Чим І. Кант завершує «критичну справу»?

Оксана Петрівна Панафідіна
{"title":"Чим І. Кант завершує «критичну справу»?","authors":"Оксана Петрівна Панафідіна","doi":"10.31812/apm.7623","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті розглядається завершальний етап «цілої критичної справи» І. Канта у контексті критичної філософії загалом (викладеної Кантом у трьох «Критиках»: «Критиці чистого розуму», «Критиці практичного розуму» та «Критиці сили судження»). Головна ідея статті полягає у тому, що змістом третьої «Критики» є не естетика, телеологія, біологія, екологія, теорія систем чи філософія науки, як і усі вони разом, а рефлектувальна сила судження як одна із вищих пізнавальних спроможностей трансцендентального суб’єкта. Вона має власний апріорний принцип (суб’єктивний принцип формальної доцільності природи) і власну ділянку (ein Boden) для легітимного вжитку (проте не царину (das Gebiet)). Автор наводить три аргументи на користь цієї ідеї: (1) важливо розрізняти власне критику (як пропедевтику) і філософську доктрину, що складається із метафізики природи і метафізики звичаєвості; (2) головне завдання третьої «Критики» – не побудова цілісної філософської системи (доктрини), а вирішення загальної проблеми, що стосується умов можливості і меж пізнання індивідуальних формоутворень; (3) перш ніж судити про численні окремі ідеї, варто схопити цілісну ідею, тобто вписати зміст «Критики сили судження» у контекст «критичної справи» загалом. Кант приділяє особливу увагу окресленню границь правомірного вжитку ключових термінів у конкретному контексті, зокрема таких як «доцільність природи» і «сила судження». Предметом розгляду у третій «Критиці» є естетичні судження рефлексії (судження про прекрасне і піднесене природи та мистецтва) та телеологічні судження про предмети природи як цілі. Якщо трансцендентальний принцип рефлектувальної сили судження в аспекті її естетичного різновиду виступає конститутивним принципом для почуття задоволення і незадоволення, то в аспекті її телеологічного різновиду – регулятивним для спроможності пізнання. Кант наголошує на тому, що критика сили судження не стосується того, як ми пізнаємо природу, а як ми можемо судити про неї за межами теоретичного пізнання з огляду на реальність надчуттєвого, що є предметом практичної філософії.","PeriodicalId":140593,"journal":{"name":"Actual Problems of Mind","volume":"109 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-12-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Actual Problems of Mind","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31812/apm.7623","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0

Abstract

У статті розглядається завершальний етап «цілої критичної справи» І. Канта у контексті критичної філософії загалом (викладеної Кантом у трьох «Критиках»: «Критиці чистого розуму», «Критиці практичного розуму» та «Критиці сили судження»). Головна ідея статті полягає у тому, що змістом третьої «Критики» є не естетика, телеологія, біологія, екологія, теорія систем чи філософія науки, як і усі вони разом, а рефлектувальна сила судження як одна із вищих пізнавальних спроможностей трансцендентального суб’єкта. Вона має власний апріорний принцип (суб’єктивний принцип формальної доцільності природи) і власну ділянку (ein Boden) для легітимного вжитку (проте не царину (das Gebiet)). Автор наводить три аргументи на користь цієї ідеї: (1) важливо розрізняти власне критику (як пропедевтику) і філософську доктрину, що складається із метафізики природи і метафізики звичаєвості; (2) головне завдання третьої «Критики» – не побудова цілісної філософської системи (доктрини), а вирішення загальної проблеми, що стосується умов можливості і меж пізнання індивідуальних формоутворень; (3) перш ніж судити про численні окремі ідеї, варто схопити цілісну ідею, тобто вписати зміст «Критики сили судження» у контекст «критичної справи» загалом. Кант приділяє особливу увагу окресленню границь правомірного вжитку ключових термінів у конкретному контексті, зокрема таких як «доцільність природи» і «сила судження». Предметом розгляду у третій «Критиці» є естетичні судження рефлексії (судження про прекрасне і піднесене природи та мистецтва) та телеологічні судження про предмети природи як цілі. Якщо трансцендентальний принцип рефлектувальної сили судження в аспекті її естетичного різновиду виступає конститутивним принципом для почуття задоволення і незадоволення, то в аспекті її телеологічного різновиду – регулятивним для спроможності пізнання. Кант наголошує на тому, що критика сили судження не стосується того, як ми пізнаємо природу, а як ми можемо судити про неї за межами теоретичного пізнання з огляду на реальність надчуттєвого, що є предметом практичної філософії.
求助全文
约1分钟内获得全文 求助全文
来源期刊
自引率
0.00%
发文量
0
×
引用
GB/T 7714-2015
复制
MLA
复制
APA
复制
导出至
BibTeX EndNote RefMan NoteFirst NoteExpress
×
提示
您的信息不完整,为了账户安全,请先补充。
现在去补充
×
提示
您因"违规操作"
具体请查看互助需知
我知道了
×
提示
确定
请完成安全验证×
copy
已复制链接
快去分享给好友吧!
我知道了
右上角分享
点击右上角分享
0
联系我们:info@booksci.cn Book学术提供免费学术资源搜索服务,方便国内外学者检索中英文文献。致力于提供最便捷和优质的服务体验。 Copyright © 2023 布克学术 All rights reserved.
京ICP备2023020795号-1
ghs 京公网安备 11010802042870号
Book学术文献互助
Book学术文献互助群
群 号:604180095
Book学术官方微信