Nove ukraïnsʹke pravo最新文献

{"title":"ДОСВІД ОКРЕМИХ КРАЇН ЄС У ПРОТИДІЇ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ НЕЛЕГАЛЬНІЙ МІГРАЦІЇ","authors":"Антон Олексійович Монаєнко","doi":"10.51989/nul.2023.4.27","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.27","url":null,"abstract":"У статті автор аналізує французький досвід протидії нелегальній міграції, проведення урядом Франції з політичних міркувань масштабних амністій, приймаючи рішення про легалізацію або впорядкування становища великої кількості нелегальних іммігрантів. За результатами аналізу італійського досвіду протидії нелегальній міграції встановлено, що посилення контролю над узбережжям Адріатичного моря призвело для Італії до зменшення кількості висадки нелегальних мігрантів на узбережжі південної Італії, але кількість спроб висадки на острів значно зросла. Італія належить до тих європейських держав, в яких активно застосовуються заходи, спрямовані на легалізацію мігрантів. Це доводить, що наявність значної кількості нелегальних мігрантів стала постійною ознакою імміграційних процесів в Італії, як і в інших приймаючих країнах Південної Європи. Проаналізовано комплекс італійських обмежувальних законів, що супроводжуються амністіями та іншими ліберальними положеннями, які призводять до погіршення якості протидії нелегальній імміграції. Іспанський досвід протидії правоохоронними органами незаконній міграції показав, що Іспанія є однією з головних країн Європи з найбільшою концентрацією нелегалів на її кордонах. В умовах слабкого міграційного контролю, наявності «пористих» кордонів із сусідніми державами та інших факторів виникла проблема нелегального в'їзду. Причиною нелегальної імміграції в Іспанію є сама імміграційна політика країни. За результатами аналізу виділено ряд регіонів, з яких приїжджають нелегали до Іспанії: Північна Африка (Марокко, Алжир та інші африканські країни); Латинська Америка (Колумбія, Еквадор, Домініканська Республіка); Східна Європа (Румунія, Україна, Польща); Китай та інші країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Іспанська влада прийняла політику обмеження деяких прав іммігрантів: нелегальні іммігранти більше не мають права на страйк або будь-яке інше організоване вираження протесту, незважаючи на спротив з боку численних правозахисних організацій. Іспанія легалізувала деякі категорії мігрантів, які тривалий час проживають в країні і не вчинили за цей період жодних правопорушень. Існує ряд причин, які спонукали не тільки Іспанію, а й інші держави ЄС прийняти програми з легалізації іммігрантів. Перша, економічна, полягала в тому, що з уповільненням розвитку і зростанням безробіття в суспільстві зростало занепокоєння з приводу виходу іноземців на ринок праці. Друга причина – політична, вона виникла, коли кількість нелегалів в країні виявилася такою, що вирішити цю проблему в рамках нормальних процедур стало складно. Нові механізми регулювання в імміграційній політиці в Іспанії також спрямовані на зміну звички іспанців використовувати дешеву робочу силу нелегальних працівників. Розширено повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади в Іспанії щодо затримання та видворення нелегалів.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135883627","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ДЕЯКІ ПИТАННЯ СУДОВОГО РОЗСУДУ У ПРОЦЕСІ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ","authors":"Юрій Анатолійович Ужакін","doi":"10.51989/nul.2023.4.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.19","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу місця судового розсуду в механізмі можливого вирішення конфлікту між принципами права та нормами міжнародного права, з одного боку, та нормами Закону України «Про третейські суди» – з іншого. Закон України «Про третейські суди» обмежує право на оскарження рішення третейського суду. Це право надається у випадках, прямо зазначених у Законі. Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України містять таке ж саме обмеження. Закон не дає права скасувати рішення за обставин, коли сторона не була належним чином повідомлена про процес. Є підстави вважати, що позбавлення можливості представити свою позицію у справі не відповідає Європейській конвенції з прав людини, принципам права. Тим не менш Закон України «Про третейські суди» та процесуальні кодекси не надають зацікавленій стороні ефективного засобу правового захисту. У статті пропонується вирішити проблему шляхом застосування судового розсуду у разі тлумачення Закону. Один зі способів полягає у застосуванні у тлумаченні концепції «contra legem». З цієї точки зору суд має право не застосовувати правову норму, яка несумісна з принципами права. Іншим шляхом вирішення проблеми є тлумачення Закону України «Про третейські суди». Формулювання статті 51 Закону України «Про третейські суди» є нечітким і може бути зрозумілим двоїсто. З термінологічної точки зору словосполучення «особа, яка не брала участі у справі» (ст. 51 Закону) охоплює як особу, яка не стала стороною, так і особу, яка не могла брати участь у справі де факто. Інші релевантні положення Закону також можуть трактуватися двояко. Таким чином, суди не були зобов’язані дотримуватися лише одного способу тлумачення. Таку нечіткість можна розуміти як правову підставу для судового розсуду. У результаті нечіткості Закону суд наділений правом використовувати судовий розсуд у разі тлумачення нечіткої норми. У межах можливого значення правового тексту суд може вибрати таке тлумачення, яке відповідає Європейській конвенції з прав людини та принципам права.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"32 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135884694","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ТАКСОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ВИПУСКНИКІВ ПРАВНИЧИХ ШКІЛ","authors":"Олена Євгенівна Костюченко","doi":"10.51989/nul.2023.4.16","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.16","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу таксономічного підходу до оцінювання рівня знань здобувачів вищої юридичної освіти. На прикладі навчальної дисципліни «Трудове право України» проаналізовано підхід до визначення мінімально необхідного рівня професійних компетентностей, які повинен здобути студент-юрист у процесі навчання. Зроблено висновок, що таксономічний підхід до оцінювання рівня професійної підготовки студентів-правників, що закладено в програмі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, дає можливість науково-педагогічному працівнику «бачити» рівень професійної підготовленості, якого вимагає держава від випускника правничої школи, а отже, цей підхід дозволяє визначити мінімально необхідні професійні компетентності випускника-юриста за конкретними навчальними дисциплінами. У статті наголошується, що основним завданням професійної підготовки юристів має бути формування у здобувачів освіти мінімально необхідних професійних компетентностей, які свідчать про наявність у них здатності до нормотворення та/або правозастосування, та/або тлумачення норм права на основі розуміння істинного змісту, ідеї права та його ролі в суспільному житті. Стверджується, що вища юридична освіта є лише потенційним засобом, який може відкрити шлях до правничих професій за умови успішного набуття здобувачем освіти мінімально необхідних професійних компетентностей, розвитку професійного мислення, формування професійного світогляду в поєднанні з вольовими діями щодо постійного професійного розвитку. Аргументується, що розвиток юридичної освіти неминуче пов’язаний з оновленням у правових школах підходів до підготовки студентів-правників задля підвищення якості професійних юридичних кадрів в Україні. Своєю чергою якісний рівень підготовки студентів-правників має істотне значення для подальшого розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135884749","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"АКАДЕМІЧНИЙ ПЛАГІАТ ЯК ВИД ПОРУШЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ","authors":"Ігор Євгенович Якубівський","doi":"10.51989/nul.2023.4.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.17","url":null,"abstract":"В статті проаналізовано поняття академічного плагіату як одного із видів порушень академічної доброчесності. Досліджено еволюцію понять «плагіат» і «академічний плагіат» у національному законодавстві України. Звернута увага на те, що на відміну від багатьох інших країн, в яких поняття «плагіат» не отримало законодавчого закріплення, у законодавстві України не тільки використовуються два окремі терміни «плагіат» та «академічний плагіат», але і містяться їх легальні визначення. Проаналізоване питання щодо співвідношення між цими поняттями. Констатовано, що вітчизняні дослідники переважно розглядають їх як рід і вид, вважаючи академічний плагіат різновидом плагіату. Не погоджуючись із такою позицією, автор керувався тим, що плагіат становить вид порушення авторського права, тоді як академічний плагіат є порушенням академічної доброчесності. З позиції логіки ці поняття знаходяться у відношенні перетину (перехрещування), оскільки не будь-який академічний плагіат є плагіатом в авторсько-правовому розумінні, так само як і не кожен авторсько-правовий плагіат є академічним плагіатом. Виокремлено три категорії дій, які підпадають під ознаки плагіату та (або) академічного плагіату: дії, які є плагіатом в авторсько- правовому сенсі, проте не є академічним плагіатом; дії, які є одночасно і плагіатом в авторсько-правовому розумінні, і академічним плагіатом; дії, які є академічним плагіатом, але не є плагіатом в авторсько-правовому розумінні. Дане розмежування має важливе значення, оскільки плагіат і академічний плагіат обумовлюють настання різних за своїм характером правових наслідків. В першому випадку йдеться про цивільно-правовий захист авторського права та (або) притягнення плагіатора до адміністративної чи кримінальної відповідальності, що реалізується в судовому порядку. В другому випадку йдеться про заходи, передбачені законодавством про освіту («академічна відповідальність») і науку, застосування яких відбувається в позасудовому порядку. Наголошено на доцільності конкретизації у локальних нормативних актах (положеннях), які приймаються у закладах вищої освіти, того, які саме види академічної відповідальності можуть бути застосовані за конкретні види порушень академічної доброчесності, зокрема, за допущення академічного плагіату.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"70 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135883753","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЗАКРІПЛЕННЯ КОНСТРУКЦІЇ ДОГОВОРУ УПРАВЛІННЯ ЧУЖИМИ СПРАВАМИ В ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН (ДОСВІД НІМЕЧЧИНИ, ФРАНЦІЇ, РУМУНІЇ ТА ПОЛЬЩІ)","authors":"Вячеслав Вадимович Карташов","doi":"10.51989/nul.2023.4.26","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.26","url":null,"abstract":"Статтю присвячено аналізу досвіду закріплення конструкції договору управління чужими справами в актах цивільного законодавства окремих європейських держав. Сьогодні для вітчизняного цивільного законодавства гостро постала потреба суттєвого його оновлення та приведення у відповідність із європейськими підходами на тлі проведення активних євроінтеграційних реформ. Встановлено, що категорія «управління справами» знаходить своє закріплення в межах цивільного законодавства, однак лише в контексті припинення діяльності юридичної особи (ст. 105 ЦК України). Натомість поза увагою залишається не менш важливий контекст договірного регулювання відносин щодо управління чужими справами. На відміну від української, правові системи європейських країн доволі давно та успішно використовують конструкцію договору управління не лише в контексті майна чи майнових прав, а й у контексті ведення справ інших осіб. У статті проаналізовано законодавчі підходи до правового регулювання відносин щодо управління чужими справами таких європейських країн, як Німеччина, Франція, Румунія та Польща. Зроблено наступні висновки: 1) конструкція договору управління знаходить своє традиційне закріплення в площині цивільного законодавства, проте питання про її місце в системі цивільно-правових договорів вирішується неоднаково: у Німеччині, Румунії та Франції цей договір належить до договорів доручення. Натомість польський законодавець залишив питання правового регулювання відносин за договором управління поза увагою, проте досліджувана договірна конструкція знаходить своє практичне застосування, особливо у сфері управління діяльністю юридичних осіб корпоративного типу; 2) в аналізованих законодавствах делеговане управління може здійснюватися як щодо майна та майнових прав, так і щодо грошових коштів, професійних активів та діяльності, діяльності юридичних осіб (тобто фактично йдеться про управління іншим суб’єктом права), а також справ, пов’язаних зі спадкуванням; 3) виокремлено три підходи до визначення місця договірної конструкції управління чужими справами в європейських законодавствах: а) відокремлення його від інших різновидів договорів управління, зокрема договору управління майном (Німеччина); б) інтегрування договору управління чужими справами в загальну концепцію договірного управління (Франція, Румунія); в) незакріплення договірної конструкції управління в законодавстві та застосування для організації договірних відносин у цій сфері принципу свободи договору (Польща). Врахування вищенаведеного досвіду свідчить про необхідність розроблення концепції договору управління справами та закріплення її в положеннях вітчизняного законодавства. Необхідність законодавчого закріплення цієї договірної конструкції сприятиме виконанню функції основного інструмента реалізації приватноправового управління як дворівневої системи юридичних можливостей щодо впливу на об’єкт цивільно-правових відносин та забезпечення ефективного упорядкування відносин між установником управління та управителем із п","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"31 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135884567","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗМІН ВІЙСЬКОВИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ. СТ. 407, 425 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, ВНЕСЕНИХ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ВІД 13 ЛИПНЯ 2023 Р. № 3233-IX","authors":"Дмитро Миколайович Гладченко","doi":"10.51989/nul.2023.4.20","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.20","url":null,"abstract":"У статті здійснено правовий аналіз змін військових кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 407, 425 КК України, внесених відповідно до Закону України від 13.07.2023 № 3233-IX. Особливу увагу звернено на дослідження новел найбільш поширеного військового кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» КК України. Констатовано, що новим викладом диспозицій ч. ч. 4, 5 ст. 407 КК України законодавцем здійснено часткову декриміналізацію передбачених ними кримінально-протиправних діянь шляхом звуження їх змісту внаслідок встановлення тривалості понад три доби як нової умови кримінальної протиправності таких діянь в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, та воєнного стану. Зроблено висновок про правильність та доречність врівноваження кримінально-правових заходів підтримки військової дисципліни в національних військових формуваннях України шляхом пом’якшення кримінальної відповідальності за ст. 407 КК України. Водночас констатовано наявність негативних наслідків затвердження новел Закону України від 13.07.2023 № 3233-IX. Зокрема, окреслено проблемні питання правозастосування норм ст. 172-11 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» КУпАП після часткової декриміналізації діянь, передбачених ч. ч. 4, 5 ст. 407 КК України, та запропоновано внесення відповідних змін до положень адміністративно-деліктного законодавства. Крім того, досліджено зміни до п. 2 Примітки до ст. 425 КК України. Позитивно оцінено виправлення довгоіснуючої технічної помилки, яка полягала у непоширенні дії роз’яснень понять «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» на зміст ст. 426-1 КК України. Однак, спираючись на судову практику, констатовано недостатність таких законодавчих змін та необхідність розширення дефініції вищенаведених термінів у п. 2 Примітки до ст. 425 КК України шляхом охоплення проявів не тільки матеріальних збитків, а і нематеріальної шкоди.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"70 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135885014","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИТЯГНЕННЯ ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВИКОРИСТАННЯ ТЕРОРИЗМУ ЯК МЕТОДУ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ","authors":"Дмитро Олександрович Григор’єв","doi":"10.51989/nul.2023.4.21","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.21","url":null,"abstract":"Зародження поняття тероризму припадає на XX–XXI століття і характеризується все більш широкою глобалізацією на шляху його трансформації, що призводить у майбутньому до створення нового поняття «міжнародний тероризм». З початку XXI століття міжнародний тероризм відіграє активну роль у поширенні міжнародної злочинності, що зокрема пов’язане з вирішенням політичних, економічних проблем та поширенням сфер впливу деякими державними утвореннями. Фінансування тероризму у масштабних розмірах призвело до накопичення терористичними утвореннями зброї, новітніх комп’ютерних технологій, коштів, а також уявлень про свою безкарність тощо. Неготовність міжнародного та національного законодавства до встановлення та притягнення до відповідальності всіх причетних суб’єктів організації та спонсорування тероризму постає великою проблемою у наш час. Повномасштабне вторгнення російської федерації до України 24 лютого 2022 року характеризується використанням тероризму як до цивільного населення України, так і всієї міжнародної спільноти. Масовані ракетні удари по цивільних об’єктах, об’єктах цивільної інфраструктури, спонсорування воєнізованих приватних збройних угруповань з державного бюджету країною-агресором, шантаж завдання ядерного удару або вчинення диверсійних дій на окупованих підприємствах ядерної енергетики, що передбачає настання великих людських жертв, потребує застосування дієвих санкцій до суб’єктів їх вчинення. Міжнародний тероризм став одним з проявів та методів ведення сучасної війни для державних утворень, що вчиняють акти агресії проти мирних держав, тому боротьба з цим явищем потребує докорінних та негайних реформ як на національному, так і на міжнародному законодавчому рівнях.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135884742","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ ВИБОРНИХ ОСІБ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ","authors":"Володимир Олександрович Григорук","doi":"10.51989/nul.2023.4.22","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.22","url":null,"abstract":"Наукова стаття присвячена дослідженню участі захисника під час досудового розслідування щодо окремої категорії виборних осіб, зважаючи на досвід країн Європейського Союзу. У ній розкриваються питання участі адвоката як захисника в кримінальному провадженні під час досудового розслідування щодо окремої категорії виборних осіб у таких країнах Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Італійська Республіка, Королівство Бельгія, Литовська Республіка, Республіка Ірландія, Угорщина, Федеративна Республіка Німеччина. Мета статті полягала у висвітленні досвіду окремих країн Європейського Союзу щодо участі захисника під час досудового розслідування щодо окремої категорії виборних осіб задля можливості визначення доцільності його подальшого запозичення для України. Детально було розглянуто ряд правових актів, які регулюють питання участі захисника під час розслідування кримінальних правопорушень та юридичне становище окремих категорії виборних осіб у таких країнах: Італійська Республіка, Литовська Республіка, Федеративна Республіка Німеччина. У роботі наголошено на позбавленні 1 січня 2020 року імунітету народних депутатів України, який виявлявся в тому, що вони не могли бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Окрема увага звернена на депутатський індемнітет, який діє в Україні. Завдяки дослідженню зарубіжного досвіду країн Європейського Союзу представилось можливим запропонувати з передбаченням у правові акти України наступні пропозиції: заборонити затримувати народного депутата України в залі засідань Верховної Ради України чи іншому визначеному законодавством місці, а також викликати його для проведення процесуальних дій у запланований час сесій; за дорученням адвоката-захисника надати право його помічнику ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135885019","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ПЕРЕРИВАННЯ ВАГІТНОСТІ: ФРАНЦУЗЬКИЙ ДОСВІД","authors":"Дар’я Леонідівна Якубенко","doi":"10.51989/nul.2023.4.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.14","url":null,"abstract":"Статтю присвячено перспективам закріплення норми про право на переривання вагітності на рівні тексту Основного Закону. Звернуто увагу на необхідність такого закріплення, викладено аргументацію щодо доцільності такого закріплення та проаналізовано міжнародний досвід з проблематики репродуктивних прав і свобод людини. У статті досліджується питання захисту і реалізації репродуктивних прав і свобод, зокрема детально розглядається право на переривання вагітності, яке визначається цією статтею як невід’ємне право жінки самостійно розпоряджатися своїм тілом та переривати вагітність за власним бажанням на будь-якому дозволеному з медичної точки зору терміні. Метою статті є дослідження питання закріплення такого репродуктивного права, як право на переривання вагітності на рівні тексту Конституції. Зокрема, цією статтею розглянуто ініціативу закріплення такого права, як право на аборт, на рівні тексту Конституції Франції. У цьому дослідженні подібне закріплення розглядається як посилена гарантія захисту права на переривання вагітності та виступає превенцією від імовірної узурпації цього права державою, її органами та їх посадовими особами. Закріплення права на аборт на рівні тексту Конституції виступає гарантією неможливості скасування цього права наступними поколіннями влади. Своєю чергою феномен повної або часткової заборони аборту як форми реалізації права репродуктивного вибору жінки розглядається цією статтею як порушення конституційного та міжнародного права. Так, цим дослідженням детально проаналізовано скасування тріумфального рішення Верховного Суду США по справі 1973 року Ро проти Вейда. У статті наводяться аргументи, які доводять, що подібне скасування фактично прокладає шлях для окремих штатів до заборони процедури аборту, що, своєю чергою, є нічим іншим як скасуванням самого конституційного права на аборт.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135883190","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРАВОВІ РЕЖИМИ ВІДПОВІДНО ДО ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ","authors":"Вікторія Миколаївна Тернавська","doi":"10.51989/nul.2023.4.13","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2023.4.13","url":null,"abstract":"Теорія правових режимів є наріжним питанням в аспекті проблематики правового регулювання. Змістовна характеристика категорії «правовий режим» – поняття, види, юридична конструкція, не втрачає своєї актуальності у вітчизняній юридичній науці. В статті висвітлюється характеристика правового режиму як засобу формування змісту конституційно-правової політики держави. Вважається, що правовий режим, як особливий порядок регулювання певної сфери суспільних відносин, передбачає застосування комплексу специфічних способів, типів і методів правового регулювання, вибір яких зумовлений метою, яку ставить перед собою законодавець, специфікою об’єкта правового регулювання, правовим статусом суб’єктів права, на яких поширює свою дію цей правовий режим. Аргументовано доводиться, що обов’язковим елементом структури правового режиму мають бути також правові принципи верховенства права, законності, доцільності, розумності, оскільки в іншому випадку запровадження обмежень і зобов’язань може викликати несприйняття в суспільстві та стати причиною соціально-політичних катаклізмів. Аналізується технологія запровадження правового режиму на прикладі правового режиму тимчасово окупованої території України. Робиться висновок, що перевагою правових режимів перед іншими засобами правової політики є комплексне вирішення важливих завдань конституційно-правової політики.","PeriodicalId":479210,"journal":{"name":"Nove ukraïnsʹke pravo","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135885171","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}