Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка最新文献

{"title":"Урахування практики Європейського суду з прав людини при застосуванні норм кримінального права","authors":"В. А. Завгородній","doi":"10.33766/2524-0323.101.90-101","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.101.90-101","url":null,"abstract":"У статті з’ясовано питання джерельності практики Європейського суду з прав людини для кримінального права України, а також визначено особливості урахування правових позицій Суду Ради Європи при застосуванні кримінально-правих норм. Установлено, що в юридичній доктрині досі триває дискусія з приводу розгляду практики Європейського суд з прав людини джерелом кримінального права, оскільки вона розглядається або як частина національного законодавства, або як судовий прецедент, або як додаткова підстава для кримінально-правової кваліфікації. Доведено, що джерелом кримінального права виступає не сама практика Суду Ради Європи, а правові позиції Європейського суду з прав людини, що є структурною частиною його рішень та результатом легального, делегованого та казуального тлумачення норм Конвенції. Стверджено, що при застосуванні норм кримінального права України першочерговими для урахування є правові позиції Європейського суду з прав людини, що сформульовані ним у рішеннях проти України. Звернення до рішень Страсбурзького суду, ухвалених проти інших держав-учасниць Конвенції, є виправданим лише за умови, коли в рішеннях проти України немає релевантної правової позиції стосовно предмету розгляду. Наголошено, що при виникненні колізії між правовими позиціями Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини суб’єкт застосування норм кримінального права, передусім, має послугуватися юридичними висновками Суду Ради Європи. Під урахуванням практики Європейського суду з прав людини при застосуванні норм кримінального права запропоновано розуміти юридично значущу поведінку суб’єктів застосування кримінально-правових норм, що забезпечує усвідомлення ними важливості результатів правотлумачної діяльності Суду Ради Європи і має своїм наслідком дотримання та виконання вказаними суб’єктами приписів Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод шляхом урахування релевантних висновків Страсбурзького суду.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"45 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114659059","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Проблеми встановлення особи під час кримінального провадження","authors":"О. П. Бойко","doi":"10.33766/2524-0323.101.238-248","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.101.238-248","url":null,"abstract":"У статті розглянуто проблеми встановлення особи під час кримінального провадження, анкетні дані якої не відомі; запропоновано шляхи їх вирішення. З огляду на аналіз кримінального процесуального законодавства України, автор акцентує увагу на тому, що однією з обов’язкових умов притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення особи. Указано на необхідність доповнення переліку документів, які підтверджують особу, шляхом внесення змін до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Запропоновано у відомчих нормативно-правових актах закріпити способи встановлення особи підозрюваного під час кримінального провадження, до яких слід віднести таке: проведення перевірки інформації про особу, згідно з картотеками та базами даних розпорядника Єдиного державного демографічного реєстру, його територіальних органів чи підрозділів; перевірку інформації про особу за базами обліку Національної поліції та Міністерства внутрішніх справ України; дактилоскопіювання особи та перевірку наявності відомостей про неї в автоматизованій дактилоскопічній ідентифікаційній системі «ДАКТО»; проведення перевірки даних відомостей для встановлення особи за місцем проживання, місцем роботи (навчання), судимістю та ін.; використання можливостей інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції у випадках, якщо особа є іноземцем. Розглянуто зарубіжний досвід Федеративної республіки Німеччини щодо проблемних питань зі встановлення особи під час кримінального провадження Проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство означеної держави для запозичення позитивного досвіду щодо порядку встановлення особи під час кримінального провадження. Запропоновано доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України окремою главою з назвою: «Процедура встановлення особи, коли її анкетні дані невідомі», у якій передбачити наступні статті з процедурою встановлення особи в залежності від її статусу у кримінальному провадженні: 1. «Процедура встановлення особи свідка та потерпілого»; 2. «Процедура встановлення особи підозрюваного».","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124103202","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК КОЛАБОРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (УЗАГАЛЬНЕННЯ МАТЕРІАЛІВ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)","authors":"О. В. Зайцев, В. А. Бодейко","doi":"10.33766/2524-0323.100.101-112","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.101-112","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу суб’єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 КК України, через аналіз вироків, що набрали законної сили (станом на 01 листопада 2022 року). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, набули законної сили 89 обвинувальних вироків за ч. 1 ст. 111-1 КК України (93,7 %) та за ч. 4 ст. 111-1 КК України – 6 (6,3 %). Акцентована увага на формі вини при вчиненні колабораційних дій з урахуванням тесту диспозиції ст. 111-1 КК України, кримінальної правової доктрини та судової практики. Обґрунтовано необхідність встановлення виключно прямого умислу, про що необхідно вказувати у процесуальних документах. Зроблено висновок про фактичне ігнорування судами з’ясування мотиву та мети вчинення колабораційної діяльності. При тому встановлено, що мотиви та мета вчинюваних суб’єктами дій не мають корисливої спрямованості, а визначаються запереченням самого існування української державності й прагненням винної особи сприяти режиму окупації на території України. Приділено увагу ознакам суб’єкта колабораційної діяльності, звернуто увагу на необхідність доповнення ч. 4 ст. 111-1 КК України вказівкою на громадянство України в особи, що вчиняє цей злочин. З урахуванням матеріалів судової практики, надано характеристику колаборантів, з огляду на їхню стать, рід занять та наявність судимості. Встановлено, що в переважній більшості випадків суб’єктами кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена чч. 1, 4 ст. 111-1 КК України, є чоловіки, що не мають офіційного місця працевлаштування. Задля досягнення мети покарання запропоновано змінити безальтернативну санкцію ч. 1 ст. 111-1 КК України.  \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"144 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122947402","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ГРАБЕЖІВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ","authors":"Вікторія Володимирівна Коваленко","doi":"10.33766/2524-0323.100.236-246","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.236-246","url":null,"abstract":"Стаття присвячена розгляду типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування грабежів, вчинених неповнолітніми. Наголошено, що на сьогодні, як серед науковців, так і серед практиків, найпопулярнішим підходом до організації досудового розслідування кримінальних правопорушень в Україні є ситуаційний підхід. Наведено джерела, що характеризуються найбільшим обсягом первинної інформації про подію, яка відбулася. На основі положень криміналістичної тактики, думок науковців та результатів узагальнення судово-слідчої практики досудового розслідування грабежів, вчинених неповнолітніми, виокремлено найбільш типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування вказаних злочинів. Такими ситуаціями є: Ситуація 1. Злочинця затримано на місці події або відразу після вчинення злочину (10 % досліджених кримінальних проваджень). Ситуація 2. Злочинця не затримано, його особа відома потерпілому (30 % досліджених проваджень). Ситуація 3. Злочинця не затримано, його особа не відома потерпілому (60 % досліджених кримінальних проваджень): ситуація 3.1. Злочинця не затримано, його особа не відома потерпілому, є ознаки злочинця (70 %); ситуація 3.2. Злочинця не затримано, його особа не відома потерпілому, відсутні ознаки злочинця (30 %). Для кожної з наведених ситуацій визначено основні напрямки (завдання) початкового етапу розслідування та запропоновано типові алгоритми дій, необхідних для їх вирішення. Зроблено висновок про те, що врахування зазначених типових слідчих ситуацій надасть органам досудового розслідування можливість визначення напрямків розслідування та встановлення обставин грабежів, вчинених неповнолітніми. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"66 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115781490","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧИХ ТА ОПЕРАТИВНИХ ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ","authors":"К. О. Чаплинський","doi":"10.33766/2524-0323.100.247-258","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.247-258","url":null,"abstract":"Статтю присвячено висвітленню деяких аспектів взаємодії оперативних і слідчих підрозділів Національної поліції України під час розслідування кримінальних правопорушень. Розглянуто поняття, сутність та форми взаємодії під час досудового розслідування. Наголошено, що діяльність працівників правоохоронних органів повинна мати конкретну структуру, яка буде варіюватись залежно від конкретних обставин, наявних при розслідуванні певних кримінальних правопорушень. Тобто алгоритмізація процесу кримінального провадження за певною категорією протиправних дій повинна бути головним завданням учених. Проте необхідно розуміти, що алгоритмізація дій неможлива без визначення певних ситуацій, які можуть виникати на певному етапі досудового розслідування. Доведено, що вчасна та якісна взаємодія слідчих і оперативних підрозділів Національної поліції забезпечує найбільш ефективне розкриття та розслідування кримінальних правопорушень. Системна й узгоджена діяльність працівників різних підрозділів дозволяє проводити окремі слідчі (розшукові) дії швидко та раціонально, отримувати необхідний обсяг доказової інформації. Розслідування тяжких (особливо тяжких) злочинів вимагає від працівників правоохоронних органів досить чіткого планування своїх дій, особливо на початковому етапі розслідування. Зважаючи на це, розробка практичних рекомендацій щодо слідчих і оперативних підрозділів Національної поліції є одним із важливих напрямів досягнення мети кримінального провадження. Доведено, що взаємодія є однією з основних форм організації розкриття й розслідування кримінальних правопорушень. Взаємодія – це засноване на Законі співробітництво слідчого з працівниками оперативних підрозділів Національної поліції, що здійснюється за єдиним часом і місцем, узгодженими цілями, з метою повного та швидкого розкриття кримінальних правопорушень, повного й всебічного розслідування обставин кримінального провадження та встановлення особи правопорушників, які зникли з місця події або переховуються від слідства й суду, виявлення викрадених цінностей та інших об’єктів, що мають значення для кримінального провадження. Визначено основні організаційні та процесуальні форми взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів при розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів. До процесуальних форм взаємодії віднесено виконання оперативним підрозділом доручень слідчого щодо перевірки оперативно-розшуковим шляхом відомостей, що мають значення для встановлення наявності чи відсутності підстав для внесення відомостей до ЄРДР за оперативними матеріалами; виконання доручень слідчого про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. Серед організаційних форм взаємодії при розслідуванні тяжких злочинів виокремлено наступні: а) спільна діяльність у складі слідчо-оперативних груп; б) взаємний обмін оперативною (орієнтуючою) інформацією між слідчим і працівниками оперативних підрозділів; в) сумісне планування початкового етапу розслідування та першочергових слідчих (розшуко","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134408003","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ДО МЕТОДОЛОГІЇ ПРАВОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО КОНФЛІКТУ","authors":"В. М. Комарницький, O.M. Литвинов","doi":"10.33766/2524-0323.100.14-25","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.14-25","url":null,"abstract":"Черговий напад московських урядовців та їхніх підневільних підлеглих на українські землі вимагають розуміння не тільки поточних питань політичного взаємоіснування, а й осмислення світоглядних засад взаємодії суспільств та етносів, які історично сформувалися в доволі відмінних умовах. Тому пропонуємо варіант сáме методологічного підходу до з’ясування меж взаємопорозуміння, котре спирається на культурно-цивілізаційні підмурки, що не є переобтяженими загальним імперським історичним досвідом нерівноправ’я за національною ознакою. Частина правосвідомості в історичній свідомості представників цивілізацій різного рівня культурного розвитку стає визначальною для майбутнього, де культурна, тобто суто людська складова в структурі особистості, приймається через ідею прав людини. Інший світ, світ «людей минулого» («російський світ»), що є в координатах сучасності фактично злочинним, демонструє свої тваринні основи через звірячі форми агресивності. Погодження з цим, а тим більше підтримка такої світоглядної позиції частиною населення України є рудиментом радянських та імперських часів цілеспрямованого й безальтернативно інтенсивного політико-правового втілення культурного примітивізму східних деспотій. Тому питання методології осмислення сучасних подій видаються визначальними, оскільки всі інші стають похідними.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126888195","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КОНЦЕПЦІЯ АНОМІЇ В КРИМІНОЛОГІЇ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ","authors":"С. Ф. Денисов, О. Л. Тимчук","doi":"10.33766/2524-0323.100.74-85","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.74-85","url":null,"abstract":"У концепції Е. Дюркгайма аномія означає такий стан суспільства, при якому стара ієрархія цінностей зруйнована, а нова не виникла або не може закріпитися. Тобто аномія виникає тоді, коли в певній сфері суспільного життя немає загальноприйнятих стандартів, які б регулювали поведінку індивідів. Аномія як прояв соціальної дезорганізації є джерелом злочинності, самогубств та інших девіацій. Наголошено на тому, що саме теорія Е. Дюркгайма заклала основу для вивчення феномену аномії. Подальший розвиток концепції аномії пов'язаний з американським соціологом Р. Мертоном. На відміну від Е. Дюркгайма, Р. Мертон розглядав аномію як результат конфлікту між «культурою» і «соціальними структурами». Аномія виражає такий розпад у культурній структурі, коли існує гостре розходження між культурними нормами та соціально схваленими можливостями людей, як членів певних груп, діяти згідно з цими культурними нормами. Прихильники інституціональної теорії аномії висунули гіпотезу, згідно з якою надмірний акцент на економічних цілях, сукупно з девальвацією неекономічних інститутів в суспільстві, призводить до зростання злочинності. У статті проаналізована специфіка аномії в перехідних суспільствах, включаючи Україну. Охарактеризовані емпіричні індикатори аномії в сучасному світі. Наголошено на тому, що найбільш важливими індикаторами соціальної аномії в її дюркгаймівській версії є умисні вбивства, самогубства та корупція. Індекс умисних вбивств та індекс самогубств у сукупності складає індекс насильства, який характеризує масштаби соціальної патології. За індексом насильства найгірша у світі ситуація фіксується в Лесото, ПАР та Гайані. Мінімальна соціальна патологія в трьох державах Азії – це в Індонезії, Йорданії та Брунеї. Найнижча корупція – у західних державах та окремих країнах Східної та Південно-Східної Азії, а найвища – у деяких мусульманських та африканських. Ситуація в Україні є складною як за індексом насильства, так і за індексом корупції. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126350868","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПЕРЕПОНИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВОГО ЗАХОДУ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ОБМЕЖЕНО ОСУДНОГО","authors":"В. В. Навроцька","doi":"10.33766/2524-0323.100.148-162","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.148-162","url":null,"abstract":"У статті констатовано, що вітчизняне законодавство в частині регламентації застосування примусових заходів медичного характеру відносно особи, яка вчинила кримінальне правопорушення в стані обмеженої осудності, є достатньо суперечливим. Зазначено, що по завершенні досудового розслідування стосовно обмежено осудного має бути складено обвинувальний акт згідно із загальними правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України. Обґрунтовано невідповідність чинного законодавства до тверджень окремих дослідників і практичних працівників з приводу того, що в такому процесуальному документі має бути вказівка на те, що на момент вчинення правопорушення особа не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та /чи керувати ними, а також з приводу того, що повинні бути посилання на докази (експертний висновок), які цей факт підтверджують. Зазначено, що лише констатація в обвинувальному акті того, що особа із психічним розладом вчинила кримінальне правопорушення, ще не означає, що до неї автоматично слід застосовувати примусовий захід медичного характеру. Указано, що під час надсилання до суду матеріалів кримінального провадження щодо обмежено осудної особи, прокурор за потреби повинен прямо клопотати перед судом про застосування до неї і покарання, і надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а не лише натякати на таку можливість). Причому клопотання про застосування примусового заходу медичного характеру цілком може бути однією зі складових обвинувального акту (а не подаватися самостійно, у вигляді окремого документа). \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"58 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115411508","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НЕГЛАСНОГО ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ З ПОШТОВИХ ВІДПРАВЛЕНЬ","authors":"І. М. Жовтенко, I. П. Богініч","doi":"10.33766/2524-0323.100.85-101","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.85-101","url":null,"abstract":"У статті подано ретроспективний огляд розвитку негласного отримання інформації з поштових відправлень, який вдосконалювався відповідно до потреб суспільства та науково-технічного прогресу. Володіння інформацією, отриманою з поштових відправлень, давало окремим високопосадовцям, урядовим установам i державним організаціям суттєві переваги в економічній, дипломатичній, політичній, воєнній i науковій сферах. Авторами розглядаються окремі історичні періоди становлення огляду кореспонденції відповідно до існування різних політично-суспільних формацій. Надаються приклади існування зазначеного огляду в стародавню епоху, у тому числі за часів Древньої Греції, створення та існування європейських держав i російської імперії, органів безпеки радянського режиму, який на той час діяв в Україні. У наведені історичні періоди негласне отримання інформації з поштових відправлень проводилося відповідно до закритих циркулярів і таємних інструкцій, що обмежувало права і свободи громадянина.  У статті значна увага приділена розгляду термінів, пов’язаних з оглядом поштової кореспонденції, – перлюстрація, «чорний кабінет» та воєнна цензура. З розвитком засобів поштового зв’язку вдосконалювалися форми й методи негласного зняття інформації в інтересах захисту державного устрою та його успішного функціонування. Авторами наводиться сучасна практика країн Західної Європи, у тому числі Німеччини, Австрії, Франції та Великої Британії щодо негласного отримання інформації з поштових відправлень. Крім того, зауважено, що на сьогодні для України розвиток системи ефективних демократичних інституцій, за допомогою яких реалізуються принципи і цінності держав-членів Європейського Союзу, нагальним є питання дотримання вимог міжнародних правових актів стосовно основних прав і свобод людини, до яких належить таємниця кореспонденції. Наголошено, що після отримання Україною незалежності огляд приватного листування може бути здійснений виключно відповідно до національного законодавства України, а саме з урахуванням положень чинної Конституції (стаття 31), Кримінального процесуального кодексу (статті 261, 262) та інших нормативно-правових актів. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"59 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132145966","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПЛЮРАЛІЗМ РОЗУМІННЯ ЮРИДИЧНОЇ ПРИРОДИ ОСВІТНЬОГО ПРАВА","authors":"Н. Д. Янчук","doi":"10.33766/2524-0323.100.46-56","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.100.46-56","url":null,"abstract":"У статті порушено питання про юридичну природу освітнього права. На сучасному етапі освітнє право є галуззю законодавства, яка найбільш активно розвивається, що спричиняє нові виклики для правової науки і практики. У відповідь на ці виклики формується освітнє право, яке потребує правового аналізу як із позиції теорії, так і з практичної точки зору. У вітчизняній юридичній літературі не сформовано єдиного підходу до розуміння правової природи освітнього права, а тому виникає необхідність дослідити його як нове явище. У статті акцентовано увагу на тому, що трансформація поглядів відносно природи освітнього права пройшла тривалий шлях від повного його несприйняття, коли вважалось що це лише підгалузь у рамкам адміністративного права, до спроб обґрунтування освітнього права як самостійної галузі права. Здійснено аналіз різних підходів щодо визначення юридичної природи освітнього права, а саме як:  підгалузі адміністративного права; комплексної галузі права; нормативно-правового масиву; самостійного напрямку наукових досліджень; навчальної дисципліни; спеціальної частини інформаційного права. Особливу увагу приділено висвітленню сильних і слабких позицій представників різних напрямків в обґрунтуванні статусу освітнього права. Акцентовано на тому, що жоден із прихильників виокремлення освітнього права як самостійної галузі права, не довів та не показав, чому питання правового регулювання освітніх відносин варто розглядати поза адміністративним правом. Наголошено на необхідності включення до навчального плану окремого курсу «Освітнє право» в педагогічному секторі освіти та при навчанні в аспірантурі. При тому мова не йде про формування уніфікованого підходу до викладання навчальної дисципліни «Освітнє право». Предмет та система навчальної дисципліни має визначатися цільовою аудиторією, а також сучасними тенденціями розвитку освіти. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"57 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121641567","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}