Culturological Almanac最新文献

{"title":"ТРАВМА, ДИСКУРС І (НЕ)ДОРОСЛІШАННЯ","authors":"Едуард Васильович Щербенко","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.33","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.33","url":null,"abstract":"У статті в контексті опрацювання травми модернізації досліджується проблема генерації як одна з ключових для перехідного суспільства. При цьому відзначається чинник «інерції наративів», який зумовлює редукцію дослідницької уяви. Феномен генерації 1968 р. засвідчує необхідність врахування ефектів артефактичності й апофатичності як sine qua non аналізу проблеми. Вводиться розрізнення «генерація/когорта» для артикуляції принципової різниці між спільнотами, які постають у відповідь на безпрецедентний виклик (як «генерація ковіду»), та тими, які можуть опертися на певні прецеденти. У контексті дослідження звертається увага на зв’язок між образами «країна-підліток» (Маяковський) та «російський хлопчик» (Достоєвський). Констатується, що за умов тінейджерського «бродіння» успішне проходження ініціаційного досвіду виступає негарантованим. У цьому контексті феномен революції за модерної доби інтерпретований як «шанс на дорослішання». За пострадянської доби ключовими в цьому плані постають процеси опанування раніше недоступних практик відкритого суспільства («наздоганяюча» модернізація) та повернення спадщини fin de siècle. Автор вбачає пункт розходження траєкторій українського та російського перехідного суспільства в процесі конструювання травми модернізації, зокрема (не)залученні до цієї процедури стихії ресентименту. У цьому контексті в горизонті цілого модерну акцентується масштаб виклику, який не підлягає редукції. У статті звертається увага на сюжет непочутого попередження. Шедеври красного письменства (Грибоєдова, Тургенєва, Чехова), які складали канон читання російської інтелігенції й основу шкільної програми радянського періоду, описують регулярне відтворення того самого типу «російського хлопчика», не готового дорослішати. Робиться висновок, що нові безпрецедентні виклики, які постали перед Україною й світом у контексті ситуації 24 лютого, можуть стати шансом «сродньої гри», за Сковородою.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"5 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141018977","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ","authors":"Любов Миколаївна Тарангул, Інна Володимирівна Чернікова, Людмила Романівна Дрогомирецька","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.18","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.18","url":null,"abstract":"Актуальність. Одним із важливих напрямів гуманітарної політики України є проблема збереження історико-культурної спадщини в умовах російсько-української війни та післявоєнної відбудови. Прагнення російської федерації стерти з лиця землі все, що бодай найменшим чином пов’язане з Україною, українцями, усім українським, ще раз засвідчує важливість історико-культурної спадщини в усвідомленні національної ідентичності та її значення в сучасному світі, попри глобалізаційні процеси, в тому числі й у сфері культури. Історико-культурна спадщина як джерело досвіду багатьох поколінь є втіленням естетичних, морально-етичних, мистецьких, технологічних, релігійно-космологічних уявлень та здобутків народів, що в різні часи проживали на теренах України. Збереження історико-культурної спадщини, її роль у розвитку громад, туризму, освіті, культурній дипломатії – все це є свідченням рівня розвитку та зрілості суспільства й наочно демонструє прагнення нашої держави до євроінтеграції. Мета статті полягає в аналізі окремих аспектів взаємодії історико-культурної спадщини та національної ідентичності, а також у представленні конкретних практичних кейсів, пов’язаних зі збереженням та промоцією історико-культурної спадщини як важливого джерела формування національної ідентичнос- ті в умовах (ре)інтеграції України у європейський культурний простір та боротьби за свою суб’єктність проти агресії росії. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що питання національної ідентичності з опертям на історико-культурну спадщину особливо актуалізується в періоди серйозних суспільно-політичних випробувань, кризових явищ у житті суспільства та соціуму. На практиці це вилилося у пошук духовних стрижнів в історії та культурі України задля усвідомлення та самоідентифікації й репрезентації як всередині країни, так і на міжнародній арені. Важливим інструментом збереження історико-культурної спадщини є цифровізація надбань у цій царині. У висновках наголошено на тактичній та стратегічній значимості історико-культурної спадщини України для перемоги у російсько-українській війні як війні на виживання й утвердження суб’єктності України та українців у геополітичному масштабі. Встановлено необхідність використання історико-культурної спадщини як дієвого інструменту у боротьбі проти російських історико-культурних наративів та залишків радянських світоглядно-ментальних стереотипів щодо національної, культурної, політичної меншовартості українців. Особливу увагу зосереджено на практичних можливостях історико-архітектурної спадщини та нематеріальної спадщини України.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"17 22","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141020356","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"РЕПЛІКИ ПЕРЕЩЕПИНСЬКОГО СКАРБУ В ЕКСПОЗИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИЧНОГО МУЗЕЮ БОЛГАРІЇ ЯК ПРИКЛАД ВІДТВОРЕННЯ ТА МОДЕЛЮВАННЯ СТАРОВИННИХ АРТЕФАКТІВ В ЕКСПОЗИЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЇВ","authors":"Андрій Олександрович Сошніков, Марія Валеріївна Тортіка","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.50","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.50","url":null,"abstract":"Мета статті – вивчити принципи введення реплік Перещепинського скарбу в експозицію ранньосередньовічної колекції Національного історичного музею Болгарії. Реквізит, бутафорія та репліки популярні у світі сучасного мистецтва. Якщо раніше їх використовували лише в театрі, кіно та рекламі, то сьогодні їх дедалі частіше замовляють музеї для своїх експозицій. Моделі та копії дають змогу експозиціонеру створювати візуальні образи оригіналів, які з певних причин не можуть бути задіяні як експонати. Точні копії з характеристиками реального об’єкта можуть бути зроблені як з реального предмета, так і з його зображення. Як до успішного прикладу звернемося до болгарського музейного досвіду застосування реплік в експозиційній діяльності. Зазначається, що Перещепинський скарб став основним археологічним доказом існування болгарської державності протягом 1300 років. Ці предмети працюють на ідею національної тяглості та величі болгарської державності. Автори статті вважають, що точне відтворення артефактів Перещепинського скарбу покликане емоційно вплинути на відвідувачів, адже таємнича історія знахідки скарбу, загадка його походження, багатство і розмаїтість перещепинського золота – усе це тримає відвідувачів у постійній зацікавленості розповіддю екскурсовода. Така організація експозиційного простору стала каталізатором подальшого комунікаційного зростання болгарської музейної мережі. В експозиціях почали широко використовувати копії, реконструкції, новоділи, муляжі та інші науково-допоміжні засоби. Розміри найбільшого історичного музею в Болгарії приваблюють дедалі більше відвідувачів, і, відповідно, пропонуються екскурсії різнопланового характеру. Так, НІМ реалізує свій музейний потенціал на максимально високому рівні, використовуючи історичні репліки як експозиційний матеріал.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"50 S9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141017949","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"«КРЕАТИВНА ЄВРОПА» ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСУВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ КУЛЬТУРНИХ ІНІЦІАТИВ В УКРАЇНІ","authors":"Олеся Комарніцька","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.43","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.43","url":null,"abstract":"У статті систематизовано дані про проєкти програми ЄС «Креативна Європа», що реалізуються в Україні як свідчення зміни політики фінансування та підтримки культурних ініціатив. Розкрито мету і специфіку підпрограм «Культура», «Медіа», «Міжсекторальна співпраця», зокрема докладно описано конкурси підпрограми «Культура», яка передбачає реалізацію конкурсів «Європейські платформи», «Європейські мережі», «Проєкти міжнародної співпраці», «Художній переклад». Звернено увагу на спеціальний конкурс «Підтримка українських переселенців та культурного і креативного секторів України», в результаті якого впродовж 2023– 2025 років планується імплементувати три проєкти-консорціуми: «ZMINA: Rebuilding / ЗМІНА: Відновлення», «Culture Helps / Культура допомагає», «Architects for Heritage in Ukraine: Recreating Identity and Memory (U-RE-HERIT)». Акцентовано на програма мобільності для митців та спеціалістів культурного та креативного сектору на 2022–2025 роки «Culture Moves Europe», вказано переможців цієї програми у 2017–2023 роках. Підсумовано, що Україна активно використовує європейський підхід до сфери культури, який передбачає не нормативно-правове регулювання, як це відбувається в інших галузях, а підтримку, зокрема грантову, та її координацію за допомогою сприяння партнерській політиці, мобільності митців тощо. Це проєктний підхід, який стає все більш ефективним інструментом пожвавлення розвитку культури, усвідомлення її економічного потенціалу, її вирішальної ролі у розвитку національних економік, соціальному зростанні та відродженні спільнот. Наголошено, що програма ЄС «Креативна Європа» – це показовий приклад посилення ролі культури в політичному порядку денному, підтвердженням чого є визнання внеску культури у цілі сталого розвитку, інклюзивність як передумова доступності культурного продукту, цифровізація культури як визначальна тенденція її розвитку, а також її кроссекторальний розвиток як ефективний спосіб покращення діяльності культурних інституцій.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"31 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141023103","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ЦИФРОВИХ МУЗЕЇВ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД","authors":"Яна Олегівна Качковська","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.12","url":null,"abstract":"У статті проведено історіографічний аналіз розвитку цифрових музеїв в Україні з акцентом на їхніх особливостях, класифікації та впливі на освітній процес. Особлива увага приділена змінам в офіційному визначенні поняття «музей» згідно з документами Міжнародної ради музеїв (ICOM). Це відображає динаміку розвитку музейної справи. У статті проаналізовано праці вітчизняних науковців, зокрема внесок Михайла Рутинського, Валентини Троцької, Юрія Ришковеця та Павла Жежнича, Косаревської Раддаміли та Левченко Олексія в дослідження цифрових музеїв, а також оглядається законодавча база України, що регулює діяльність музеїв у цифровому просторі. Додатково розглянуто міжнародний досвід, зокрема дослідження Гевіна Міллера, Джона Рімера та Силай Стиліані, Ліарокапіс Фотіс, Коцакіс Костас, Патіас Петрос, які висвітлюють технологічні нововведення у сфері цифрових музеїв та їх роль у освіті. Окрема увага приділена використанню віртуальної та доповненої реальності в освітньому процесі на прикладі праці Джуліанни Гуазароні. У статті авторка здійснює спробу визначити роль цифрових музеїв у культурному та освітньому середовищі України й фіксує поточні дискусії щодо визначення, структури та функцій цифрових музеїв. У висновку ми окреслюємо можливі перспективи розвитку цифрових музеїв у контексті сучасних тенденцій, що містить адаптацію до нових технологій, розширення освітніх можливостей та залучення ширшого кола відвідувачів через інноваційні підходи до презентації музейних колекцій. Отже, дослідження наголошує на значущості цифрових музеїв як елементів сучасної культурної та освітньої інфраструктури, що сприяє доступності культурної спадщини та її інтеграції в глобальний цифровий контекст.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"12 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021107","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЮ КІНОГАЛУЗЗЮ В ЧАСИ НЕПУ","authors":"Володимир Наумович Миславський, С.І. Чернов","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.16","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.16","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню становлення та розвитку кіногалузі України в 1920-х роках і процесів, які вплинули на її формування. На основі всебічного аналізу широкої джерельної бази й залучення до наукового обігу маловідомих архівних джерел та матеріалів періодики реконструйовано функціонування української кіногалузі, особливості її розвитку, визначено фактори, що вплинули на формування й розвиток українського кінематографа. Виокремлено основоположні напрями розвитку української кіногалузі: 1) становлення системи державного управління; 2) формування умов кіновиробництва; 3) вплив процесів трестування промислових підприємств на розвиток кіногалузі. Більшовицька влада велику увагу приділяла кінематографу, а точніше можливості його впливу на маси. Тому щойно вони захоплювали те чи те місто, одразу брали під контроль кінотеатри й кінооператорів. Із 1918 року починається формування спеціальних підрозділів, які мали корегувати всі кінематографічні процеси. Найважливішим чинником, завдяки якому вдалося порівняно широко розгорнути випуск фільмів, стало зміцнення матеріально-технічної бази української кінематографії, насамперед опанування випуску власної кінопродукції. Отримане ВУФКУ майно перебувало в катастрофічному стані: кінотеатри було зруйновано, апаратуру вивезено, меблі розкрадено або вивезено. Прокатні склади були кладовищами битої плівки, кіноательє були зруйновані й не діяли. Перехід до нової економічної політики мав ознаменувати перехід до інших методів і способів управління державною промисловістю, до якої належала й кіногалузь. У досліджені основний акцент зроблено на аналізі дій державних установ, спрямованих на впровадження в життя інших методів і способів управління державною промисловістю, а також ухвалення українським урядом нормативно-правових актів для врегулювання та налагодження роботи її керівного органу – Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). У статті реконструюються найважливіші колізії, пов’язані з державним управлінням промисловістю та впливом цих процесів на розвиток української кіногалузі.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"10 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141022673","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ПІДХОДИ ДО НОРМОВАНОГО РОЗПОДІЛУ ПРОДОВОЛЬСТВА В УСРР – УРСР У 1920–1940-Х РОКАХ","authors":"Інна Сергіївна Позднякова","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.17","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано ключові підходи до розподілу продовольства в 1920–1940-х рр. Мета статті полягає у тому, щоб дослідити процес забезпечення населення харчовими продуктами як важливого складника повсякденного буття протягом 1920–1940-х рр. У роботі розкрито зміст поняття «карткова система». З’ясовано причини запровадження та скасування карткової системи протягом 1920–1940 рр. Доведено, що карткова система у більшовицькій парадигмі тлумачилась як спосіб контролю над суспільством. Висвітлено основні підходи до поділу споживачів на чотири категорії, яким відповідали чотири основних групи карток. Зазначено, що продовольча політика більшовиків обернулася трагедією для українського народу. Показано, що протягом війни та перших повоєнних років асортимент нормованого постачання продуктами був украй обмеженим. Зміст споживчого кошика, калорійність харчування залежали від кількості карток у родині та рівня заробітної плати. Наголошено на тому, що визначаючи загальну постачальницьку політику або концепцію забезпечення областей УРСР хлібом і продуктами харчування, союзний уряд встановив чітку стратифікацію між індустріальними та сільськогосподарськими регіонами республіки. Доведено, що в рамках нормованої системи постачання деякі категорії населення мали преференції. Зокрема, відповідно до постанови Державного комітету оборони СРСР від 16 січня 1944 р. за партійними, радянськими, комсомольськими та господарськими працівниками закріпили так зване літерне харчування. Його норми різнилися відповідно до зайнятих посад і позначалися літерами, а не цифрами, що й дало назву цьому виду додаткового постачання. Харчування за нормою літери «А» передбачало триразове, а літери «Б» дворазове харчування за особливими квотами. На прикладі Кіровоградського облліту висвітлено специфіку пільгового, літерного харчування представників номенклатури, а серед них і співробітників радянських цензурних органів.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"30 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141023112","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ РУХУ «НОВОЇ ТЕОЛОГІЇ»: ПЕРІОДИЗАЦІЯ, БАЗОВІ ІДЕЇ, СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ","authors":"Андрій Олександрович Шиманович","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.9","url":null,"abstract":"Стаття містить аналіз історії виникнення та формування засадничих ідей католицького богословського руху «нова теологія» (інша назва напряму – «повернення до джерел»). Передісторія виникнення богословської програми даного напряму проаналізована через призму ідей Йоганна Адама Мьолера, Моріса Блонделя та П’єра Русло. У розвідці запропоновано детальний аналіз значеннєвого наповнення поняття «нова теологія» та ставлення до нього як з боку основних натхненників руху, так і з боку їхніх опонентів – прибічників схоластичної традиції. Стаття також містить виклад теорії Ю. Меттепеннінґена про поняття «нова теологія» як про кластерний концепт, що передбачає множинність варіативних візій щодо біблійного, патристичного та літургічного ренесансу. Дослідник висунув цю ідею на противагу альтернативним і заледве легітимним спробам презентувати «нову теологію» в якості гомогенного руху. Приділено увагу й тому парадоксальному факту, що теологи-неосхоласти, декларуючи власну незгоду з секулярними ідеями Просвітництва, охоче погоджувалися визнати релевантним концепт «чистої природи», а також чітке розмежування сфер природного і надприродного, яке саме по собі є плодом просвітницької доби. У контексті сакраментальної онтології Г. Бьорсми ключова мета руху висвітлена як спроба зберегти таємницю Божого буття, сокровенну і непідвладну будь-яким спробам раціонального схоплення чи то аналітичного дослідження. Враховано й принципову опозиційність руху до антиісторичної моделі схоластичного богословствування, а також здійснено зіставлення «нової теології» із модерністським рухом ХІХ–ХХ ст. З’ясовано, що одним із важливих чинників неподібності між двома богословськими проєктами є ставлення їх представників до способів тлумачення Святого Письма. Наприкінці статті наведено стислий огляд ІІ Ватиканського собору, котрий багатьма сучасними істориками (Вайґель, Кьорвен, Бланшар і Булівент) здебільшого оцінюється в категоріях остаточного тріумфу «нових теологів» та поразки або принаймні маргіналізації неотомістського богословського дискурсу.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"8 11","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021273","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЕТНОРЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ У СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ","authors":"Олег Леонідович Соколовський","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.8","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано процеси релігійної ідентифікації у країнах західної традиції, які супроводжуються активними секуляризаційними процесами, послабленням інституалізації релігії та її переведенням на індивідуальний рівень буття особистості. Це відкриває не лише можливість вибору і конструювання власної релігійної ідентичності, а і можливість кардинальної зміни релігійної приналежності. Встановлено, що усталені механізми і способи конструювання релігійної ідентичності, які завбачують визнання власної релігійності, чіткі маркери ідентифікації з конкретною релігійною спільнотою, участь у релігійній практиці, стають необов’язковими і розмитими. Доведено, що в країнах з високим рівнем секуляризаційних процесів релігійні ідентифікаційні практики поступаються за важливістю соціально-економічним потребам. Закономірним продовженням цих тенденцій стає проголошення традиційних релігій такими, що відірвані від реального життя і не відповідають духовним запитам сучасності. Глобалізаційні процеси стали чинником активізації релігійної релятивізації у напрямку розмивання маркерів соціокультурної ідентифікації як на індивідуальному, так і на суспільному рівні. Релятивізація моральних норм і принципів пов’язана з глобальною інформатизацією і зростанням рівня релігійної мобільності внаслідок посилення міграційних процесів. Підкреслено ймовірні тенденції розвитку релігійної ідентичності: в ситуації соціальної й інформаційної транзитивності зростатиме рівень номінальної, а не формалізованої належності віруючих до певних релігійних спільнот; у державах, де домінують християнські конфесії або простежується стале зростання кількості атеїстів, збільшуватиметься кількість міжконфесійних шлюбів, що потенційно може підготувати умови для міжконфесійного взаєморозуміння; у площині західної цивілізації сталою залишається тенденція щодо поступового зниження релігійності населення і зростання кількості невіруючих; сталою залишається і тенденція щодо ще більшого розмежування релігійної й етнічної ідентичності в сучасному світі.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"18 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141022457","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ ЖИТОМИРЩИНИ","authors":"Володимир Іванович Сінельніков","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.49","DOIUrl":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.49","url":null,"abstract":"Формування культурно-мистецької спадщини та історичної пам’яті української нації відбувалося протягом багатьох століть під впливом культур, досвіду, традицій, знань різних народів, що здавна населяли українські терени. В історичній пам’яті етнічних спільнот Житомирщини (поляків, євреїв, німців, старовірів, чехів, ромів та ін.) зберігаються спогади про власне минуле, що дозволяє проаналізувати певні аспекти збереження та розвитку на сучасному етапі екокультури міжетнічної комунікації національних спільнот Житомирського Полісся, її впливу на формування та розвиток міжетнічних взаємин у регіоні. Попри створену імперською та радянською владами ситуацію жорстокої асиміляційної політики, неприхованої конкуренції між українцями та представниками інших національних спільнот у соціально-економічних стосунках, що часто супроводжувалася ворожістю один до одного та появою побутових конфліктних ситуацій, місцеві традиційні громади зберегли власне віросповідання, мову, культурну ідентичність та толерантне ставлення один до одного. З 1980-х рр. збереженню історичної пам’яті етнічних спільнот Житомирського Полісся сприяє активізація культурно-мистецької діяльності польських, єврейських та інших національних об’єднань, що допомагає налагодити ефективну міжетнічну комунікацію. Зокрема, йдеться про різноманітні культурно-мистецькі практики етнічних творчих колективів (вокальних, хореографічних, театральних та ін.). Окрема увага приділяється аналізу реалізації культурно-історичної акції «Захистимо пам’ять», яка була присвячена меморіалізації місць масових розстрілів за часів Другої світової війни євреїв і ромів різних регіонів України, зокрема й Житомирщини і відіграла значну роль у збереженні історичної пам’яті української нації та зміцненні міжетнічної комунікації етносів окресленого регіону.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"10 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021472","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}