{"title":"Вчення соціальної доктрини Константинопольського патріархату про шляхи подолання бідності","authors":"Bohdan Gulyamov","doi":"10.35423/2078-8142.2020.2.2.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.11","url":null,"abstract":"У статті аналізуються основні риси соціального вчення Вселенського патріархату щодо проблеми бідності. Застосовано герменевтичний (аналіз окремих документів соціальної доктрини Константинопольського патріархату) і компаративний методи з метою вивчення різних інтерпретацій сучасного соціального вчення християнських церков щодо ставлення до проблеми бідності та шляхів її подолання. Досліджується соціальне вчення Вселенського патріархату про подолання бідності, яке залежить від уявлень сучасної теології про необхідність радикальної етичної солідарності з маргінальними й експлуатованими верствами населення. З’ясовано, що соціальне вчення Вселенського патріархату пропонує національним державам здійснювати політику соціального захисту, виходячи з визнання абсолютної гідності кожної особистості та спираючись на досвід практики соціальної дияконії і критичну аналітику сучасного глобалізованого капіталізму. Доведено, що соціальне вчення Вселенського патріархату є аналогічним до ідей соціальної доктрини папи Франциска, але при цьому залишається більш реалістичним та не ставить під сумнів сучасний капіталізм у цілому, а пропонує його реформування в напрямі розвитку культури спільнотності на основі застосування християнського морально-правового розуміння прав особистості. У соціальному вченні Вселенського патріархату значна увага приділяється моральним обов’язкам особистостей та спільнот щодо солідарності з бідними, мігрантами, постраждалими від соціальних викликів сьогодення. Капіталістичний етос пропонується гуманізувати через прийняття моральної регуляції з боку вищих етичних цінностей християнських спільнот, а не замінювати на посткапіталістичний етос християнського соціалізму. Таким чином, соціальна доктрина Вселенського патріархату стає виявом солідаризму, більш консервативного і прокапіталістичного, ніж соціальне вчення папи Франциска та політична теологія Джона Мілбанка.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42316074","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Компетентнісний підхід в освіті: українські реалії","authors":"O. Yakymchuk","doi":"10.35423/2078-8142.2020.2.2.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.14","url":null,"abstract":"Одним з найважливіших напрямів реформування сучасної української освіти є всебічне наскрізне впровадження та застосування компетентнісного підходу в навчанні, вихованні, практичній підготовці школярів. Традиційна знаннєво-інформаційна парадигма навчання виявилася неконкурентоспроможною: учні могли мати обширні знання, однак не могли їх реалізувати на практиці. Як засвідчують дослідження, «стара» школа була переобтяжена формальними знаннями, які відсторонювали дитину від реальності. Практика доводить, що освітяни мають шукати нові, інноваційні, особистісно- і практично-орієнтовані методології навчання і виховання. Переорієнтація освіти на компетентнісну парадигму потребує додаткових досліджень. Дану статтю присвячено визначенню сутності компетентнісного підходу та можливості втілення теоретичних знань про нього в освітній практиці України","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46344445","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Символ, гра і свято як модальності естетичного в контексті герменевтичного досвіду","authors":"Eduard Gnatyuk","doi":"10.35423/2078-8142.2020.2.2.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.06","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовується теза про те, що герменевтичний досвід Г.-Г. Гадамера є тотожним досвіду мистецтва, яке постає автономним джерелом «досвіду істини». Автор відзначає, що пошук критеріїв художньої достовірності вимагає звернення до традиції формування фундаментальних естетичних категорій, серед яких, насамперед, символ, гра і свято. Символи як специфічні культурні коди, напрацьовані мистецтвом, апелюють до переломних моментів людської буттєвості, трансформуючи її духовну сутність. Доводиться, що перенесення уваги на «гру» демонструє реалізацію принципу засадничого взаємозв’язку між філософією та сферою практики, завдяки чому твір мистецтва постає як актуальна присутність, сутність якої полягає у «постійному прирощуванні буття». Атмосферу співучасті з мистецтвом у Г.-Г. Гадамера передає свято. Таким чином, експлікація герменевтичного досвіду з допомогою понять символ, гра та свято в естетичній концепції Г.-Г. Гадамера дає можливість актуалізувати смислові шари, які містять у собі основні складові горизонту, що окреслює життєвий світ людини та розкриває досвід буття у світі.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-23","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46793009","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Нова хвиля прагматизму в комунікаційних дослідженнях","authors":"Mariіa-Kateryna Pavchuk","doi":"10.35423/2078-8142.2020.2.1.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.11","url":null,"abstract":"У статті подається короткий огляд прагматичного емпіризму Джеймса, емпіризму Дьюї, неопрагматистських ідей Рорті, огляд метамоделей Крейга щодо теорії комунікації. На основі даного огляду авторка обґрунтовує необхідність радикалізації прагматизму та аналізує його вплив на комунікаційні дослідження. Досліджується теорія комунікації Роберта Крейга, яку він розглядає як практичну дисципліну. Доводиться, що всі теорії комунікації є взаєморелевантними, якщо їх адресують у практичний життєвий світ, в якому «комунікація» вже є багатозначним терміном. Кожна традиція теорії комунікації походить з риторичних посилань на певні загальноприйняті уявлення про комунікації, оскаржуючи інші переконання. Взаємодоповнення та напруженість традицій породжують теоретичний метадискурс, який перетинається з існуючим практичним метадискурсом у суспільстві та потенційно інформує про нього. За попередньою схемою комунікативного поля риторична, семіотична, феноменологічна, кібернетична, соціально-психологічна, соціокультурна і критична традиції теорії комунікації вирізняються властивими способами визначення комунікації та проблем спілкування, метадискурсивними словниками та метадискурсивними загальними поняттями. Запропоновано порівняльну аргументацію між традиціями, розглянуто результати для теоретичної роботи та дисциплінарної практики в цій галузі.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47533757","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"П. Бурдьє – читач Л. Вітгенштайна або вплив концепту правила на теорію габітусу","authors":"Oxana Yosypenko, A. Dondiuk","doi":"10.35423/2078-8142.2020.2.1.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.05","url":null,"abstract":"У статті здійснено порівняльний аналіз рефлексій Вітгенштайна проблеми «дії за правилом» і спроб Бурдьє пояснити регулярні соціальні поведінки, які не піддаються безпосередній регламентації, за допомогою понять габітусу і практичного глузду. Виявлена відмінність контекстів, в яких розвиваються рефлексії обох авторів, ідентифіковані їхні головні опоненти: якщо Вітгенштайн критикує інтелектуалістське і механістичне розуміння правила, Бурдьє полемізує з методологічним обʼєктивізмом (структуралізм) і субʼєктивізмом (феноменологічна соціологія) в соціальних науках. Встановлено, що спільним для обох авторів демаршем у спробах уникнути апорій розуміння людської впорядкованої дії стає перенесення проблеми дії за правилом з теоретичної площини в площину практичну. Головна відмінність їхніх підходів і концептів зумовлена тим, що думки Вітгенштайна розгортаються в концептуальній площині, тоді як Бурдьє аналізує конкретні соціально-історичні феномени і виробляє необхідну для цього термінологію й методологію.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41791588","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Кантова концепція вільної гри в ракурсі проблеми універсальності та її критична інтерпретація в деридианській філософії. Стаття перша: Імплікації теми універсального в концепції «Вільної гри пізнавальних спроможностей» Імануеля Канта","authors":"Anna Ilyina","doi":"10.35423/2078-8142.2019.3-4.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.05","url":null,"abstract":"У статті досліджується кантівська концепція вільної гри пізнавальних спроможностей – виображення і розсуду – в ракурсі проблеми трансцендентальної універсальності. Відзначається універсалізуючий потенціал третьої «Критики», одним із визначальних сюжетів якої є проблема вільної гри, щодо Кантової філософської системи в цілому. Викладаються базові параметри авторської тематизації трансцендентального універсалізму як такого, що ґрунтується на принципах відношення і відмінності і є пов’язаним із конституюванням порядку гіпер-універсальності. Оприявнено й проаналізовано параметри універсальності, імпліковані концепцією вільної гри. Показано, яким чином вихідна універсальність трансцендентального виображення виявляється в рамках вільної гри водночас підваженою і гіперболізованою. Досліджено амбівалентну позицію вільної гри у відношені до пізнання; з метою схоплення універсалістичних імплікацій релевантного вільній грі модусу пізнання – «пізнання взагалі» – введено концепт «пізнання als ob». Встановлено певну асиметрію в рамках вільної гри між статусами виображення і розсуду, а саме – пріоритетність останнього. Проаналізовано специфіку властивої вільній грі суб’єктивної універсальності, виявлено її інтерсуб’єктивні та квазі-об’єктивні засновки; застосовано поняття «als ob-об’єктивності», що характеризує певну тенденцію до універсалізації самої універсальності, позначаючи універсальний вимір на межі суб’єктивного й об’єктивного.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-09-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48936609","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Контрактуалізм Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо в контексті проблем сучасної практичної філософії","authors":"D. Usov","doi":"10.35423/2078-8142.2019.3-4.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.06","url":null,"abstract":"Предметом дослідження статті є осмислення та розгортання тези про місце контрактуалізму Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо на теренах модерної та постмодерної практичної філософії в контексті теорії суспільної угоди та її місця в сучасній філософії. Послідовно доведено, що найістотніше визначення суспільної угоди знаходиться саме в царині практичної філософії і тлумачиться нею як механізм, спосіб несуперечливого людського існування, дія спільноти людей, які разом, добровільно встановлюють і дотримуються певних прав і обов’язків. Автор пропонує порівняльний аналіз творчого доробку Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо з метою поглибленого розуміння актуальності та методологічної значущості для сьогодення їх роздумів про суспільну угоду. Реконструкція антропологічної складової основних теоретичних здобутків Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо дала можливість дослідити розуміння ними засадничої для людського буття проблеми, а саме – проблеми справедливості. Політична антропологія Т. Гоббса та Ж.-Ж. Руссо є витоком і осердям дослідження істотного взаємозв’язку конфліктного та кооперативного образів людини й актуалізує філософське осмислення механізмів формування автономної особистості та розуміння модерного контрактуалізму як інтелектуально-дієвої допомоги в наших спробах дослідити особисту свободу людини в контексті істотних суспільних трансформацій, зберегти та розвинути такі досягнення модерного соціального проекту, як права людини і демократична правова держава.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-09-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46926693","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Філософія мови (Франсуа Реканаті) та теорія поетики (Юлія Крістєва): актуалізація спільних проблем та пошуки єдиного осередку","authors":"Nataliia Uzunova","doi":"10.35423/2078-8142.2019.3-4.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.10","url":null,"abstract":"Стаття являє собою дослідження у сфері природної мови (та мови поетичної) і репрезентує певні спільні аспекти, які містяться у працях Франсуа Реканаті та Юлії Крістєвої, не зважаючи на наявні методологічні розбіжності. Зазвичай, дослідження з поетики відокремлюють власний предмет від предмета аналізу лінгвістичного, зокрема, та – природної мови загалом, оскільки поетичній мові притаманні особливі властивості. Проте автор виходить із переконання, що між дослідженнями текстів художніх творів, попри їхню складну семантику, та виразів природної мови є можливим плідний консенсус. Подібне переконання, що випливає зі співставлення певних фрагментів вчень та понять Крістєвої і Реканаті, дає можливість вгледіти парадоксальну подібність предметів їхніх досліджень або специфіки їхнього опису. Так, розгляд Реканаті, приміром, індексальних виразів не лише не суперечить концепту наративної темпоральності Крістєвої, а й відсилає до єдиного осередку (чи то зазнаваного впливу) підходів, що зумовлює цікавість не так до тексту або виразу, як до фігури мовця. У даному випадку за спільне впливове джерело покладається вчення Ж. Лакана, хоча автор і не вдається до розгорнутого розгляду такої думки, що потребує окремого ґрунтовного дослідження. Проте згадувані у статті теоретичні положення (принаймні, щодо статусу мовця) названих авторів можуть мати сенс у випадку спільного використання як у річищі поетики, так і відносно аналізу виразів природної мови. У цьому сенсі наголос ставиться на використанні теоретичних розробок Крістєвої та Реканаті з погляду зв’язку між ними, що дає можливість обопільно розширити горизонти дослідження мови як такої поза конкретних форм її репрезентації","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-09-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48325266","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Сучасна філософія визнання: «комунікативна утопія» чи реальний соціальний проект?","authors":"Lyudmyla Sytnichenko","doi":"10.35423/2078-8142.2019.3-4.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.02","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано сучасні філософські дискурси реальних механізмів, способів взаємозв’язку ідентичності та визнання в контексті «усвідомлення несправедливості», «патологій» суспільного буття. А також показано, що, на відміну від переважно монологічних ідей визнання П. Рікера, Ч. Тейлора та «комунікативної утопії» Ю. Габермаса, Т. Ренч і А. Гонет пропонують його інтерсуб’єк-тивний, реалістичний концепт. Важливою ознакою останнього стало розширення «перспективи справедливості», подолання її звуженого варіанту через звернення до «іншого справедливості», до визнання та турботи. Таким чином, А. Гонет пропонує доповнити моральний принцип однакового ставлення до людей нормою конкретного обов’язку щодо окремої людини, яка потребує допомоги. Підсумовуючи осмислення проблеми визнання в сучасній філософії, автор наголошує на значенні створення А. Гонетом теорії визнання в річищі теорії свободи і справедливості. Відомий німецький мислитель у такий спосіб прагне реабілітувати основні настанови соціальної філософії Франкфуртської школи з метою пошуків адекватних шляхів подолання розмаїтих проявів соціальної несправедливості, приниження, зневаги людської гідності. І має це відбуватися на засадах осягнення внутрішнього потенціалу самого феномена визнання як принципово важливої (насамперед для вітчизняного простору) можливості узгодження формально-легітимних інституційних його структур зі справжнім визнанням їх як справедливих. З метою перетворення свого бачення визнання з «комунікативної утопії» на дієвий соціальний проект А. Гонет намагається переомислити ідеї Дж. Ролза, Н. Фрейзер, доповнити етику дискурсу розлогою теорією визнання та етикою турботи.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-09-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46309269","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Персоналістичні ідеї у філософії ХІХ–ХХ ст.","authors":"V. Luchytska","doi":"10.35423/2078-8142.2019.3-4.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.35423/2078-8142.2019.3-4.09","url":null,"abstract":"У статті представлені головні філософські ідеї французьких, німецьких та польських персоналістів. У своїх працях німецькі та французькі філософи зосереджуються передусім на проблемах гідності особи, її прав та суспільній свободі. Головною тематикою польських персоналістів є спроба дати визначення, ким є особа, її буття, відносини індивідуальної особи з іншою особою та зі спільнотою осіб, а також з навколишнім світом. Відзначається, що головним представником французького персоналізму є Е. Муньє, який вирізняв дві форми персоналізму: теоретичну і прагматичну. Він також подав розрізнення особи та індивідууму, наголошував на жертовному характеру особи та важливій ролі любові у її житті. У статті розглянуто філософські погляди польських персоналістів, таких як К. Войтила, Ч. Бартнік, В. Гранат, котрі піднімають проблеми щодо християнського персоналізму та його ролі, розуміння особи, її гідності, прав, суспільного виміру.","PeriodicalId":52599,"journal":{"name":"Mul''tiversum Filosofskii al''manakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-09-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44450239","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}