) мета, досягнення якої прагне будь-яка моральна людина. Це остаточне та безумовне добро не залежить вiд жодних моральних норм, i може визначатися по-рiзному. Виходячи з того, як конкретизується поняття добра, видiляють рiзнi телеологiчнi концепцiї нормативної етики. Зокрема, маємо змогу розрiзнити егоїзм, альтруїзм та утилiтаризм. Як егоїзм, так i альтруїзм мають своїх послiдовникiв серед аналiтичних фiлософiв, якi займаються розробкою нормативних етичних теорiй, проте найбiльшого поширення серед концепцiй консеквенцiйного типу отримав утилiтаризм. У теорiях деонтологiчного типу (етика обов’язку) вiдношення мiж основними етичними поняттями фактично змiнюється на протилежне, а саме: як основна та первинна розглядається категорiя моральної правильностi. Вiдповiдно, добро в таких теорiях виявляється пiдпорядкованим поняттям i, зрештою, визначається через моральнi норми, якi закрiплюють i кодифiкують те, що вважається морально правильним.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"94 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117110760","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Проблема Сократа : класичні стратегії розв’язання та їх аналітичні інтерпретації в дослідженнях К. Поппера та Г. Властоса.","authors":"Андрій Іванович Абдула","doi":"10.31812/apm.7626","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7626","url":null,"abstract":"Проблема Сократа – одна з давніх філософських проблем. Сократа називають «засновником Західної філософії» та «першім справжнім філософом», але, можливо, той Сократ, якого ми знаємо, був лише літературним персонажем у діалогах Платона. Навіть його сучасники не могли однозначно відповісти на запитання «ким був Сократ насправді?» Три найближчих до нього античних автори, твори яких зберіглися – Арістофан, Ксенофонт та Платон, давали йому суперечливі характеристики, а більш пізні автори довільно використовували його образ. \u0000Водночас, дослідники не полишали спроб відтворити «історичного Сократа». На кінець ХІХ ст. остаточно сформувались декілька стратегій щодо вирішення проблеми Сократа саме як історико-філософської та методологічної проблеми. На основі цих стратегій виникли їх сучасні інтерпретації як в аналітичній філософії так і за її межами. \u0000В статті розглядаються основні підходи до вирішення сократівської проблеми, з урахуванням тих методологічних орієнтирів, які було вироблено протягом останнього часу: виокремлення літературно-контекстуального (герменевтичного) та аналітичного напрямків дослідження, унітарного та еволюційного підходів, історично зорієнтованого аналізу та ін. \u0000Також акцентовано увагу на двох підходах, що представляють аналітичний напрямок і які можна розглядати в межах еволюціоністської парадигми щодо вирішення проблеми Сократа. Ці підходи поєднує як спільна методологічна настанова так і загальна тенденція щодо протиставлення портретів Сократа та Платона. Однак за філософською вагою і впливом ці підходи значно різняться. \u0000Перший з цих підходів представлений в працях відомого британського філософа Карла Поппера, зокрема в його основоположній праці «Відкрите суспільство та його вороги». Поппер в цій праці приділив значну увагу постаті Сократа, протиставивши його Платону. Сократ для Поппера – представник відкритого, вільного суспільства, у той час, як Платон – «пророк» закритого суспільства. Розв’язання проблеми Сократа для К. Поппера – це філософське обґрунтування такого протиставлення, тому цій проблемі приділена значна увага. \u0000Другий підхід репрезентує методологію, розроблену видатним американським істориком філософії Г. Властосом, яку характеризують як «аналітичний девелопменталізм». У цілому вона також спрямована на пошук аргументів на користь протиставлення філософії Сократа та філософії Платона. При цьому дослідження Властоса зосереджено переважно навколо питань історико-філософського змісту. Його концепція вважається однією з засадничих у цьому напрямку дослідження. \u0000 ","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"123 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122916450","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Чим І. Кант завершує «критичну справу»?","authors":"Оксана Петрівна Панафідіна","doi":"10.31812/apm.7623","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7623","url":null,"abstract":"У статті розглядається завершальний етап «цілої критичної справи» І. Канта у контексті критичної філософії загалом (викладеної Кантом у трьох «Критиках»: «Критиці чистого розуму», «Критиці практичного розуму» та «Критиці сили судження»). Головна ідея статті полягає у тому, що змістом третьої «Критики» є не естетика, телеологія, біологія, екологія, теорія систем чи філософія науки, як і усі вони разом, а рефлектувальна сила судження як одна із вищих пізнавальних спроможностей трансцендентального суб’єкта. Вона має власний апріорний принцип (суб’єктивний принцип формальної доцільності природи) і власну ділянку (ein Boden) для легітимного вжитку (проте не царину (das Gebiet)). Автор наводить три аргументи на користь цієї ідеї: (1) важливо розрізняти власне критику (як пропедевтику) і філософську доктрину, що складається із метафізики природи і метафізики звичаєвості; (2) головне завдання третьої «Критики» – не побудова цілісної філософської системи (доктрини), а вирішення загальної проблеми, що стосується умов можливості і меж пізнання індивідуальних формоутворень; (3) перш ніж судити про численні окремі ідеї, варто схопити цілісну ідею, тобто вписати зміст «Критики сили судження» у контекст «критичної справи» загалом. Кант приділяє особливу увагу окресленню границь правомірного вжитку ключових термінів у конкретному контексті, зокрема таких як «доцільність природи» і «сила судження». Предметом розгляду у третій «Критиці» є естетичні судження рефлексії (судження про прекрасне і піднесене природи та мистецтва) та телеологічні судження про предмети природи як цілі. Якщо трансцендентальний принцип рефлектувальної сили судження в аспекті її естетичного різновиду виступає конститутивним принципом для почуття задоволення і незадоволення, то в аспекті її телеологічного різновиду – регулятивним для спроможності пізнання. Кант наголошує на тому, що критика сили судження не стосується того, як ми пізнаємо природу, а як ми можемо судити про неї за межами теоретичного пізнання з огляду на реальність надчуттєвого, що є предметом практичної філософії.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"109 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115172112","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"До проблеми формування теоретико-методологічної платформи інвайронментальної освіти","authors":"Галина Анатоліївна Балута","doi":"10.31812/apm.7633","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7633","url":null,"abstract":"У XXI столітті все більше уваги приділяється розвитку екологічного мислення. Замість того, щоб теоретично опановувати природу, людина має піклуватися про неї. Рівноцінне ставлення до природи має стати виховною універсалією, тому розглядається як цінність. Екологічна культура аналізується як етика збереження і герменевтична практика. Однак еколого-дискурсивна парадигма все ще залишається проблематичною в освіті. Серйозним недоліком освіти є фрагментарність пізнання, відсутність методологічної платформи, яка забезпечує картину єдності світу, «сімейної спорідненості» його явищ. Відтворення загальної картини є можливим шляхом введення у пізнавальний горизонт етичного «розуміючого» дискурсу. Тому метою статті є її аналіз як комплексного підходу у філософії освіти. У статті розглядається екологічна антропологія як методологічна основа еколого-дискурсивної парадигми, а також теоретико-методологічна платформа інвайронментальної освіти: а) концепт цінності життя і його продовження у всіх проявах і формах (А. Швейцер), б) холістичне світорозуміння, принципи: простоти, когерентності, доцільності як вихідні у схемах пояснення (A. Вайтхед), в) комунікативна етика, інтегральний методологічний плюралізм як різні способи інтерпретації сутності (К. Уілбер), д) нові моделі пізнання. Наголошується, що екологічне мислення неможливо сформувати без зміни епістемологічної моделі. Таким чином, замість фактів і компетенцій, пізнання людини має базуватися на цінностях. У роботі висвітлено ідею діагностичного пізнання, яке базується на цінностях. Отже метафізична картина світу має значущий теоретико-методологічний потенціал, який розгортається у пізнавальному та етичному горизонті і є практикою освітньої рефлексії, яка інтегрує різні типи раціональності, трактує процес модернізації у освіті як реабілітацію онтологічних цінностей, витіснених інструментальними цінностями технічного прогресу.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"341 ","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"113993899","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Mind Engineering, Habit, and Human Nature","authors":"A. Leonov","doi":"10.31812/apm.7638","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7638","url":null,"abstract":"This paper attempts to do the following things. First, it reinterprets the notion of “mind engineering” from a more neutral standpoint and offers a totally new approach to the phenomenon. Thus, instead of looking at the phenomenon from a wholly negative perspective (such as identification of mind engineering with “brainwashing,” “mind control” and other manipulatory techniques), it defines mind engineering as the process of “design/redesign, implementation/reimplementation, evaluation/reevaluation of minds.” In itself, this process can be deliberate or forceful. Here, the author looks at deliberate mind engineering primarily. \u0000Secondly, the “mind” is defined as a set of beliefs, and the latter, following Charles Peirce, is interpreted as the set of habits. The phenomenon of habit is interpreted pragmatically-hermeneutically and is defined as a “‘fixed’ functional interpretation of the world and one’s place in it that either works or does not work.” If a specific interpretation constantly works, it constitutes a “good” habit. If it does not work, it means a “bad” habit. Unlike the current social-psychological approaches to habit as goal-independent and automatic, and therefore “mindless”/non-cognitive, the author claims that habits are essentially goal-dependent, and cognitive. The habit’s main goal is to resolve the problematic situation that the organism is in. Habit’s cognitive element is grounded in the organism’s interpretive effort that allows it to specify a problematic situation as problematic. Therefore, the connection between the organism and a situation is not direct/immediate but rather is mediated via functional interpretive meaning. In the end, mind engineering must be taken as “habit engineering,” and, thus understood, the phenomenon in question can be seen as one of the key phenomena to clarify human nature.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130331984","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Ідентичність в аналітичній філософії, соціології та психології: спільне і відмінне","authors":"Олена Євгеніївна Оліфер","doi":"10.31812/apm.7630","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apm.7630","url":null,"abstract":"Анотація. У двадцять першому столітті науковці приділяють значну увагу питанню ідентичності особистості. Цю категорію вивчають у філософії, гуманітарних та соціальних науках. Однак постає питання схожості та відмінності у розумінні поняття «ідентичність». Чи однаково розглядається ідентичність у філософії, соціології та психології? У статті зроблено спробу порівняти розуміння ідентичності як категорії у згаданих галузях дослідження. \u0000Спочатку у статті окреслено історичний розвиток ідентичності та розуміння цієї категорії е філософії, соціології і психології. В аналітичній філософії ідентичність  – це питання про існування особистості в часі: чи ідентична певна особистість в момент часу t1 особистості в момент часу t2. У психології ідентичність розглядається як відчуття себе  незмінним суб’єктом думок в потоці свідомості та як ототожнення з соціальними ролями. Перше розуміння – особистісна ідентичність. Вона розглядається так само, як і у філософії. Інше тлумачення – соціальна ідентичність. Соціологія розглядає ідентичність переважно як соціальну ідентичність. \u0000            Далі у статті порівнюється розуміння ідентичності в аналітичній філософії, психології та соціології. В аналітичній філософії ідентичність особистості розглядається здебільшого як логічна конструкція, але поняття особистісної ідентичності в психології базується на теорії Чистого Его. Це означає, що поняття ідентичності розглядається як мінімальна одиниця і не може бути проаналізовано далі. Соціальну ідентичність розглядають як логічну конструкцію. Оскільки ідентичність особистості в аналітичній філософії та соціальна ідентичність у психології та соціології базуються на одному методологічному підході, у статті порівнюються ці дві категорії. У результаті порівняння виявлено деякі відмінності в розумінні онтологічного статусу категорії  «ідентичність» та у її практичній реалізації.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130016501","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}