Любов Миколаївна Тарангул, Інна Володимирівна Чернікова, Людмила Романівна Дрогомирецька
{"title":"ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ","authors":"Любов Миколаївна Тарангул, Інна Володимирівна Чернікова, Людмила Романівна Дрогомирецька","doi":"10.31392/cult.alm.2024.1.18","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Актуальність. Одним із важливих напрямів гуманітарної політики України є проблема збереження історико-культурної спадщини в умовах російсько-української війни та післявоєнної відбудови. Прагнення російської федерації стерти з лиця землі все, що бодай найменшим чином пов’язане з Україною, українцями, усім українським, ще раз засвідчує важливість історико-культурної спадщини в усвідомленні національної ідентичності та її значення в сучасному світі, попри глобалізаційні процеси, в тому числі й у сфері культури. Історико-культурна спадщина як джерело досвіду багатьох поколінь є втіленням естетичних, морально-етичних, мистецьких, технологічних, релігійно-космологічних уявлень та здобутків народів, що в різні часи проживали на теренах України. Збереження історико-культурної спадщини, її роль у розвитку громад, туризму, освіті, культурній дипломатії – все це є свідченням рівня розвитку та зрілості суспільства й наочно демонструє прагнення нашої держави до євроінтеграції. Мета статті полягає в аналізі окремих аспектів взаємодії історико-культурної спадщини та національної ідентичності, а також у представленні конкретних практичних кейсів, пов’язаних зі збереженням та промоцією історико-культурної спадщини як важливого джерела формування національної ідентичнос- ті в умовах (ре)інтеграції України у європейський культурний простір та боротьби за свою суб’єктність проти агресії росії. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що питання національної ідентичності з опертям на історико-культурну спадщину особливо актуалізується в періоди серйозних суспільно-політичних випробувань, кризових явищ у житті суспільства та соціуму. На практиці це вилилося у пошук духовних стрижнів в історії та культурі України задля усвідомлення та самоідентифікації й репрезентації як всередині країни, так і на міжнародній арені. Важливим інструментом збереження історико-культурної спадщини є цифровізація надбань у цій царині. У висновках наголошено на тактичній та стратегічній значимості історико-культурної спадщини України для перемоги у російсько-українській війні як війні на виживання й утвердження суб’єктності України та українців у геополітичному масштабі. Встановлено необхідність використання історико-культурної спадщини як дієвого інструменту у боротьбі проти російських історико-культурних наративів та залишків радянських світоглядно-ментальних стереотипів щодо національної, культурної, політичної меншовартості українців. Особливу увагу зосереджено на практичних можливостях історико-архітектурної спадщини та нематеріальної спадщини України.","PeriodicalId":496561,"journal":{"name":"Culturological Almanac","volume":"17 22","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Culturological Almanac","FirstCategoryId":"0","ListUrlMain":"https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.1.18","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Актуальність. Одним із важливих напрямів гуманітарної політики України є проблема збереження історико-культурної спадщини в умовах російсько-української війни та післявоєнної відбудови. Прагнення російської федерації стерти з лиця землі все, що бодай найменшим чином пов’язане з Україною, українцями, усім українським, ще раз засвідчує важливість історико-культурної спадщини в усвідомленні національної ідентичності та її значення в сучасному світі, попри глобалізаційні процеси, в тому числі й у сфері культури. Історико-культурна спадщина як джерело досвіду багатьох поколінь є втіленням естетичних, морально-етичних, мистецьких, технологічних, релігійно-космологічних уявлень та здобутків народів, що в різні часи проживали на теренах України. Збереження історико-культурної спадщини, її роль у розвитку громад, туризму, освіті, культурній дипломатії – все це є свідченням рівня розвитку та зрілості суспільства й наочно демонструє прагнення нашої держави до євроінтеграції. Мета статті полягає в аналізі окремих аспектів взаємодії історико-культурної спадщини та національної ідентичності, а також у представленні конкретних практичних кейсів, пов’язаних зі збереженням та промоцією історико-культурної спадщини як важливого джерела формування національної ідентичнос- ті в умовах (ре)інтеграції України у європейський культурний простір та боротьби за свою суб’єктність проти агресії росії. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що питання національної ідентичності з опертям на історико-культурну спадщину особливо актуалізується в періоди серйозних суспільно-політичних випробувань, кризових явищ у житті суспільства та соціуму. На практиці це вилилося у пошук духовних стрижнів в історії та культурі України задля усвідомлення та самоідентифікації й репрезентації як всередині країни, так і на міжнародній арені. Важливим інструментом збереження історико-культурної спадщини є цифровізація надбань у цій царині. У висновках наголошено на тактичній та стратегічній значимості історико-культурної спадщини України для перемоги у російсько-українській війні як війні на виживання й утвердження суб’єктності України та українців у геополітичному масштабі. Встановлено необхідність використання історико-культурної спадщини як дієвого інструменту у боротьбі проти російських історико-культурних наративів та залишків радянських світоглядно-ментальних стереотипів щодо національної, культурної, політичної меншовартості українців. Особливу увагу зосереджено на практичних можливостях історико-архітектурної спадщини та нематеріальної спадщини України.