Слобожанські мистецькі студії最新文献

{"title":"ВИКОНАВСЬКА ТВОРЧІСТЬ ТРУБАЧІВ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ","authors":"Петро Олексійович Сорокін","doi":"10.32782/art/2024.1.21","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.21","url":null,"abstract":"У статті відзначено діяльність видатних трубачів кінця ХХ – початку ХХІ століття, що вже мають авторитет та ім’я у сфері духової вітчизняної музики. Серед них Валерій Посвалюк, Роман Білошицький, Валерій Богданов, Микола Баланко, Ігор Гишка, Володимир Кашперський, Лідія Остап’юк, Олександр Морозов, Олександр Сіончук, Микола Заремський, Леонід Ігнатовський, Олексій Гаршин, Борис Корощенко, Євгеній Білий. Також виокремлено постаті сучасних музикантів, які є послідовниками та продовжувачами традицій українського трубного виконавства. Автором здійснено аналіз особливостей виконавської творчості окремих українських трубачів початку ХХІ століття та конкретизовано ключові стилістичні риси їхньої гри; пов’язано виконавську індивідуальність музикантів із їхньою професійною освітою та педагогами, що формували техніку трубачів. До матеріалів дослідження, окрім провідних митців духового мистецтва, включено імена виконавців, чия творчість належить до нових віянь сучасної музичної культури України та заслуговує на увагу з боку науковців і мистецтвознавців. Зокрема, на прикладі творчості Андрія Ільківа та Денніса Аду надається характеристика особливостей виконавства талановитих трубачів ХХІ століття, розкриваються життєві відомості та професійне становлення у сфері трубного виконавства. У запропонованій статті автор зазначає здобутки музикантів у сфері трубного виконавства не лише на території України, а й за її межами. Дослідником стисло розглянуто концертний репертуар, який виступає свідченням стилістичного напряму гри Андрія Ільківа та Денніса Аду, презентовано також матеріали, що висвітлюють педагогічну діяльність зазначених трубачів. Визначено, що творчість Андрія Ільківа більше тяжіє до класичного стилю трубного виконавства, натомість Денніс Аду віднайшов себе у джазових напрямах, як-от: мейнстрім і хард-боп. У матеріалах публікації зазначено творчі колаборації, що створювали артисти у процесі трубного виконавства, виокремлено вітчизняні та міжнародні зв’язки із провідними світовими та менш відомими митцями.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"65 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140225159","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"НОВІ МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВИСОТНОСТІ НА СТРУННО-СМИЧКОВИХ ІНСТРУМЕНТАХ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ РОЗШИРЕНИХ ТЕХНІК","authors":"Станіслав Стефанович Островський","doi":"10.32782/art/2024.1.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.17","url":null,"abstract":"У статті висвітлено використання обертонових прийомів гри на струнних інструментах, які останнім часом стали невід’ємною складовою частиною композиторської техніки в музиці другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Техніки звуковидобування, що засновані на акустичному феномені натурального звукоряду, з його фізичними властивостями, використовуються сучасними композиторами як художній прийом, з одного боку, та як ладо-гармонічна форми організації музичного матеріалу, з іншого. На основі акустичних закономірностей обертонового ряду зроблено спробу пояснити деякі особливості сонористичної гармонії та різні підходи у формуванні звукових текстур у композиції, основним чинником розвитку та структури якої є тембр. Звуковисотність сонористичного комплексу по суті стає результативною, тобто прямим наслідком маніпуляцій із звуковидобуванням обертонів на інструменті. У цьому сенсі нову гармонію, що утворюється в результаті цих маніпуляцій, можна вважати «обертоновою гармонією». Це надає підстави виробляти нові підходи до розуміння й аналізу сучасних сонористичних партитур. Інакше кажучи, ці обертонові техніки є альтернативою спектральній музиці. Розширені інструментальні техніки отримали широке застосування у творчості таких композиторів, як С. Шарріно, Р. Саундерс, Т. Хосокава, Дж. Крам, Б. Фуррер, Г. Лагенман та інші. У їхній творчості нові інструментальні методи істотно впливають на формування складних текстур, які становлять звуковисотну та темброву складову частину звукових комплексів, а також є прийомами фактурного розвитку. У такому разі в контексті аналізу сонорної вертикалі стосовно зазначених “extended techniques” виправдано вживати термін «темброфактура».","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"22 22","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140225908","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"СТАНОВЛЕННЯ ТЕРМІНА «ПОСТБОП» У СИСТЕМІ СУЧАСНОГО ДЖАЗОВОГО ВИКОНАВСТВА","authors":"Наталія Аркадіївна Фоломєєва","doi":"10.32782/art/2024.1.25","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.25","url":null,"abstract":"Різноманітні дослідження, присвячені мистецтву джазу та процесам комунікації між слухачами, музикантами та критиками, які залучаються до обговорення джазового виконавства, актуалізують необхідність обґрунтування нового терміна, що позначає структурно-ускладнений і доповнений новими концепціями бібоп. У процесі розвитку бібопу традиційно виокремлюються три основні періоди. Перший був пов’язаний із «класичним» бібопом 40-х – початку 50-х років минулого століття, який найбільш ретельно висвітлюється в різноманітних джерелах. Другий період актуалізувався завдяки появі нової хвилі музикантів у 50-х роках минулого століття, що стверджували стиль хард-боп. Третій період бібопу, що розпочався у 60-х роках минулого століття, а потім продовжив свій розвиток уже у XXI столітті, інтегрував безліч прийомів, які ще не набули повсюдного поширення. Саме цьому періоду присвячено найменшу кількість наукових праць. У статті обґрунтовується, що вказані нові різновиди бібопу довгий час не знаходили музикознавчого осмислення та тлумачення серед науковців і джазових журналістів. Традиційно у професійному музичному середовищі сучасні форми джазових дискурсів позначалися загальними та не досить конкретними формулюваннями. Джазові журналісти вживали термін «постбоп», наділяючи його не музикознавчими, а більше повсякденними значеннями. Зрушенням у теоретичному осмисленні постбопу сприяли наукові праці академічного музикознавця Джеремі Юдкіна, який запропонував розглядати як початковий етап формування постбопу творчі роботи другого квінтету Майлза Девіса періоду 1965–1968 років. Погляд Д. Юдкіна критично оцінювався у джазознавстві, але надалі його було прийнято багатьма фахівцями, завдяки чому термін «постбоп», який тепер розуміють як стилістичне визначення, усе частіше з’являється в сучасних дослідних і науково-популярних джерелах, присвячених джазу.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"351 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140227970","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"МУЗИЧНО-ОБРАЗНА СЕМАНТИКА ХОРОВОГО ТВОРУ С. ВОРОБКЕВИЧА НА СЛОВА Т. ШЕВЧЕНКА «ОГНІ ГОРЯТЬ»","authors":"Ольга Михайлівна Козій","doi":"10.32782/art/2024.1.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.11","url":null,"abstract":"У статті наголошується на значній ролі буковинського композитора Сидора Воробкевича в розвитку національної культури та мистецтва. Мала кількість досліджень творчості композитора та відсутність аналізу хорового твору «Огні горять» спонукали автора до вибору означеної теми. Метою статті є аналіз музично-образної семантики в хоровому творі «Огні горять». Автор досліджує музично-образну семантику чоловічого хору композитора, уточнює дефініції термінів «семантика» та «семіотика», детально аналізує форму твору, ладотональний план, мелодичну побудову, гармонічну мову, хорову фактуру, динамічний план та інші засоби музично-образної виразності. Акцентується увага на тому, що семантиці слова, починаючи із заголовка вірша, підпорядковується музично-образна семантика мислення композитора, яка спрямована на осягнення та втілення філософії думки поета. Музично-образна семантика твору не лише визначається концептуальними значеннями смислів структур, але й утворює цілісну систему інтерпретації та сприймання художніх образів у творах. Проведений у нашому дослідженні аналіз одного з найяскравіших творів митця, «Огні горять», дає підстави говорити про наявність складної музично-образної семантики в художньому задумі твору, яка розділяється на декілька сюжетних ліній. Одна змальовує молодих людей, очі яких сповнені радості та надії (кульмінаційним моментом у розвитку першого образу є другий розділ, у якому композитор звертається до реальної картини свята та гуляння), в іншій сюжетній лінії композитор використовує ладо-інтонаційний комплекс, що передає драматизм і трагічність думок головного героя про швидкоплинність часу. У висновках автор стверджує, що в результаті дослідження виявлено надзвичайну виразність музично-образної семантики композитора та нерозривну єдність з авторською думкою поета.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"58 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140224047","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"РЕПЕРТУАР ПЕКІНСЬКОГО ФІЛАРМОНІЧНОГО ХОРУ 80–90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: ЖАНРОВА ТА СТИЛЬОВА ПАНОРАМА","authors":"Фань Тан","doi":"10.32782/art/2024.1.22","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.22","url":null,"abstract":"Мета дослідження полягає у вивченні та систематизації в жанрово-стильовому аспекті репертуару Пекінського філармонічного хору 80–90-х років ХХ століття. Методологія дослідження базується на поєднанні музикознавчого та системного методів, за допомогою яких здійснюється окреслення репертуарного спектра хорового колективу. Пекінський філармонічний хор є еталоном співацьких традицій академічної манери. Репертуарна спрямованість названого хору вирізняється різноманітною жанрово-стильовою палітрою, яка представлена шістьма напрямами (хорові п’єси a cappella китайської та європейської музики; обробки народних пісень для хору a cappella та із супроводом; концертно-духовні твори із супроводом та для хору a cappella; світські хорові твори із супроводом; аранжування вокальних творів; аранжування інструментальних творів). Найбільш затребуваними у слухацькій аудиторії є твори таких композиторів, як: О. Лассо, Й.С. Бах, В.А. Моцарт, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Штраус, А. Дворжак, А. Копленд, Е.Л. Веббер, Ці Дан Юнань, Ян Хуннян; Ін Джу, Мен Хаорань, Сюй Цзяньцян, Чжан Іда, Моу Хонген, Лю Сяогенг, Ван Юньцай та інші. Наукова новизна полягає e здійсненні першого аналізу репертуару Пекінського філармонічного хору; у визначенні жанрово-стильових пріоритетів репертуарної політики названого хорового колективу; систематизації репертуарних творів за жанрами та стилями. Вивчення репертуару Пекінського філармонічного хору дало можливість констатувати, що твори вирізняються високим ідейно-художнім рівнем; характеризуються широким тематичним діапазоном; жанровою та стильовою різноманітністю. Визначено, що репертуар Пекінського філармонічного хору є показовим щодо тенденції всебічного синтезу (історичних пластів, жанрових і культурних парадигм) у хоровому мистецтві останньої чверті ХХ століття. Аналіз хорового репертуару даного колективу репрезентує феномен мистецького діалогу в культурному середовищі сучасності.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"42 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140225123","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КОНЦЕРТНІ АРІЇ ВОЛЬФГАНГА АМАДЕЯ МОЦАРТА","authors":"Олександр Руденко","doi":"10.32782/art/2024.1.20","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.20","url":null,"abstract":"Стаття присвячена творчості композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Розглядається жанр концертної арії, який досить тісно пов’язаний з італійським оперним мистецтвом. Окреслено імена найвідоміших фахівців, які присвятили свої роботи дослідженню різних аспектів діяльності композитора. Зазначено, що В.А. Моцарт у своїй творчості спирався на кращі композиторські здобутки свого часу, особливо в жанрі оперної музики. Визначено, що жанр концертної арії за часів композитора не мав саме такої назви і не вважався окремим напрямом. Досліджено становлення терміна «концертна арія». Зазначається, що такі вставні номери були бажаними в найкращих і популярних мистецьких заходах того часу. Наведено імена виконавців (переважно оперних), які були справжніми тогочасними «примами» концертної й оперної сцени. Визначено, що даний напрям є надзвичайно важливою частиною творчості В.А. Моцарта. Розглядаються причини, через які композитор звернувся до діяльності в даному напрямі, та головні умови, які дозволили композитору стати надзвичайно затребуваним у цьому жанрі. Окреслені основні етапи навчання Вольфганга Моцарта техніки вокального мистецтва. Доведено, що вчителі композитора поєднували якості професійних виконавців і вчителів. Саме ці знання та їхній практичний досвід дозволили композитору надалі створювати твори, які були на межі людської співочої можливості, і навіть успішно перетинати її. Розглядаються найважливіші музичні прийоми, які застосовував композитор під час написання віртуозних творів, та наводяться конкретні приклади. Визначено, що послугами композитора користувалися не тільки вокальні виконавці, а й організатори концертів, оперних вистав, можновладці, королівські особи й інші композитори, які не були проти прекрасного вставного номеру у свої музичні надбання.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"24 28","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140226208","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЕВОЛЮЦІЯ КИТАЙСЬКОЇ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ШКОЛИ: ІСТОРИКО-МУЗИКОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ","authors":"Сиси Чжу","doi":"10.32782/art/2024.1.27","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.27","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано еволюцію інструментального виконавства шляхом визначення етапів формування мережі закладів початкової, середньої та вищої спеціалізованої освіти. З’ясовано, що початкова ланка музично-інструментальної школи активно формується із середини ХХ століття до сьогодення та передбачає обов’язкове вивчення етнічної музичної культури, народного інструментарію та базової теорії музики. Запропоновано низку уточнень і узагальнень основних відомостей, пов’язаних з історією виникнення перших класів з вивчення інструментальної музики в Китаї, а також появою та розповсюдженням сучасних інструментальних практик середини ХХ століття. На основі отриманих історичних даних обґрунтовано специфіку розвитку інструментальної школи в сучасному Китаї. У роботі вперше зроблено спробу проаналізувати процеси взаємодії західних та східних традицій у руслі інструментального мистецтва. Встановлено, що ці традиції відбиваються на жанрово-стильових особливостях сучасної музики. На основі наукових джерел і особистих спостережень здійснено оцінку розвитку інструментальної практики в сучасній системі музичної освіти та виконавства в Китайській Народній Республіці. Наведені відомості суттєво збагачують уявлення про сучасні проблеми та перспективи розвитку інструментального виконавства. Доведено, що сучасні проблеми інструментального виконавства пов’язані зі значним впливом західної культури, відсутністю завершеної системи триступеневої освіти, китайської композиторської школи, пріоритету в освіті вивчення власної національної спадщини. Окрім освітніх установ, у країні сформована й активно розвивається система побутування музичного мистецтва, компоненти якої поєднують усі види сучасної музичної культури. У сучасній китайській інструментальній музиці стильові ознаки музики зумовлені поєднанням китайських музичних традицій і західних впливів. Визначено три основні вектори розвитку інструментальної школи, як-от: європеїзація китайської музики; збереження етнічних музичних традицій; синтез східних і західних музичних практик.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"22 45","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140226803","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЖАНРИ СКРИПКОВОЇ МУЗИКИ У ТВОРЧОСТІ ХАРКІВСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ 1920–1930-Х РОКІВ","authors":"Ярослав Олегович Калиниченко","doi":"10.32782/art/2024.1.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.8","url":null,"abstract":"У статті розглянуто особливості розвитку скрипкової музики у творчості харківських композиторів у контексті історико-геополітичної ситуації в 1920–1930-х роках в Україні та її впливу на жанрово-стильові пріоритети композиторської творчості. З’ясовано, що у вітчизняних історико-культурологічних і мистецтвознавчих працях розглядалися лише окремі аспекти становлення скрипкової музики композиторів харківської школи. Недостатнє вивчення розвитку та жанрових особливостей скрипкової музики у творчості харківських композиторів актуалізує тематику даної розвідки. Відзначено, що нові потреби часу щодо масовості та демократизації мистецтва вкрай негативно позначились на функціонуванні скрипкової музики, що за своїм характером не відповідала загальним тенденціям глобалізації та відображенню революційного духу. Органічне для скрипкових творів вираження особистих почуттів, ліричних настроїв, філософських ідей уважалось антиреволюційним по своїй суті. Отже, у цей час з’являється небагато сольних скрипкових творів, частіше цей інструмент використовувався в ансамблях. Так, до жанрів струнного квартету звертались К. Богуславський і С. Дрімцов, тематизм творів яких засновувався на мелодіях народних пісень. Одним з небагатьох харківських митців, які писали для скрипки соло, був М. Коляда, у доробку якого Прелюд, Скерцо, тричастинна Соната № 1 і Варіації (1930 рік) для скрипки та фортепіано. За своїм інтонаційним строєм ці твори спираються на український фольклорний мелос. Нові шляхи торував у мистецтві представник авангардного напряму, винахідник атональної системи синтетакордів М. Рославець. Камерно-інструментальним жанрам належить основне місце в його творчості. А харківський період (1921–1922 роки) став етапом творчої зрілості митця, коли попередні пошуки оформились у цілком струнку переконливу систему. У ці роки виникають «магістральні» твори в доробку М. Рославця, у багатьох з яких задіяна скрипка.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"357 14‐15","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140227834","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"АКТУАЛЬНІСТЬ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ СТАРОВИННОЇ МУЗИКИ В СУЧАСНОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ (СТОРІНКАМИ ЖУРНАЛУ “EARLY MUSIC”)","authors":"Ірина Іванівна Коденко","doi":"10.32782/art/2024.1.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.10","url":null,"abstract":"Стаття присвячена сучасним проблемам виконання барокової музики, представленим крізь призму сприйняття авторитетних фахівців. У процесі вивчення іноземної періодики (насамперед матеріалів, що публікуються журналом “Early Music”) виявлено шляхи формування та розвитку історично орієнтованого виконавства в Європі другої половини ХХ – початку XXI століття. Зазначена сфера виконавства як об’єкт наукової рефлексії спирається на відповідні норми художньої поетики, притаманні епосі Бароко. Достовірне відтворення стилістики барокових творів, переконлива інтерпретація старовинної музики пов’язані із глибоким вивченням численних трактатів і посібників, що належать до цього періоду, відновленням автентичного інструментарію, осягненням особливостей музичної мови та детальним аналізом конкретних творів. Автором статті обґрунтовується доцільність подальшого розвитку та популяризації виконавського історизму й автентизму, як значної складової частини сучасного звукового середовища та культурного ландшафту. Журнал “Early Music” оцінюється дослідницею як поле продуктивного діалогу, що сприяє актуалізації старовинної музики в музичній культурі наших днів: ідеться про специфіку сприйняття слухачів («тут і зараз»), про вибір оптимальних рішень у виконавській інтерпретації музичних творів минулих епох тощо. У сучасному виконавстві музикознавства дедалі частіше постає питання відповідності оригіналу виконавських інтерпретацій, створених і виконуваних у різні епохи й історичні періоди представниками різних національних шкіл. На цій основі виникло ще наприкінці минулого століття й інтенсивно розвивається в сучасному світі автентичне виконавство – історично інформована практика у відтворенні старовинної музики. У руслі цієї проблематики і перебуває стаття. Стаття присвячена одному із ключових питань сучасного музичного виконавства. У науково-дослідному плані стаття спрямована на конкретизацію положень теорії автентичного виконавства в його різних стильових утіленнях. Музична культура цього періоду спиралася на античні вчення, які протягом століть несли моральні й естетичні ідеали. Як центральний об’єкт досліджуваної проблеми обрано питання актуальності інтерпретації старовинної музики в сучасному культурному просторі. Вивчаючи епоху Бароко, ми поринаємо в цей яскравий, невичерпний, піднесений час. Перспектива теми статті полягає в поглибленому та різнобічному вивченні історично орієнтованого виконавства, діяльності сучасних ансамблів і виконавців старовинної музики, що забезпечують втрачений «зв’язок часів» і ведуть до справжнього історизму в освоєнні музичної спадщини минулих епох, зокрема й епохи Бароко. Наукова новизна одержаних результатів пов’язана з введенням у науковий обіг не досить досліджених у мистецтвознавстві джерел, присвячених старовинній музиці та способам її виконання. Можливості історично орієнтованого виконавства воістину невичерпні, сама же сфера його досліджень тільки збільшується. Оскільки питання щодо вивчення старовинної музики актуальне і зараз, то","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"3 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140225656","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ХОРОВА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОЇ ПОСТАНОВКИ “LES HUGUENOTS” ДЖ. МЕЙЄРБЕРА В МАНГАЙМІ","authors":"Тетяна Іванівна Кисельова","doi":"10.32782/art/2024.1.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/art/2024.1.9","url":null,"abstract":"Мета статті – визначити особливості втілення хорового складника опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера в постановці Мангаймського національного театру. Матеріал статті базується на партитурі (нотному тексті) опери Дж. Мейєрбера “Les Huguenots” і відео прем’єрної вистави Національного театру Мангайму 22 січня 2023 року. Спирання на праці українських і зарубіжних (М. Черкашина-Губаренко, Шан Юн, C. Дьорінгінг і С. Хенц-Дьорінг) музикознавців з оперної творчості Дж. Мейєрбера дозволило розглянути історію створення оперного шедевра “Les Hugeunots” і структурно-композиційної побудови оперного цілого. Аналіз музикознавчих публікацій довів, що виконавські особливості втілення хорового складника опери та постановки, здійснені у ХХІ столітті, “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера не розглянуто в сучасній музикознавчий літературі, що і зумовлює актуальність даної теми. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше в музичній науці сконцентровану увагу на вивченні виконавського аспекту втілення хорової складової частини в інноваційній постановці опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера Національним театром Мангайму. Під час наукової розвідки виявлено, що хоровий компонент є безпосереднім учасником оперного конфлікту, який задіяно в усіх вузлових моментах опери. У результаті проведеного аналізу оперного шедевра Дж. Мейєрбера визначено драматургічні функції хору, зокрема, дієву, молитовну, лейтмотивну та функцію коментатора подій. Обрана для аналізу постановка опери “Les Huguenots” Дж. Мейєрбера відбулась на сцені Національного театру Мангайму 22 січня 2023 року. У постановочну групу ввійшли режисери Йоссі Вілер і Серхіо Морабіто, хормейстер Даніель Юріс, художнє оформлення сцени створила Анна Фіброк, диригент – Яніс Лєпіньс. Міжконфесійний конфлікт між протестантами (гугенотами) та католиками в даній постановці не прив’язаний до місця та часу для того, щоб закцентувати увагу на циклічності історичних подій, тому оперний шедевр Дж. Мейєрбера набув популярності за життя композитора і нині не втрачає своєї актуальності.","PeriodicalId":516254,"journal":{"name":"Слобожанські мистецькі студії","volume":"27 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140226116","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}