До проблеми формування теоретико-методологічної платформи інвайронментальної освіти

Abstract

У XXI столітті все більше уваги приділяється розвитку екологічного мислення. Замість того, щоб теоретично опановувати природу, людина має піклуватися про неї. Рівноцінне ставлення до природи має стати виховною універсалією, тому розглядається як цінність. Екологічна культура аналізується як етика збереження і герменевтична практика. Однак еколого-дискурсивна парадигма все ще залишається проблематичною в освіті. Серйозним недоліком освіти є фрагментарність пізнання, відсутність методологічної платформи, яка забезпечує картину єдності світу, «сімейної спорідненості» його явищ. Відтворення загальної картини є можливим шляхом введення у пізнавальний горизонт етичного «розуміючого» дискурсу. Тому метою статті є її аналіз як комплексного підходу у філософії освіти. У статті розглядається екологічна антропологія як методологічна основа еколого-дискурсивної парадигми, а також теоретико-методологічна платформа інвайронментальної освіти: а) концепт цінності життя і його продовження у всіх проявах і формах (А. Швейцер), б) холістичне світорозуміння, принципи: простоти, когерентності, доцільності як вихідні у схемах пояснення (A. Вайтхед), в) комунікативна етика, інтегральний методологічний плюралізм як різні способи інтерпретації сутності (К. Уілбер), д) нові моделі пізнання. Наголошується, що екологічне мислення неможливо сформувати без зміни епістемологічної моделі. Таким чином, замість фактів і компетенцій, пізнання людини має базуватися на цінностях. У роботі висвітлено ідею діагностичного пізнання, яке базується на цінностях. Отже метафізична картина світу має значущий теоретико-методологічний потенціал, який розгортається у пізнавальному та етичному горизонті і є практикою освітньої рефлексії, яка інтегрує різні типи раціональності, трактує процес модернізації у освіті як реабілітацію онтологічних цінностей, витіснених інструментальними цінностями технічного прогресу.