Kyiv Law Journal最新文献

{"title":"КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ ЯК ОДИН ІЗ ЕЛЕМЕНТІВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ","authors":"Інна Олександрівна Рощина, Ольга Володимирівна Кришевич","doi":"10.32782/klj/2023.4.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.17","url":null,"abstract":"Анотація. В статті досліджуються питання пов’язані з вчиненням кримінальних правопорушень в сфері інформаційних відносин, розглядається досвід міжнародного законодавства у кримінально- правової протидії кіберзлочинності. Інформаційні та телекомунікаційні технології стали невід’ємною частиною сучасного світу, і разом з їх широким використанням зростає і загроза кіберзлочинності. Так, кіберзлочинність стала актуальним явищем для багатьох країн, у тому числі й для України. У кіберпросторі розглядаються різноманітні злочини, такі як кібератаки, крадіжка особистої інформації, фішинг, вірусні атаки, атаки на критичну інфраструктуру та багато інших. Україна, як і багато інших країн, проводить заходи для боротьби з кіберзлочинністю. Це включає вдосконалення законодавства, розробку заходів з кіберзахисту, підвищення кваліфікації фахівців у сфері кіберзахисту та співпрацю з міжнародними партнерами для обміну інформацією та взаємодії в області кіберзахисту. Питання посилення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення у сфері інформаційних технологій є актуальним у зв’язку зі зростанням кількості кіберзлочинів та зловживань у цій сфері. Розвиток технологій відкриває нові можливості для злочинців, і правова система повинна адаптуватися, щоб забезпечити ефективний захист від таких злочинців. Тому, однією з причин посилення кримінальної відповідальності є необхідність відповідати за вчинення кіберзлочинів, які можуть завдати серйозної шкоди інформаційним системам, економіці, а також приватним особам. Для зменшення масштабів кіберзлочинності та встановлення ефективної національної протидії кіберзлочинності в міжнародній політиці кіберпростору держави можуть використовувати різні стратегії та механізми. Також, держави повинні розробляти та вдосконалювати законодавство, спрямоване на кіберзлочини. Це повинно включати судові санкції та відповідальність за кіберзлочини, а також прозорі та чіткі процедури для розслідування та притягнення винних до відповідальності. Крім того, світова спільнота активно працює над розробкою стандартів і міжнародної співпраці для ефективного протидії кіберзлочинності. Забезпечення кібербезпеки стає завданням для країни в сучасному інформаційному суспільстві.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-15","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139622882","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ ПОЗОВІВ ПРО РЕЧОВО-ПРАВОВИЙ ТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИЙ СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА","authors":"Петро Дмитрович Гуйван","doi":"10.32782/klj/2023.4.2","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.2","url":null,"abstract":"Анотація. Дана стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про застосовність правових механізмів речово-правового та зобов’язального захисту у разі порушення власності чи іншого речового права. Зокрема, цікавим та таким, що викликає наукові спори і суперечки в царині правозастосування, є охороно-правовий аспект захисту номінального власника речі у разі вибуття її від нього і виявлення у третьої особи. Класично вважалося, що власник вправі віндикувати своє майно, пред'явивши відповідний позов про його витребування. В той же час, коли відчужувальна угода стосовно цієї речі мала певні вади закону (приміром, відсутність повноважень у традента) чинне законодавство передбачає можливість визнання правочину недійсним, а юридичним наслідком такого рішення стає реституція – повернення майна. Не можна не побачити, що досить часто (приміром, коли у набувача є повний пакет заперечень проти віндикації, передбачений у ст. 388 ЦК України) використання різних способів захисту дає прямо протилежний ефект. Позаяк українські суди застосовували у якості пріоритету то те, то інше правило (переважно, враховуючи поважність особи, право якої захищалося), питання набуло неабиякої актуальності, і його вирішення стало нагальним. Наразі є усталена судова парадигма, підтверджена Верховним Судом, за якою у подібних випадках порушення речового права реституційний спосіб практично не повинен застосовуватися, захист відбувається лише за допомогою віндикаційного механізму. Автор не погоджується з категоричністю даного підходу, позаяк він не грунтується на чинному цивільному праві: воно дозволяє будь-які способи захисту. В роботі детально проаналізований і той, і інший спосіб, доведено, що віндикація є більш доцільною, бо вона опосередковує взаємини між реальним порушником (це той, хто нетитульно володіє чужою річчю) і потерпілим (особою, котра вважає себе власником). Якщо є при розгляді такого позову виявиться, що набувач отримав власність ще на момент передачі йому речі (за правилом ст. 330 ЦК України), у позові буде відмовлено саме у зв’язку з відсутністю у позивача того права, за захистом якого він звернувся. І ось ця обставина має бути визначальною і при розгляді позову про визнання правочину недійсним. Якщо то буду нормативно встановлено, не буде ніякої різниці у застосуванні двох різних способів захисту порушеного права.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 44","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139623677","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ","authors":"Н. В. Рудік","doi":"10.32782/klj/2023.4.1","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.1","url":null,"abstract":"Анотація. У статті проводиться дослідження актуального стану нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку в Україні та Європейському Союзі. Проаналізована система нормативно-правових актів, що регулюють регіональний розвиток, наукові статті, які досліджують поняття регіонів, а також комплекс заходів, спрямованих на реформування та вдосконалення регіональної політики. Актуальність цього дослідження зумовлена низкою викликів, з якими зіткнулась Україна через збройну агресію Росії, інтеграцією України в єдиний ринок Європейського Союзу та подальшим вступом до нього. Зокрема, це посилення неоднорідності регіонів, неузгодженість, окупація деяких регіонів та невідповідність регіонального законодавства України сучасним викликам і відсутність системного планування післявоєнного відновлення та розвитку українських регіонів. Такі проблеми вимагають уважного аналізу та ефективних рішень для забезпечення сталого та збалансованого регіонального розвитку. Також автором розглядаються зміни в політиці згуртування ЄС, впроваджені у рамках реформи 2021 року, що сприяли відкритості та гнучкості регіональної політики. Висвітлюється ефективність заходів реагування ЄС на кризові явища, включаючи пандемію та російську агресію проти України. Автор приходить до висновку про необхідність системного удосконалення державної регіональної політики в Україні, яке повинне базуватись на європейському досвіді. Зокрема, наголошується на важливості впровадження відкритих та адаптивних правових механізмів ЄС, які мають стати основою у процесі подальшого вдосконалення регіональної політики та нормативно-правової бази в Україні. У цій статті обґрунтовуються необхідність і шляхи досягнення цієї мети через вивчення та порівняння відповідних нормативних вимог та практик в Україні та Європейському Союзі.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 40","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139625174","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ","authors":"Людмила Дрозач","doi":"10.32782/klj/2023.4.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.5","url":null,"abstract":"Анотація. В даній статті визначено поняття та особливості пенсійного забезпечення в Україні. Пенсійна система України – це соціальна система, спрямована на забезпечення фінансового захисту та соціального добробуту громадян, які досягли пенсійного віку, за допомогою збору та розподілу обов’язкових пенсійних внесків та інших джерел фінансування, відповідно до законодавства, а також у разі настання інших життєвих обставин, передбачених законодавством. Основні особливості пенсійної системи України включають: пенсійна система України має два рівні – обов’язкову державну пенсійну систему та додаткову добровільну систему, яку реалізують приватні пенсійні фонди; більшість громадян України зобов’язані сплачувати обов’язкові пенсійні внески зі своєї заробітної плати; пенсійний вік може залежати від статі, професії та інших факторів, і зазвичай становить 60 років для чоловіків і 58 років для жінок; пенсійна система передбачає надання пільг і соціального захисту особам з обмеженими можливостями, ветеранам, учасникам бойових дій тощо; фінансування пенсійної системи здійснюється за рахунок обов’язкових внесків, державного бюджету та інших джерел фінансування; Україна має систему приватних пенсійних фондів, які надають можливість громадянам додатково накопичувати пенсійні відомості через інвестиції; пенсійна система України пережила кілька реформ з метою її модернізації та забезпечення сталої фінансової стійкості. пенсійне забезпечення – це складна соціально-економічна система, яка передбачає забезпечення фінансового і соціального підтримки фізичних осіб у пенсійному віці або з обмеженими можливостями працювати, з метою забезпечення їхнього достойного матеріального і соціального становища після завершення професійної діяльності, зазначена система базується на фінансових внесках, зборах та інших ресурсах, зібраних як від фізичних осіб, так і від державних та недержавних установ, з метою надання регулярних пенсійних виплат та інших соціальних послуг особам, які перебувають у віці пенсійної активності, для забезпечення їхнього матеріального благополуччя і соціальної інтеграції в суспільство. Пенсійне забезпечення може мати різні форми, включаючи державне пенсійне страхування, недержавне пенсійне забезпечення та інші схеми, і може варіюватися в залежності від країни і її законодавства.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139624773","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ДРІБНОГО ХУЛІГАНСТВА ТА ПРАВА НА ВИРАЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ОСОБИ","authors":"О. М. Брисковська, О. Ю. Брисковська","doi":"10.32782/klj/2023.4.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.6","url":null,"abstract":"Анотація. У статті на підставі застосування наукових методів аналізу, синтезу, класифікації, опису, індукції та дедукції проаналізовано складність кваліфікації дрібного хуліганства в контексті права на самовираження та на вираження політичних поглядів особи, а також проаналізовано практику Європейського суду з прав людини з цього питання. Крім того, запропоновано шляхи вирішення проблеми складності кваліфікації дрібного хуліганства, яке пов’язане з правом на вираження політичних поглядів особи, так само як і проведено порівняння між хуліганством яке являється кримінальним правопорушенням, а також дрібним хуліганством, яке підпадає під поняття адміністративного правопорушення. Зокрема в статті підкреслено проблему «оціночного поняття» «дрібне хуліганство», а також складність визначення відповідної санкції за вчинення такого діяння. Крім того, наголошується, що при цьому особливу роль відіграє мета вчинення таких дій, а також особа можливого суб’єкта правопорушення. Також в статті розглядається поняття «правопорядку», який мається на увазі в статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підкреслюється абсолютна необхідність проведення регулярного та обов’язкового тренування для суддів з вище вказаних питань, адже хуліганство та дрібне хуліганство за своєю правовою природою є таким, яке не може бути абсолютно чітко визначеним лише нормативним документом. Таким чином, цей обов’язок належить суддівській практиці, а отже правильне рішення потребує особливої суддівської майстерності, яка може бути розвинена завдяки спеціальним тренувальним заходам. На нашу думку, враховуючи прагнення України вступити в Європейський Союз, а також ціль нашої держави підтримати свою демократичність та високі стандарти для правосуддя в національних судах. Потрібно також виділити безпрецедентний запит українського суспільства на правосуддя та справедливість так само як його любов до свободи та ненависть до безпідставних «непропорційних» обмежень. Таким чином, на нашу думку, тема даної статті, на сьогодні, є особливо актуальною.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 13","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139624603","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"А. В. Дашковська","doi":"10.32782/klj/2023.4.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.4.8","url":null,"abstract":"Анотація. У статті пропонується до нормативно-правового регулювання адміністративно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України слід відносити вплив з боку держави на суспільні відносини, що пов’язані з: визначенням місця даного органу в системі публічної адміністрації; реалізацією ним прав та обов’язків; визначенням меж його юрисдикції та компетенції; встановленням правил поведінки службових та посадових осіб даного органу; визначенням порядку взаємодії з іншими суб’єктами владних повноважень, фізичними та юридичними особами; встановлення рівня юридичної відповідальності при здійсненні державної політики у сфері національної безпеки та оборони. Зазначається, що рівень забезпечення національної безпеки та обороноздатності України залежить від здатності сил безпеки та правоохоронних органів протистояти реальним і потенційним загрозам як воєнного так і невоєнного характеру. Разом з тим, ефективне та якісне виконання завдань та функцій щодо забезпечення національної безпеки та обороноздатності України певною мірою залежить від розвиненої нормативно-правої бази, тобто від наявності належного правового регулювання адміністративно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України. Нормативно-правове регулювання адміністративно-правового статусу Ради національної безпеки і оборони України повинно здійснюватися з метою: визначення питань національної безпеки та обороноздатності України, що потребують її забезпечення з боку Ради національної безпеки і оборони України; розмежування владних повноважень між Радою національної безпеки і оборони України та іншими державними органами; закріплення в законодавстві засад діяльності посадових осіб Ради національної безпеки і оборони України, а також засад відповідальності невиконання або неналежне виконання обов’язків у забезпеченні національної безпеки та обороноздатності України тощо.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":" 39","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139623661","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 124 КУПАП: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ","authors":"Андрій Анохін","doi":"10.32782/klj/2023.2.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.2.14","url":null,"abstract":"Наукова публікація присвячена аналізу та характеристиці складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Зазначається, що вказане адміністративне правопорушення є правопорушенням із матеріальним складом, ключовою умовою настання адміністративної відповідальності згідно із гіпотезою ст. 124 КУпАП є настання наслідків у вигляді пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Тому ключовим завданням органів публічної адміністрації є правильна та оперативна фіксація наслідків ДТП засобами фото та відеофіксації, зняття відповідної інформації зі стаціонарних камер зовнішнього відеоспостереження. Крім того, за особливістю конструкції склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП є бланкетно-описовим (перша частина конструкції відсилає суб’єкта правозастосування до Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ, друга частина описує наслідки їх порушення, за умови настання яких застосовується санкція вказаної статті). Вказується, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП є основним, а за структурою – альтернативним, адже приміткою до вказаної статті передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності за умови дотримання визначених у примітці умов. Охарактеризовано елементи складу вказаного адміністративного правопорушення: об’єкт, особливості об’єктивної сторони, види суб’єктів та відмінні риси суб’єктивної сторони правопорушення. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення юридичної конструкції гіпотези, диспозиції та санкції ст. 124 КУпАП. Зокрема, пропонується доповнити ст. 124 КУпАП частиною другою, якою будуть передбачені такі кваліфікуючі ознаки як: вчинення вказаного правопорушення повторно протягом року, вчинення його у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Відповідно, в санкції частини другої пропонується встановити посилену адміністративну відповідальність за вчинення вказаного правопорушення (за наявності кваліфікуючих ознак).","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121757126","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ У ВОЄННИЙ ТА ПОВОЄННИЙ ПЕРІОДИ: ПРАВОВИЙ ТА БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР","authors":"Емілія Станіславівна Дмитренко","doi":"10.32782/klj/2023.2.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.2.19","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано особливості функціонування фінансової системи України в умовах воєнного стану та повоєнного періоду. Зазначено, що її зміст та сутність, як і правове регулювання фінансових відносин, за таких умов істотно змінюються. З’ясовано перелік викликів та загроз, які впливають на стан фінансової системи в умовах воєнного стану та у повоєнний період. Проаналізовано документи та статистичні матеріали Міністерства фінансів України, Міжнародного валютного фонду, Світового банку про окремі виклики та загрози і їх вплив на фінансову систему України. Окремо розглянуто звіти Національної ради з відновлення України від наслідків війни та Національного банку України, які стосуються аналізованих питань. Шляхом аналізу зазначених документів з’ясовано негативний вплив на фінансову систему нанесених збитків та завданої матеріальної шкоди Україні. Акцентовано увагу на таких викликах та загрозах фінансовій системі, як зростання державних витрат, зменшення надходжень до державного бюджету України та зростання його дефіциту. Зроблено висновок про необхідність збалансування доходів і видатків державного бюджету України у воєнний та повоєнний періоди. Водночас наголошено на важливості визначення на державному рівні нових внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування заходів, пов’язаних із веденням військових дій і післявоєнним відновленням та відбудовою України. Аргументовано, що найбільшим за обсягом внутрішнім джерелом фінансування державного бюджету України у період війни став випуск облігацій внутрішньої державної позики «Військові облігації». Окремо розглянуто роль у фінансуванні сфери оборони та безпеки під час воєнного і повоєнного періодів щорічних законів «Про Державний бюджет України», резервного фонду бюджету та Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Зроблено висновок, що своєчасно прийняті законодавчі рішення сприяли забезпеченню стабільності фінансової системи України та виконанню нею завдань фінансового забезпечення сфери оборони і безпеки, захисту фінансових інтересів держави, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130983505","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ВИЗНАЧЕННЯ КОМПЛЕМЕНТАРНОСТІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ","authors":"Р. С. Титикало","doi":"10.32782/klj/2023.2.26","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.2.26","url":null,"abstract":"В даній статті розкрито підходи до визначення комплементарності місцевого самоврядування. Комплементарність місцевого самоврядування в Україні характеризується: 1) динамічністю розвитку відносин між суб’єктами взаємодії місцевого самоврядування, при чому, що дана взаємодія може мати як зовнішній характер, так і внутрішній; 2) є характеристикою когнівної муніципалії, тобто процесу пізнання про роль, значення, повноваження елементів місцевого самоврядування та, безпосередньо, їх взаємодію з метою підвищення ефективності діяльності інституту місцевого самоврядування в Україні; 3) є проявом дихотомії елементів системи місцевого самоврядування як в середині системи, так і з іншими елементами публічного адміністрування; 4) виражаються в координаційних зв’язках елементів системи місцевого самоврядування; 5) використовується для побудови елементів системи муніципального адміністрування більш високого рівня; 6) залежно від організаційного рівня та предметності може бути: внутрішня – рівень та вираження взаємодії елементів системи місцевого самоврядування; зовнішня – взаємодія з іншими суб’єктами публічної адміністрації відмінними від елементів системи місцевого самоврядування; постійна – наявна у всіх сферах публічного адміністрування, де органи місцевого самоврядування виконують власні чи делеговані повноваження; предметна – передбачає реалізацію повноважень елементів системи місцевого самоврядування в межах нормативно закріпленої компетенції. Комплементарність місцевого самоврядування забезпечується і на рівні органів самоорганізації населення. Кількість об’єктів, які знаходяться у відносинах комплементарності є формально не обмеженою, адже, якщо виходити з розуміння необхідності постійного забезпечення домірності керуючої системи до керованої, система місцевого самоврядування повинна постійно знаходитись у різних аспектах стану комплементарності, не тільки з іншими елементами системи публічного управління, але і з громадськими організаціями/рухами, з підприємницьким сектором, тощо.","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134086606","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПІДСУМКОВЕ ЗАСІДАННЯ СУДУ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО (НЕПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ)","authors":"Родіон Поляков","doi":"10.32782/klj/2023.2.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.2.11","url":null,"abstract":"Дана наукова стаття присвячена проблемним питанням правового регулювання підсумкового засідання суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Актуальність теми обумовлена значними для боржника наслідками, які за результатами проведення підсумкового судового засідання визначатимуть подальшу правову долю неплатоспроможного суб’єкта, аж до його ліквідації з реалізацією активів у примусовому порядку. Автором розкрито сутність та ознаки підсумкового засідання у справі про банкрутство (неплатоспроможність), виявлено проблемні питання, що виникають у правозастосовних органів на цьому етапі процедури банкрутства, та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України в цій частині. Зокрема, автором доведено, що на початковому етапі законодавство про банкрутство в незалежній Україні не передбачало обов’язкового проведення судового засідання, де вирішувалася правова доля боржника, спочатку таку обов’язковість виробила судова практика, а згодом передбачив Закон про банкрутство в редакції 1999 року. Назва «підсумкове засідання суду» та порядок його проведення були закріплені в Законі про банкрутство в редакції 2011 року. Подальші зміни законодавства про банкрутство в редакції Кодексу України з процедур банкрутства 2018 року торкнулися підсумкового засідання лише стосовно дискреції суду. Окрім того, автором виявлено подібність підсумкового засідання у процедурі банкрутства і засідання суду в позовному провадженні та відмінності між ними; обґрунтовано, що в підсумковому засіданні не вирішується спір по суті, а встановлюється наявність чи відсутність у боржника ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи; сформульовано поняття підсумкового засідання як судового засідання, на якому суд здійснює правосуддя з обмеженим судовим розсудом шляхом диференційованого дослідження письмових доказів стосовно фінансово-господарського стану боржника на предмет встановлення наявності або відсутності в нього ознак банкрутства або перешкод щодо руху справи з подальшим прийняттям ухвали або постанови суду. Автором доведено, що судова практика Верховного Суду не завжди враховує завдання, які законодавець ставить перед судом у підсумковому судовому засіданні, зокрема, не вбачає різниці між неплатоспроможністю та неоплатністю, однак категорія неплатоспроможності як передумова неоплатності використовується на етапі підготовчого засідання при відкритті справи про банкрутство, а неоплатність є однією з ознак банкрутства та, відповідно, підлягає встановленню судом саме в підсумковому судовому засіданні для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (санації чи ліквідації). Аргументовано автором також те, що у випадках, коли в юридичної особи – боржника відсутні ознаки банкрутства, а граничний строк процедури розпорядження майном закінчився, то суд повинен закривати справу про банкрутство. І, насамкінець, аналізуючи процедуру неплатоспроможності фізичних осіб, автором обґрунтовано, що при вирішенні питання щодо переходу до наступної судової процедур","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"121 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-08-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117307022","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}