Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка最新文献

{"title":"Дострокове звільнення засуджених до позбавлення волі з метою залучення до участі в бойових діях","authors":"С. Ф. Денисов, Д. Є. Заїка","doi":"10.33766/2524-0323.99.75-86","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.75-86","url":null,"abstract":"Оскільки Збройні сили України та інші воєнізовані формування держави що­денно ведуть активні бойові дії, вони потребують постійного поповнення особового складу. Одним із потенційних механізмів такого поповнення є звільнення та мобі­лізація засуджених до позбавлення волі. За роки незалежності України такий механізм був задіяний уперше, що й зумовлює актуальність вибору теми. Стаття присвячена дослідженню підстав, доцільності та правового регулювання процесу звільнення засуджених до позбавлення волі з метою їх залучення до участі в бойових діях та заходах, направлених на стримування військової агресії російської федерації та території Ук­раїни. Автори поставили за мету проаналізувати нормативно-правову базу проблематики, дослідити кількісно-якісні показники злочинності та граничні можливості залучення засуджених осіб до участі в бойових діях, розглянути фінансові, кількісні та безпекові складові питання, вивчити матеріали останніх наукових публікацій і надати науково обґрунтовані висновки. З матеріалів публікації випливає висновок про недоцільність залучення засуджених до участі в бойових діях з фінансової точки зору, що зумовлено високим рівнем витрат з державного бюджету на військовослужбовців і низьким на осіб, засуджених до позбавлення волі. Проте, вказано на обґрунтованість та необхідність їх залучення, з огляду на кількісну та безпекову складові питання. За результатами аналізу нормативно-правових актів та практики їх застосування було встановлено, що сам процес дострокового звільнення та залучення засуджених до участі в бойових діях має належне юридичне підґрунтя і механізми реалізації. Проте, з метою покращення правового регулювання проблематики, авторами було запропоновано внести зміни до положень ст.ст. 14, 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та ст. 9 Закону України «Про основи національного спротиву». \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129889299","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Magna Carta 1215 та Конституція Орлика 1710: гносеологічний потенціал застосування компаративно-правового підходу","authors":"С. Б. Іванов","doi":"10.33766/2524-0323.99.40-51","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.40-51","url":null,"abstract":" В умовах сучасної розбудови українського конституціоналізму та законодавчих реформ актуальним залишається питання дослідження світоглядно-методологічних джерел та філософсько-правового, соціокультурного, політичного контекстів ство­рення видатних пам’яток вітчизняної конституційної думки, однією з яких є Конституція Пилипа Орлика, що стала вершиною правотворчості України ранньомодерної доби. У статті здійснено філософсько-правову рефлексію суголосності між джерелом англійської конституції Magna Carta 1215 року та Конституцією Пилипа Орлика 1710 року на предмет відображення в них універсальних цінностей природного пра­ва. Зв'язок продиктований зокрема й тим, що як Magna Carta займає першість у про­цесі юридизації людських прав загалом, так і Конституція Пилипа Орлика, в умовах пануючого у Європі початку XVIII століття абсолютизму, уперше на конституційному рівні зафіксувала запобіжники проти узурпації влади гетьманом. Такими інструментами в Конституції виступили принцип поділу влади, виборність вищих посадових осіб, узаконювання основ парламентаризму та інституту генеральних радників, контроль за користуванням державною скарбницею. Акцентовано увагу на застосованому компаративно-правовому методі, який враховує не тільки багатоманітність джерел права різних правових систем, але й такі компоненти правової матерії, як правову культуру народу, праворозуміння, правову політику. Простежено спільність у Magna Carta та Конституції Пилипа Орлика таких універсальних цінностей природного права, як обмеження абсолютної влади мона­рха (короля, гетьмана), захист права власності, гарантування справедливості, закріплення звичаєвих прав. Тематика статті є перспективною з огляду на те, що концептуальний зв'язок між Magna Carta та Конституцією Пилипа Орлика в науковій літературі є малодослідженим, а наукові напрацювання – фрагментарними. Подальше вивчення зазначеного питання сприятиме глибшому та комплексному осмисленню аксіологічних цінностей українського конституціоналізму, його спадкоємної традиції, пошуку шляхів ро­зв’язання практичних проблем. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"3 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129895578","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Features of the establishment and development of the legislation of Ukraine on the procedure for carrying out economic activities under the conditions of marital state","authors":"С. В. Сєрєбряк","doi":"10.33766/2524-0323.99.208-215","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.208-215","url":null,"abstract":"In Ukraine, there is an urgent need to improve the regulatory and legal framework in the field of management as a prerequisite for stable and planned development of the state and the creation of proper conditions for the functioning of the economy and raising the standard of living. One of the aspects of this is, in particular, the development of legislation related to the activities of economic entities under the conditions of the introduction of a special regime - the regime of martial law. The issue of economic and legal regulation of the organization and the implementation of economic activity by economic entities under the conditions of the implementation of the martial law regime has been studied. An analysis was carried out and a systematic description of the main legislative acts regulating the activities of business entities during the period of martial law was presented. Significant shortcomings and gaps in the legislation of Ukraine on the specified issues are pointed out and possible ways of its improvement are suggested. the study allows us to come to the conclusion that today in Ukraine there is no clear legal framework in the field of legal regulation of economic relations during the period of the restrictive special regime - the martial law regime, which would be fully coordinated and meet the modern requirements of the Constitution of Ukraine, which, in turn, raises a large number of issues during the application of relevant legal norms by business entities, since the current regulatory acts to one degree or another contain contradictions and gaps. Thus, within the framework of this article, an analysis of the current legislation in the sphere of economic relations regulation during the implementation of the restrictive legal regime of martial law was carried out and ways of improving the legal framework were proposed. In particular, the key regulatory acts were analyzed, namely the Law of Ukraine \"On the Legal Regime of Martial Law\", \"On the Transfer, Compulsory Alienation or Expropriation of Property in the Conditions of the Legal Regime of Martial Law or State of Emergency\", as well as bylaws that directly regulate economic activity, on their compliance with the norms of the Constitution of Ukraine.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"57 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124042132","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Критерії та види процесуальних порушень як підстави недопустимості висновку експерта","authors":"М. Г. Щербаковський, М. В. Дементьєв, А. М. Проценко","doi":"10.33766/2524-0323.99.173-186","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.173-186","url":null,"abstract":"У статті розглянуто питання допустимості висновку експерта у кримінальному провадженні. Допустимість визначено як характеристикy доказів, до якої висуваються певні вимоги. Допустимість висновку експерта має особливості, оскільки у процесуальній формі проводиться дослідження спеціальним суб'єктом, а результатом є доказ як вивідне знання. Доведено, що допустимість висновку експерта визначається не тільки процесуальною формою, але й змістом документу. На підставі узагальнення правозастосовної практики процесуальні порушення, що є підставами визнання експертного висновку недопустимим, класифіковані за двома критеріями: відповідно до етапів проведення експертизи (підготовка та призначення експертизи, провадження експертизи, використання висновку експерта в доказуванні) й тяжкістю наслідків. Порушеннями на етапі підготовки та призначення експертизи є: процесуальні порушення у збиранні об’єктів експертного дослідження; невідомість походження зразків порівняння, несправжність наданих на експертизу об’єктів; неуповноважений суб’єкт призначення та проведення експертизи. Порушеннями на етапі провадження експертизи бувають: невідповідність експерта вимогам до нього як учасника процесу, вихід експерта за межі компетенції; недотримання форми висновку експерта. Порушення на етапі використання висновку експерта в доказуванні – це невідкриття слідчими органами стороні захисту висновку експерта наприкінці досудового розслідування. За критерієм тяжкості наслідків виокремлені три групи процесуальних порушень допустимості висновку експерта: 1) очевидні порушення, які включають й істотні порушення, що не можуть бути усунені та викликають безумовне визнання висновку експерта недопустимим; 2) умовні порушення, які можуть бути усунуті процесуальними діями й дозволяють визнати висновок експерта допустимим джерелом доказів; 3) несуттєві порушення, які не вимагають усунення та дозволяють визнати висновок експерта допустимим, незважаючи на те, що окремі його складові формально порушують процесуальні вимоги. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124396390","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Форми закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення по суті справи: історико-правовий аспект","authors":"Л. В. Мелех","doi":"10.33766/2524-0323.99.197-208","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.197-208","url":null,"abstract":"У статті зроблено теоретичний аналіз питань, що пов’язані із закріпленням у цивільному процесуальному законодавстві України форм закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення по суті справи. Досліджено становлення та розвиток цього інституту в цивільному процесі України, а також визначено причини його виникнення й проаналізовано етапи розвитку. Інститут закінчення розгляду цивільних справ без ухвалення рішення має глибоке історичне коріння. Можливість закінчення процесу без вирішення по суті заявлених матеріально-правових вимог була передбачена ще в римському праві. Також процес розгляду справи починався зверненням позивача зі своєю вимогою до претора. Спеціально встановлена форма звернення зобов’язувала починати її словами закону, на який він посилався на підтвердження своїх вимог. Найменший відступ позивача від форми призводив до втрати права на позов. Також справа припинялася в разі неявки позивача на засідання. Закінченню розгляду справи без ухвалення рішення по суті справи в теорії цивільного процесуального права приділялося не досить багато уваги: окремі наукові роботи, присвячені цим формам закінчення судового розгляду, були опубліковані ще в 60-х роках ХХ століття. З прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі та підстави для залишення заяви без розгляду зазнали змін. Проте в науці цивільного процесуального права ці зміни не було комплексно досліджено.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115556879","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Проблеми взаємодії органів державної влади та суддівського врядування з іншими державними органами та установами системи правосуддя","authors":"В. І. Теремецький","doi":"10.33766/2524-0323.99.158-173","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.158-173","url":null,"abstract":"\u0000 \u0000 \u0000 \u0000© Теремецький В. І., 2022 \u0000  \u0000 \u0000 \u0000 \u0000 \u0000Інтеграція України до ЄС і світового співтовариства, потреба в удосконаленні законодавства відповідно до європейських і міжнародних стандартів, побудова ефективної та незалежної судової системи підвищують актуальність досліджень у сфері взаємодії як органів державної влади, так і в межах системи правосуддя. Аналіз чинного законодавства свідчить про існування в системі судової влади численних органів та установ, наділених управлінськими, контрольними, організаційними чи самоврядними повноваженнями. Встановлено, що перманентне корегування законодавства у сфері судочинства та судоустрою інколи призводить до дублювання повноважень (наприклад, Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії) або до необґрунтованої передачі повноважень від одного органу до іншого (наприклад, від Державної судової адміністрації України до Вищої ради правосуддя). Тому особливої актуальності набувають питання взаємодії органів державної влади та суддівського врядування з іншими державними органами та установами системи правосуддя, проблеми розмежування їх повноважень на підставі аналізу їх функцій і завдань. Доведено, що взаємодія органів державної влади та суддівського врядування з іншими державними органами та установами системи правосуддя здійснюється в таких напрямах: 1) фінансове забезпечення та бюджетування; 2) кадрова політика; 3) організаційне забезпечення діяльності судів, органів та установ системи правосуддя; 4) створення умов для ефективної діяльності судів, органів та установ системи правосуддя; 5) правозастосовна діяльність щодо виконання рішень про утворення чи припинення (ліквідацію) судів. Охарактеризовано органи та установи, які беруть активну участь у реалізації всіх напрямів взаємодії задля належного функціонування судової системи. Наголошено, що від ефективності взаємодії органів державної влади та суддівського врядування з іншими державними органами та установами системи правосуддя залежить належне функціонування судової системи як такої, створення відповідних умов для здійснення незалежного правосуддя і захисту прав та інтересів громадян, а також підвищення рівня їхньої довіри до національної системи судочинства. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"51 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128384893","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Процесуальна аналогія в господарському судочинстві","authors":"О. О. Худенко","doi":"10.33766/2524-0323.99.215-225","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.215-225","url":null,"abstract":"Стаття присвячена з’ясуванню передумов і причин появи процесуальної аналогії в господарському судочинстві загалом та практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зокрема. Дослідження процесуальної аналогії здійснено саме в історичному контексті розвитку господарського процесуального законодавства, щоб можна було відслідкувати, як неприпустиме раніше явище ставало ніби прийнятним, адже процесуальна аналогія за час дії попередніх редакцій Господарського процесуального кодексу України вважалася настільки недозволенною, що навіть очевидні випадки, коли вона, здавалось, могла би бути виправданою, заборонялися. Процесуальна аналогія в господарському процесуальному законодавстві прямо не заборонена, але й законодавчих підстав її застосувати в суддів господарських судів немає. Проте це не заважало її практикувати, коли це потрібно самим суддям, а не учасникам господарських справ. Спроби застосування процесуальної аналогії повинні сприйматися представниками законодавчої влади як загроза господарській процесуальній формі. Законодавчій владі не варто втручатися в спроби неправильного тлумачення процесуальних норм окремими суддями. Питання правомірності застосування процесуальної аналогії господарськими судами не є більш визначеним, ніж в судах інших юрисдикцій. Майбутнє процесуальної аналогії має бути вирішене виключно судовою владою, а саме Великою Палатою Верховного Суду, оскільки випадки помилкового тлумачення відповідних процесуальних норм є спільними як для господарського, так й адміністративного або цивільного судочинства. Згадано й про позитивне явище в сучасному господарському судочинстві, а саме аналогію судової практики. Господарські суди все частіше стали враховувати судову практику судів інших юрисдикцій і далі намагаються її наслідувати, якщо така судова практика є релевантною у світлі обставин конкретної справи. \u0000 ","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130857848","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Загальнотеоретичні аспекти інтерпретації рецепції права","authors":"І. Й. Магновський","doi":"10.33766/2524-0323.99.52-62","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.52-62","url":null,"abstract":"У статті висвітлено в загальнотеоретичному аспекті сутнісні характеристики ін­терпретації рецепції права, з огляду на дослідження юридичної науки. Акцентовано увагу на доктринальних підходах трактування поняття «рецепція» як загально-правового феномену. Наголошено, що рецепція права є фундаментальною цінністю, яка лежить у правовій практиці розвитку демократичних держав щодо запровадження міжнародних стандартів та слугує істотним показником розвитку громадянського суспільства. Означено специфіку рецепцій, яка може розглядатися із двох позицій: з точки зору визнання права як суспільного регулятора і з точки зору правових цінностей. Виділено сутнісні ознаки та родові властивості рецепції права: 1) складний про­цес, який не зводиться до механічного перенесення певних нормативних положень, а включає й подальше засвоєння і використання ідей, принципів, інститутів тощо правової системи інших часів й інших народів; 2) добровільне запозичення, а не примусове; 3) свідоме запозичення; 4) однобічне запозичення; 5) запозичення, що відбувається за ініціативи суб’єкта-реципієнта; 6) запозичення, що є можливим у рамках взаємодії більш-менш однорідних правових систем. Указано на механізм рецепції права, котрий виражається за допомогою своєї структури, під якою він розуміє взаємозв'язок елементів, що забезпечують процес запозичення і впровадження іншокультурних правових цінностей, де елементами такої структури виступають суб'єкти рецепції права та об'єкти рецепції права; ідеологічне середовище, що змушує до такої рецепції; процеси формування сприйнятливості правового середовища для повноцінного сприйняття іншокультурного правового елементу. Підсумовано, що рецепція права є складним, різностороннім і багатоаспектним (у залежності від галузей, інститутів права) системно-структурним процесом, механізм якого вимагає виваженого підходу та узгодженої взаємодії відповідних суб’єктів правових відносин, що полягає в сукупності певних дій, спрямованих на досягнення належного результату, які передбачають запозичення (відбір, упровадження, сприйняття, пристосування, засвоєння тощо) юридичних джерел, обумовлених суспільно-політичними, національно-культурними, соціально-економічними екологічними й іншими факторами.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127532225","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Особливості взаємодії слідчих органів Національної поліції з підрозділами карного розшуку в підвищенні ефективності подолання протидії розслідуванню","authors":"В. М. Плетенець","doi":"10.33766/2524-0323.99.272-283","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.272-283","url":null,"abstract":"  \u0000У статті розглянуто особливості взаємодії слідчого з оперативними співробітниками в умовах протидії розслідуванню. На підставі проведеного анкетування співробітників оперативних та слідчих підрозділів наголошено, що останні більше зацікавлені у взаємодії, котра обумовлюється неможливістю вирішення задач кримінального провадження лише проведенням слідчих (розшукових) дій без оперативних заходів. Зосереджено увагу на необхідності формування продуктивного стилю співпраці, що ґрунтуються на якісному виконанні спільних завдань і взаємних високих якостях співробітників. При тому зауважено, що взаємодіючих суб'єктів характеризує добре розуміння не тільки один одного, а й напрямків їхньої спільної діяльності. Зауважено, що кожному суб’єкту діяльності притаманний перелік компетенцій, у межах яких застосовуються засоби й методи реалізації певного рівня професійних задач. Наголошено, що усвідомлення необхідності отримання максимально позитивного результату розслідування обумовлює потребу залучення тих осіб, колом повноважень яких не володіє ініціатор взаємодії (у більшості випадків уповноважена особа). Цим формується необхідна для розв’язання відповідних завдань комбінація, сукупність складових якої визначатиметься з огляду на: - індивідуальний у кожному випадку зміст компетенції учасників взаємодії; - наявність мотивації в реалізації поставлених завдань уповноваженою особою; - необхідність врахування факту підпорядкування учасників різним структурним підрозділам одного або різних відомств, що визначає пошук «векторів співпраці» в реалізації спільних завдань; - уміння правильно ставити цілі та визначати шляхи їх реалізації з урахуванням сформованих на відповідному етапі умов розслідування, а також ситуацій протидії; - усвідомлення спільного напрямку діяльності та розуміння один одного кожним учасником виконуваних завдань, - навички прогнозування наслідків, у разі внесення змін у склад учасників взаємодії; - досвід оцінки результативності діяльності як кожного окремого носія компетенцій, так і спільно з іншими. Зазначено, що особистісні відносини, сформовані на основі симпатії, визначатимуть не тільки продуктивний стиль співпраці, а і якісне виконання спільних завдань, чому сприятимуть взаємні високі якості: діловитість, компетентність, організованість, вимогливість, моральність тощо. Наголошено також, що ефективність співпраці в умовах протидії досудовому розслідуванню може бути оцінена з позиції як профілактики виникнення, так і результативного подолання проявів протидії досудовому розслідуванню.","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"53 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131821107","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Про завдання органів досудового розслідування в умовах подолання наслідків агресії рф на деокупованих територіях: до постановки проблеми","authors":"В. С. Бондар, М. О. Яковенко","doi":"10.33766/2524-0323.99.226-242","DOIUrl":"https://doi.org/10.33766/2524-0323.99.226-242","url":null,"abstract":"Стаття присвячена діяльності органів досудового розслідування в умовах подолання наслідків агресії рф на деокупованих територіях. Розглянуто ключові аспекти організації діяльності підрозділів слідства та дізнання в частині проведення стабілізаційних заходів. Проаналізовано нормативне регулювання відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Розроблено відповідні організаційно-тактичні рекомендації, а також теоретичні положення, спрямовані на вдосконалення нормативно-правового регулювання досліджуваного інституту.  Проаналізовано ефективність запроваджених змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Констатовано, що існуючий механізм відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження та діяльності органів досудового розслідування на деокупованих територіях потребує вдосконалення. Висвітлено питання взаємодії органів досудового розслідування з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Систематизовано процесуальні та організаційні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами з урахуванням особливостей досудового розслідування, що провадиться в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що під час відновлення кримінальної юстиції на звільнених територіях, крім слідчо-оперативних груп, мають бути створені спеціальні інвентаризаційні комісії, до складу яких можуть входити працівники органів прокуратури (процесуальні керівники), керівники органів досудового розслідування (їх заступники), представники органів Державного бюро розслідувань, працівники підрозділів інформаційно-аналітичного забезпечення та режимно-секретних відділів. Розкрито питання щодо забезпечення принципу невідворотності покарання та розслідування кримінальних правопорушень, що вчинялися в період окупації як з боку комбатантів військ російської федерації, так і звичайними місцевими мешканцями. Проаналізовано особливості обстеження приміщень, у яких розташовувалися так звані «органи поліції» чи «комендатури». Охарактеризовано значення документів, виданих окупаційною владою, як джерел криміналістично значущої інформації.Р озглянуто аспекти, пов’язані з проведенням перевірок щодо причин смерті людей, померлих у період тимчасової окупації. Запропоновано залучення представників закладів охорони здоров’я та спеціальних груп, які виконують гуманітарну місію, спрямовану на вилучення тіл (останків) померлих (загиблих).","PeriodicalId":221503,"journal":{"name":"Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115575456","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}