Nove ukraïnsʹke pravo最新文献

{"title":"ІНСТИТУТ СПРОЩЕНИХ СУДОВИХ ПРОЦЕДУР У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН","authors":"Андрій Володимирович Петровський","doi":"10.51989/nul.2023.4.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.4","url":null,"abstract":"Стаття містить узагальнення важливого для України досвіду правового регулювання інституту спрощених судових процедур у цивільному процесуальному законодавстві європейських країн. Охарактеризована сутність спрощеного провадження в цивільному судочинстві України як спосіб забезпечення доступу до правосуддя за рахунок скорочення судових витрат; гнучких процедур, що знижують формалізацію цивільного судочинства і як спосіб скорочення бюджетних витрат для забезпечення функціонування судової системи в Україні з незворотним підвищенням ефективності судової системи. Акцентовано на тому, що провідні країни світу намагаються максимально ефективно використовувати прискорені механізми розгляду справ, кожна окрема національна правова система впроваджує специфічні та особливі риси, характерні саме для цієї країни. Зауважено, що в європейських країнах бракує єдиних критеріїв визначення малозначних (дрібних) справ. Так, в одних країнах ЄС визначається розмір позовних вимог, який не можна перевищувати (Латвія, Литва, Естонія, Німеччина), в інших – наводяться конкретні категорії справ, що відповідно до законодавства розглядаються як малозначні (дрібні) (Польща, Франція). Встановлено, що країнами Європи здійснюється активний пошук оптимальних процесуальних засобів, здатних задовольняти вимоги швидкого, якісного, недорогого правосуддя. Механізм відправлення правосуддя не повинен створювати надзвичайних труднощів, а зміст правового регулювання інституту спрощених судових процедур має бути зрозумілим і доступним для сприйняття простими громадянами. Зроблено висновок, що законодавство європейських країн щодо правового регулювання інституту спрощених судових процедур містить як положення, що можуть бути впроваджені у вітчизняне цивільне процесуальне законодавство, так і такі, що є абсолютно йому невластивими.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"26 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038375","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ІЗ НЕВИЗНАЧЕНИМ СТРОКОМ","authors":"Петро Дмитрович Гуйван","doi":"10.51989/nul.2023.4.3","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.3","url":null,"abstract":"Ця стаття присвячена актуальному науковому дослідженню проблематики стосовно часу виконання зобов’язань із невизначеним строком та захисту суб’єктивного права вірителя з подібним змістом у разі його порушення. Підкреслюється, що зміст чинного правового інструмента в даній царині, а саме ст. 530 ЦК України, не повністю відповідає загальним засадам цивілістики та надає невизначеності в правозастосуванні. По-перше, правило ч. 2 ст. 530 ЦК України вступає в колізію з правилом ст. 538 ЦК України, яке веде мову про необхідність зустрічного виконання. За наявності двох різних диспозицій можливе різне застосування закону на практиці. Пропонується дати нормативне коригування, зокрема встановивши правило: «При невизначеності строку виконання зустрічних зобов’язань, що виконуються одночасно, виконання першого зобов’язання є одночасно вимогою про виконання зустрічного зобов’язання». Крім того, по-друге, у роботі вказується на значні незручності використання норми ч. 2 ст. 530 у зв’язку з тим, що вона фактично не корелюється з диспозицією ст. 261 ЦК України. Адже другий абзац ч. 5 останньої норми надає неправильне, неконкретне формулювання: «…від часу, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання». Без надання цій фразі нормативної конкретики щодо того, про яку саме вимогу йдеться – регулятивну чи охоронну, закон набуває недієвого стану. Автор переконливо доводить, що в разі, коли мова йде про регулятивну вимогу, норма взагалі втрачає певність, бо відразу виникають два паралельно існуючі моменти початку позовної давності, що є правовим абсурдом. У цьому сенсі в статті обґрунтовано критикується теза про можливість «косметичного рихтування» правила, ввівши до нього фразу про необхідність виконання зобов’язання з невизначеним строком протягом розумного строку. Ця опція є неприйнятною з двох підстав: 1) позаяк розумний строк є визначеним, він не може регулювати тривалість невизначеного; 2) запровадження вказівки про розумність часу виконання зобов’язання з невизначеним строком ще більш погіршить практичну ситуацію, бо призведе до виникнення додаткових моментів початку позовної давності за тими ж відносинами. Відтак пропонується єдиний правильний вихід: нормативне запровадження того, що в правилі абзацу 2 частини 5 ст. 261 ідеться про право кредитора пред'явити саме охоронну вимогу про виконання зобов'язання. Нарешті, у роботі приділена увага питанням розширеного тлумачення окремих норм цивільного законодавства національним судочинством. Попри те, що концептуальна необхідність і цьому є, все ж, позаяк у Цивільному кодексі чітко встановлено, що винятки встановлюються виключно законами, дії Верховного Суду в цьому напрямку є протиправними.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"39 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038081","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ","authors":"Наталія Іванівна Атаманчук","doi":"10.51989/nul.2023.4.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.6","url":null,"abstract":"У статті досліджено особливості правового забезпечення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державного фінансового контролю. Наголошено на тому, що в Україні державний фінансовий контроль здійснюється через систему органів державного фінансового контролю, яка включає органи загального державного контролю (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та органи спеціального контролю, яким делеговані відповідні повноваження (Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державна аудиторська служба України, Державна казначейська служба України, Державна податкова служба України, Державна митна служба України та інші органи спеціального контролю відповідно до компетенції). Встановлено, що правове забезпечення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державного фінансового контролю в Україні здійснюється як загальним, так і спеціальним законодавством. Адміністративно-юрисдикційною діяльністю органів державного фінансового контролю визначено діяльність щодо розгляду та вирішення адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановлених законом порядку та формах, а також здійснення інших адміністративно-юрисдикційних дій забезпечувального характеру в межах повноважень цих органів із забезпечення дотримання фінансового законодавства. Складниками адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державного фінансового контролю визначено такі як: розгляд та вирішення скарг громадян чи юридичних осіб щодо рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів чи їх посадових осіб; здійснення дисциплінарного провадження; провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо порушення фінансового законодавства. Наголошено на необхідності подальшого вдосконалення правового забезпечення адміністративно-юрисдикційної діяльності суб’єктів державного фінансового контролю через формування єдиних концептуальних засад організації такої діяльності з урахуванням Євроінтеграційного шляху України, а також формування єдиного правового поля та законодавчого закріплення адміністративно-юрисдикційної діяльності органів державного фінансового контролю.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"28 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136034366","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ","authors":"Олексій Дмитрович Кузьмічов","doi":"10.51989/nul.2023.4.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.10","url":null,"abstract":"Стаття присвячена визначенню механізму залучення громадянського суспільства до формування державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Методологічною основою дослідження є використання компаративного, системно-структурного та формально-логічного методів, яке дало змогу визначити місце інституції громадянського суспільства в процесі формування стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України, а також з’ясувати закордонний досвід щодо форм взаємодії публічної адміністрації та інституції громадянського суспільства. При проведенні дослідження використана вітчизняна та закордонна юридична література, присвячена взаємодії публічної адміністрації та інституції громадянського суспільства; інструментам публічного адміністрування та особливостям реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. У результаті проведеного дослідження автором констатовано те, що громадянське суспільство має обов’язково долучатися до формування та контролю за реалізацією державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Його основна мета полягає в донесенні до влади змісту публічних інтересів громадян щодо цілей та завдань державної політики в цій сфері публічного адміністрування. З’ясовано, що на законодавчому рівні створені достатні правові механізми для залучення інституцій громадянського суспільства до формування цього напряму державної політики. Провідна роль у координації взаємодії громадянського суспільства та суб’єктів публічної адміністрації, залучених до формування та реалізації цього напряму державної політики, належить Громадській раді при Міністерстві аграрної політики та продовольства України. Саме на неї покладається функція акумулювання публічних інтересів та донесення їхнього змісту до профільного міністерства, яким є Мінагрополітики України. Аналіз протоколів та рішень громадської ради свідчить про її пасивну позицію щодо формування стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. На наш погляд, вирішення цієї проблеми можливе через визначення на рівні постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади» чіткого механізму розробки та затвердження національної стратегії державної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки України, а також через розробку та оприлюднення річного плану діяльності Громадської ради при Мінагрополітики України на 2023 рік.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"8 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038385","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ","authors":"Юрій Михайлович Мирошниченко","doi":"10.51989/nul.2023.4.24","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.24","url":null,"abstract":"Стаття присвячена формуванню стратегії криміналістичного забезпечення судового розгляду кримінальних справ, втіленій в однойменній концепції, що розглядається автором як упорядкована сукупність науково обґрунтованих поглядів, принципів і загальних положень, які визначають цілі та конкретні завдання, структуру і стратегічний напрям побудови системи криміналістичного забезпечення судового провадження. Метою Концепції є визначення шляхів досягнення якісно вищого, порівняно з наявним, рівня організації науково-дослідницької діяльності та впровадження її результатів у практику кримінального судочинства. Відповідно до цього провідна ідея Концепції полягає у визначенні науково обґрунтованих орієнтирів у галузі теоретичних досліджень і шляхів упровадження їхніх результатів у судову практику через побудову теорії криміналістичного забезпечення судового провадження. Ключовою точкою росту системи криміналістичного забезпечення судового провадження бачиться її перехід на більш високий рівень організації, який уможливить консолідацію всіх наявних у цій галузі теоретичних знань у межах окремого криміналістичного вчення. У статті визначені основні напрями реалізації Концепції, якими є: формування на її базі окремої теорії криміналістичного забезпечення судового провадження; розроблення інструментального забезпечення всіх форм та етапів кримінальної процесуальної діяльності на стадії судового провадження; впровадження в програми юридичних вишів, факультетів, закладів післядипломної освіти спеціальних навчальних курсів; створення сполучних ланок між теорією криміналістики та практикою кримінального судочинства; удосконалення нормативно-правового забезпечення судової діяльності; підвищення кваліфікації працівників суду. Показані ефекти, що очікуються від реалізації Концепції. Запропоновані засоби підвищення ефективності взаємодії криміналістичної науки, освіти та практики.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"88 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038225","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ПРАВОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ","authors":"Євген Миколайович Бодюл","doi":"10.51989/nul.2023.4.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.7","url":null,"abstract":"У статті розглядаються проблеми визначення суб’єктів правового моніторингу. Сформульовано авторське визначення і перелік суб’єктів правового моніторингу. До суб’єктів правового моніторингу більшість авторів відносять державні органи, органи місцевого самоврядування, інші органи, які здійснюють заходи щодо моніторингу в межах предмета та на підставі спеціальних повноважень, якими вони наділені відповідним нормативно-правовим актом. Пропонується розширити перелік суб’єктів правового моніторингу, додавши недержавні установи та організації, громадські та наукові інститути, окремих громадян. З урахуванням різних наукових підходів, що існують у теорії правового моніторингу, запропоновано класифікації суб’єктів правового моніторингу. Робиться висновок про необхідність виділення окремо суб’єктів та учасників правового моніторингу. На підставі аналізу чинного законодавства та практики моніторингових досліджень висуваються пропозиції з удосконалення законодавчого регулювання діяльності суб’єктів правового моніторингу (проєкт Закону України «Про правотворчу діяльність», реєстр № 5707 від 25.06.2021). Пропонується передбачити ініціативне проведення моніторингових досліджень у правовій сфері. Ініціативні учасники мають бути на законодавчому рівні наділені правом представляти матеріали, що відображають результати самостійно проведеного правового моніторингу. Такі матеріали повинні підлягати обліку координатором правового моніторингу. Робиться загальний висновок щодо включення в роботу з правового моніторингу інститутів громадянського суспільства, експертних рад при вищих органах державної влади, наукових організацій, корпоративних об’єднань, правозахисних та екологічних організацій; політичних партій, засобів масової інформації, громадян. Це призведе до підвищення якості нормотворчої та правозастосовної діяльності, сприятиме подоланню правового нігілізму серед населення, підвищить рівень довіри до держави.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"28 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038373","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"«БЕЗБАР’ЄРНА УКРАЇНА»: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ","authors":"Лариса Романівна Наливайко, Лариса Володимирівна Марценюк","doi":"10.51989/nul.2023.4.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.11","url":null,"abstract":"У статті наголошено, що створення безбар’єрного середовища є важливим напрямом розвитку сучасного цивілізованого світу, адже сталий розвиток суспільства передбачає поєднання гармонійного розвитку в економічній, екологічній та соціальній сферах сучасного суспільства загалом та кожного його члена зокрема, незалежно від жодних ознак його ідентифікації, як-от: колір шкіри чи національність або вади здоров’я чи віросповідання. Окреслено основні міжнародні правові документи, що покликані сприяти розвитку безбар’єрного середовища в усіх країнах світу. В контексті набуття в червні 2022 року Україною кандидата в членство Європейського Союзу основну увагу приділено ключовим у цьому контексті Директивам ЄС. Розкрито основні принципи створення безбар’єрного середовища. Проаналізовано складники українського «Довідника безбар’єрності», який може стати в нагоді кожному, хто прагне жити у сучасному правовому суспільстві. Проаналізовано ситуацію стосовно організації рівного доступу до всіх сфер життя в деяких країнах. Підкреслено, що Україна погіршила свої позиції в міжнародних провідних рейтингах внаслідок війни. Розкрито позитивні зрушення в контексті подолання бар’єрів у нашій країні у 2022 році. Наведено приклади створення безбар’єрного середовища в Україні вже нині (зокрема, втілення у життя напрямів розвитку Національної стратегії створення безбар’єрного простору та за ініціативи першої леді України Олени Зеленської «Без бар’єрів» на базі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (відкриття автошколи для осіб з обмеженими можливостями); створення Інституту помічників ветеранів та їхніх сімей) та окреслено перспективи розвитку на майбутнє. Зауважено, що післявоєнний період включатиме не тільки фізичну відбудову інфраструктурних об’єктів, а й психічне відновлення громадян, тому в цьому контексті надано слушні рекомендації щодо створення безбар’єрного середовища в освітньому просторі. Розроблено механізм побудови безбар’єрного середовища, який охоплює всі сфери, які потребують створення безбар’єрного середовища у першу чергу.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"74 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038377","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"СИТУАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАВЕРШАЛЬНОГО ЕТАПУ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ","authors":"Юрій Михайлович Мирошниченко","doi":"10.51989/nul.2023.1.23","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.1.23","url":null,"abstract":"Стаття завершує серію публікацій автора, присвячених побудові базової методики судового провадження. Якщо у попередніх публікаціях розглядалися ситуації його початкового та подальшого етапів, то наразі представлена ситуаційна характеристика завершального етапу судового розгляду кримінальних справ, що охоплює судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлення судом остаточного рішення у справі та його проголошення. За результатами проведеного дослідження автор доходить висновків, згідно з якими після видалення до нарадчої кімнати, за наявності обставин, що вимагають додаткового дослідження, судам слід керуватися загальними засадами кримінального провадження та постановляти ухвалу про поновлення судового розгляду, усвідомлюючи свій професійний обов’язок щодо ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення, що випливає з прямого припису закону та кореспондується з конституційним принципом законності й положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд. Необхідно переглянути доктринальну концепцію «Нарадча кімната» та підхід законодавця до забезпечення таємниці наради суддів. В умовах сьогодення з усіх законодавчих приписів актуальними залишається лише заборона суддям спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні, та розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті. З метою оптимізації судового провадження у статті обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, які легалізують відновлення судового розгляду після видалення суду до нарадчої кімнати та дозволять суду проголошувати лише вступну та резолютивну частини судового рішення.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"67 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135677946","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОПОДАТКУВАННЯ ПІДСОЛОДЖЕНИХ ЦУКРОМ НАПОЇВ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ","authors":"Наталія Іванівна Атаманчук, Антон Олексійович Монаєнко","doi":"10.51989/nul.2022.6.1.2","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2022.6.1.2","url":null,"abstract":"Солодкі напої вважаються продуктами, що завдають шкоди здоров’ю, надмірне споживання яких сприяє появі небезпечних захворювань. У зв’язку з цим щорічно у світі збільшується кількість країн, які намагаються вирішити проблему захворюваності населення за допомогою фіскальних заходів, запроваджуючи податки на шкідливі харчові продукти та напої. У статті досліджено особливості оподаткування спеціальним податком солодких напоїв у таких країнах, як: Республіка Польща, Угорщина, Франція, Ірландія, Данія, Фінляндія тощо. Встановлено, що надходження від оподаткування підсолоджених цукром напоїв спрямовуються на фінансування важливих програм у сфері охорони здоров’я або ж конкретні освітні або громадські цілі, пов’язані з охороною здоров’я. Обґрунтовано необхідність вивчення та впровадження позитивного досвіду країн Європейського Союзу щодо оподаткування акцизним податком напоїв з високим вмістом цукру, кофеїну та штучних підсолоджувачів. Авторами встановлено, що акцизне оподаткування підсолоджених цукром напоїв має величезний потенціал для нашої держави через здатність підвищити податкові надходження, одночасно зменшуючи обсяг споживання таких напоїв. Зроблено висновок, що податки на солодкі напої можуть змінити поведінку споживачів, забезпечити наповнення бюджету від їх адміністрування, а також стимулювати виробництво більш корисної продукції. Для України податок на підсолоджені цукром напої може стати важливим і ефективним інструментом фіскальної та державної політики у сфері охорони здоров’я. Впровадження акцизного оподаткування підсолоджених цукром напоїв в Україні потребує залучення до обговорення як державних інституцій, так і громадськості, представників різних організацій та установ зі створенням робочих груп та співпраці економічних експертів, дієтологів, педагогів, представників батьківських організацій тощо. Передумовою успішного впровадження такого податку в нашій державі повинне стати належне наукове обґрунтування, проведення соціологічних досліджень та консультаційних переговорів зі стейкхолдерами, а також ґрунтовного аналізу зарубіжного досвіду країн Європейського Союзу.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"298 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038853","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВІДСТУПІВ ТА ОБМЕЖЕНЬ ВІД МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ","authors":"Світлана Євгенівна Булавіна, Алла Миколаївна Гороть","doi":"10.51989/nul.2022.6.1.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2022.6.1.6","url":null,"abstract":"Пріоритет прав і свобод людини на початку ХХІ ст. є доктринальною аксіомою та системоутворюючим принципом, що конструює основи правопорядків демократичних правових держав сучасності. Більшість держав об’єднали зусилля для вироблення критеріїв визначення обсягу і змісту прав людини, засобів їх забезпечення та захисту, створивши потужну наднаціональну систему відповідних механізмів у рамках ООН, РЄ, ЄС тощо. Разом із тим події (політичні, економічні) останніх десятиліть ставлять перед юридичною наукою низку гострих питань щодо обмеження цих прав у певних ситуаціях та юридичну силу цих рішень, також характер внутрішньої юрисдикції держави щодо цих прав, співвідношення принципу пріоритетності прав людини із принципом суверенітету, компенсаторну функцію наддержавних структур у випадках невиконання національними державами функцій гаранта прав і свобод людини на своїх територіях. У статті показано, що, незважаючи на те, що права людини існують у вигляді міжнародних стандартів, існують умови, за яких держави можуть законно втручатися в певні права людини шляхом обмежень або відступів. Саме такі обмеження і відступи були застосовані під час пандемії XX століття, яка інколи унеможливлювала висловлення власних поглядів і спільні протести на публіці. Крім медичних небезпек і занепокоєнь, регульовані урядом блокування були одними з основних причин цього. Тому обмеження широкого кола прав людини, включаючи свободу зібрань, не призвели до повного мовчання, вивликали і викликають широке занепокоєння у суспільства. І саме в такій ситуації виникає питання про стандарти прав людини, які закріплені на міжнародному рівні, та чи має право держава обмежувати права людини в таких випадках. Обмеження торкнулися таких прав, як: право на свободу вираження поглядів і свободу зібрань та асоціацій. Під час пандемії стало зрозуміло, що пандемія загострила наявні проблеми з правами людини. Багато суспільних проблем посилилися від соціально-економічної нерівності до відсутності політичної свободи, ці невдоволення і проблеми виникли не через біомедичні причини, а через те, як держави реагували на спалах хвороби. З точки зору як прав людини, так і демократії це становить серйозну небезпеку. Будучи міжнародними, стандарти права людини через свою невідчужуваність, їх природний характер в окремих випадках можуть зазнавати певних обмежень і в низці міжнародних актів прописані правила, згідно з якими держави можуть ввести певні обмеження прав людини, незважаючи на їх універсальність та невідчужуваність. Такими винятками є епідемії та пандемії, які самі по собі загрожують здійсненню прав людини, особливо права на життя та права на здоров’я, які є природними правами. Хоча обмеження певних свобод може бути тимчасово необхідним для боротьби зі спалахом епідемій, таке обмеження має бути ретельно обмежене та постійно контролюватися, щоб уникнути зловживань.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-01-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"136038854","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}