Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï最新文献

{"title":"Українсько-німецькі відносини в контексті Брест-Литовської конференції 1918 р.","authors":"І.Б. Дацків","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-3","url":null,"abstract":"У даній статті йдеться про міжнародні зв’язки України в добу національно-визвольних змагань 1917-1918 рр. З’ясовуються передумови українсько-німецького зближення наприкінці Першої світової війни. У роботі проаналізовано особливості відносин між Німеччиною та урядом Української Центральної Ради, розкривається вплив політики Німеччини на становлення та розвиток української державності. Охарактеризовано участь української делегації на Брест-Литовських переговорах, та укладення мирного договору з Центральними державами. В науковому дослідженні розглядаються економічні аспекти, зокрема в системі українсько-німецьких відносин, які суттєво впливали на зовнішньополітичну орієнтацію Києва та Берліна, були важливим чинником під час переговорів та укладання міжнародних угод. Висвітлюється діяльність українських дипломатичних представництв та економічно-торгівельних місій за кордоном, спрямованої на забезпечення розвитку української економіки та потреб війни за незалежність. Показано залежність відносин між Німеччиною та Україною від розстановки сил на міжнародній арені. Показано, що найважливішим досягненням України, здобутим завдяки економічним угодам, було збереження державної незалежності та вихід на міжнародну арену і на цій основі можливість продовжувати національно-визвольні змагання у майбутньому. Загалом проведення такого дослідження є доцільним не тільки в контексті історії Німеччини та України, а й у контексті всесвітньої історії, оскільки еволюція українсько-німецьких відносин у цей період значною мірою залежала від розвитку подій на міжнародній арені.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"35 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135938101","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Українська тюркологія у ХХ – на початку ХХІ ст.: розвиток і основні здобутки","authors":"С.В. Сорокін, Н.О. Пророченко","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-8","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-8","url":null,"abstract":"Дослідження містить аналіз процесу становлення, професійного зростання та основних здобутків тюркологічних досліджень в Україні. Визначено, що поштовхом для розвитку української тюркології стало здобуття незалежності України у 1918 р. та утворення спеціальних наукових установ (Української Академії наук, Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства, Тюркологічної комісії), які забезпечили розвиток тюркологічних розвідок. Особлива увага до тюркологічного напряму українських науковців-сходознавців визначалася тривалими історичними зв’язками українського населення з тюркськими народами України і становленням міждержавних відносин з Турецькою Республікою та необхідністю їх подальшого розвитку. Зазначено, що у часи панування радянської влади в Україні тюркологія занепадає через масові репресії проти українських тюркологів, руйнування наукових осередків у 1930-і рр. і відсутність спеціалізованих наукових установ і шкіл у подальшому, що було пов’язано з централізацією такого роду досліджень у Москві. Сприятливі умови для відродження тюркології як самостійного наукового напряму відбувається після відновлення незалежності України, що свідчить про актуальність і практичну значущість для нашої держави таких досліджень. Розвиток і наукові результати української тюркології є вагомим внеском у розбудову гуманітарних зв’язків між українським і тюркськими народами та державами. У статті представлено характеристику основних напрямів наукової діяльності українських тюркологів, узагальнення їхнього наукового спадку та аналіз тюркологічних розвідок. Звертається увага, що сучасною парадигмою розвитку тюркологічних досліджень в Україні стає розширення сфери дослідження українсько-турецьких відносин, поглиблення вивчення степових культур, що існували на території України та їхнього впливу на українську культуру і менталітет.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"31 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135980814","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Ліванська Республіка у 2005-2023 рр.: здобутки Кедрової революції та спадщина сирійської окупації (Частина І)","authors":"А.Л. Зелінський","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-9","url":null,"abstract":"На момент завершення Кедрової революції у червні 2005 р., остаточно визначилися як основні її здобутки, так і основні пережитки часів сирійської гегемонії. У першому випадку йдеться про виведення сирійських військ з території Ліванської Республіки, відродження демократичного ладу в країні та часткове подолання політичного конфесіоналізму; у другому – про збереження політичного фронту орієнтованого на авторитарні Сирію та Іран, подальше функціонування воєнізованого крила Хезболли, а також збереження впливу Сирії та Ірану на ліванське внутрішньополітичне життя.
 Усі ці явища й нині є невід’ємними складовими ліванських реалій. До того ж відсутність сирійської окупації та недоторканість демократичного ладу можна пояснити як сприятливою зовнішньополітичною ситуацією, так і зацікавленістю у збереженні status quo з боку більшості ліванських політичних сил з Хезболлою й Амаль включно. Набули подальшого розвитку тенденції до подолання характерного для Лівану політичного конфесіоналізму. Зокрема, починаючи з середини минулого десятиліття, у Лівані розвивається новий позаконфесійний політичний рух так званого Громадянського суспільства.
 Протягом 2005-2023 рр. зазнали змін і дореволюційні пережитки. Відбулося посилення просирійсько-проіранського політичного табору, котрий, щоправда нині почав дещо здавати свої позиції. Вищезгадане посилення слід пов’язувати зі збереженням воєнізованих формувань Хезболли, котрі безпосередньо чи опосередковано використовуються з метою досягнення політичних цілей цієї партії. Нарешті, не залишалася статичною й ситуація з опосередкованою сирійською та іранською політичною присутністю. Якщо до 2011 р. першість у цьому питанні належала Сирії, то за подальшого розвитку подій вона перейшла до Ірану, котрий діє через Хезболлу. Водночас, спадковий сирійський диктатор Б. аль-Асад, по мірі зміцнення становища у власній країні, намагається поновити вплив на ліванські справи.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"23 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135981165","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Каролінзька політика стосовно білих сербів наприкінці VIII та в IX столітті","authors":"Р.М. Вацеба","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-2","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-2","url":null,"abstract":"У статті представлено результати дослідження слов’янської політики Карла Великого і його нащадків у басейні Середньої Ельби. Визначено її цілі, запропоновано періодизацію. Розглянуто дипломатичні та військові заходи Каролінгів стосовно розташованих тут князівств білих сербів. Проаналізовано міжнародне тло епізодів франко-білосербської співпраці та конфронтації у 789–899 рр., розкрито їхні передумови й наслідки, уточнено перебіг.
 Простежено еволюцію Каролінзької політики від військового союзу з верховними князями Білої Сербії (789–805 рр.) до безпосередньої взаємодії з очільниками окремих кланів і створення укріпленого пограниччя на р. Заале (806–840 рр.), а відтак – його адміністративної централізації та часткового делегування стосунків з білими сербами місцевим маркгерцогам (841–858 рр.) Показано, що до 858 р. політична еліта Білої Сербії, за винятком далеминців, виявляла тенденцію до продовження співпраці з Каролінгами, яка знаходила вираження у військовій та логістичній підтримці їхніх походів, а франко-білосербські війни мали епізодичний, іноді локальний характер. Виявлено часткову кореляцію між кризами у взаєминах і неврожайними роками, а також транзитним проходженням Каролінзьких армій крізь Ельбо-Заальське межиріччя. Окремі конфлікти пов’язано з переформатуванням Сербського лімесу та міжусобним протистоянням у Франкській імперії.
 З’ясовано політичні обставини перемоги у середовищі білих сербів антифранкської орієнтації. Встановлено, що ця зміна відбулася у 858 р., поставила під загрозу безпеку Сербської марки й Тюрингії, супроводжувалася кооперацією білих сербів з далеминцями та чехами і в подальшому призвела до тимчасового входження Білої Сербії до складу Великої Моравії. Охарактеризовано реакцію Каролінгів, яка спершу полягала у спробі поступової інкорпорації слов’янських земель Ельбо-Заальського межиріччя до складу Сербської марки, однак, після невдачі цієї стратегії у 880-х – на початку 890-х рр. на тлі протистояння з Великою Моравією, обмежилася поверненням до більш давньої моделі дружніх стосунків з білими сербами.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"2 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135938093","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Діяльність ЮНЕСКО у другій половині 1940-х – 1950-х рр. ХХ ст.","authors":"В.О. Пількевич","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-5","url":null,"abstract":"У статті досліджено діяльність Організації Об’єднаний Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) у період другої половини 1940-х–1950-х років ХХ ст. Це початковий період роботи міжнародної організації, коли потрібно було врахувати досвід попередніх часів, визначити плани на майбутнє, знайти своє місце в системі міжнародних відносин. Відзначено, що відправною точкою діяльності ЮНЕСКО стала ратифікація Статуту, як основного документу будь-якої організації. Велика увага присвячена розгляду структурних елементів ЮНЕСКО, зокрема, Генеральній асамблеї, Виконавчій раді, Секретаріату, а також посаді генерального директора, яку займали в даний період часу представники з різних країн (Велика Британія, Мексика, Сполучені Штати Америки, Італія) і навіть континентів, підкреслюючи важливий акцент роботи Організації – рівність усіх, незалежно від мови, раси, релігії тощо. Тому доцільно було проаналізувати роль даних генеральних директорів у цей період часу. Після Другої світової війни починає виходити головне видання Організації «Кур’єр ЮНЕСКО», яке на своїх сторінках розкриває важливі питання, знайомить світове співтовариство з тими проблемами, які потребували найшвидшого вирішення. Особливий акцент у статті зроблено на питанні боротьби з расовою дискримінацією, яке було актуальним у політиці ЮНЕСКО з початку її створення. Галузь освіти завжди була у пріоритеті Організації, що підтверджує політика ЮНЕСКО: заохочення до безкоштовної початкової освіти, поширення грамотності, допомога країнам, рівний доступ до освіти тощо. А створення у 1953 р. мережі асоційованих шкіл ЮНЕСКО підкреслює спрямованість Організації на максимальне залучення освітніх закладів до поширення головних цінностей ЮНЕСКО.
 Протягом даного періоду діяльності ЮНЕСКО з’являлися перші важливі документи, зокрема, варто згадати Конвенцію про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.), що є однією з ключових у культурній сфері роботи Організації, ратифікація якої країнами доводить її необхідність у світі постійних конфліктів, війн, терористичних актів. УРСР стала членом ЮНЕСКО саме у 1954 р., долучившись до роботи міжнародної спільноти, пропонуючи різні проекти, приймаючи конвенції Організації.
 Автор звернула увагу на важливу подію у роботі будь-якої міжнародної організації – відкриття штаб-квартири. Адже основне місцеперебування співробітників ЮНЕСКО з’явилося лише у 1958 р., чому передувала серйозна робота, підготовка, спільні зусилля архітекторів з різних країн, що призвело до появи цікавої будівлі Організації, яка була доповнена іншими спорудами в наступні роки.
 Досліджено результати роботи ЮНЕСКО з часу створення і до кінця 50-х рр. ХХ ст., відзначено наявність планів на подальшу активну політику Організації для досягнення головних цілей.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135979281","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Німецька східноєвропейська політика і «політика пам’яті» (1969-2022 рр.): непорозуміння із Східною Європою","authors":"С.П. Стельмах","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-7","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-7","url":null,"abstract":"Стаття присвячена еволюції німецької «нової східної політики» (1969-2022 рр.), яка визначала її зовнішньополітичні орієнтири в останні десятиліття і вважалася одним із найуспішніших проектів з моменту приходу до влади СДПН. Розглянуто зовнішні та внутрішні умови для її реалізації у 60-70-х рр. ХХ ст. Виявлено, що ця політика мала два етапи, які відрізнялися тим, що на першому етапі її головним пріоритетом була спроба вирішення «німецько-німецького» питання, а на другому, який почався з 80-х рр. ХХ ст. вона перетворилася на консервативну Realpolitik, яка зосереджувалася на вирішенні національних питань, що призводило до співпраці з комуністичними режимами в Східній Європі, нехтуванні демократичними та опозиційними рухами. Після об’єднання Німеччини і розпаду СРСР у 1991 р. ця політика не зазнала суттєвих змін і була автоматично перенесена на сучасну Росію. Раціоналізм, де на першому плані була вигідна торгівля, призвів до економічної залежності Німеччини від Росії. Доведено, що Ostpolitik була тісно пов’язана із німецькою «політикою пам’яті» в частині її відповідальності за жертви Другої світової війни.Ігнорування східноєвропейських країн у зовнішній політиці призводило до релятивації відповідальності перед їхніми жертвами, а компенсаторні практики поширювалися на сучасну Росію, яка ототожнювалася з колишнім СРСР. Це створило «білі плями» в «політиці пам’яті» і суспільному просторі.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135938087","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Сторінка історичного досвіду мирних переговорів під час війни: дипломатична місія УНР до Москви на початку 1919 р.","authors":"В.Ф. Солдатенко","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-4","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-4","url":null,"abstract":"У статті ставиться завдання привернути увагу до однієї з мало досліджуваних сторінок вітчизняного дипломатичного досвіду – спроб Української Народної Республіки досягти миру у відносинах з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою, загасити полум’я Громадянської війни на початку 1919 р. Доводиться констатувати, що в наявній історіографії з різних причин історія здійснення спеціальної дипломатичної місії УНР до Москви у січні – лютому 1919 р. не аналізувалася достатньо предметно і всебічно, хоча фактичний матеріал дає доволі значні можливості для конкретних висновків щодо можливостей використання уроків минулої практики для успішного здійснення завдань нинішнього надзвичайно відповідального етапу історичного поступу. Проблема видається тим значущою, що з неминучістю породжує умоглядні паралелі між нинішнім днем і подіями більш як сторічної давнини.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"53 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135980821","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Створення Українського конгресового комітету Америки та його діяльність у період «холодної війни»","authors":"О.О. Сухобокова","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-6","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-6","url":null,"abstract":"У статті розглянуто створення та діяльність у другій половині 1940-х – 1991 рр. Українського конгресового комітету Америки – центральної «парасолькової» організації української діаспори у США, що об’єднує понад 30 провідних українських громадських, культурних, релігійних організацій, представляє інтереси української діаспори Сполучених Штатів та лобіює інтереси України перед владою США і світовою спільнотою.
 Простеживши історичні передумови та обставини створення Українського конгресового комітету Америки, автор доходить висновку, що його заснування ознаменувало якісно новий етап у становленні української діаспори США: завершення її інституалізації та початок системної інтеграції в суспільно-політичний простір США, зокрема взаємодії з вищою державною владою.
 Увага акцентується на визначенні головних напрямків діяльності Українського конгресового комітету Америки та їх реалізації в роки «холодної війни». Так одним з основних завдань Комітету було визначено захист прав українського народу на самовизначення і демократичні свободи, серед яких національне самовиявлення, релігійну і політичну свободу, культурний розвиток в Україні та поза нею, зокрема у США. Саме ця місія, яку більшість української діаспори вважала головною справою свого життя, й стала найважливішим об’єднуючим чинником різних українських організацій та сил США навколо Українського конгресового комітету Америки.
 Протягом другої половини 1940-х – 1991 рр. діяльність Українського конгресового комітету Америки спрямовувалася на популяризацію суті та завдань українського національно-визвольного руху, викриття політики СРСР щодо українського народу, захист прав людини та української нації в СРСР, здобуття підтримки ідеї незалежності України, а також формування її позитивного іміджу у США та на міжнародній арені, збереження національної ідентичності й культури українського народу, об’єднання української діаспори в Америці та всьому світі. Фактично, УККА постає як перше українське лобі у політикумі США, що ефективно відстоювало інтереси України та українського народу, і зробило значний внесок у проголошення та визнання світом незалежності України.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"78 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135980965","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Війна як фактор історичної трансформації фронтирів","authors":"А.Ю. Мартинов","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-1","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-1","url":null,"abstract":"Поняття фронтир передає семантичний зміст феномену рухомого кордону. Мова йде не тільки про міждержавний кордон. На всіх етапах світової історії рухомими були міжцивілізаційні кордони. Балкани та Україна як приклади таких міжцивілізаційних кордонів між християнським та мусульманським світами були конфліктними на різних етапах світової історії. Стаття присвячена проблемі впливу історичного феномену війни на зміну фронтирів. Специфіка локальних війн на відміну від світових полягає в обмежені політичних цілей, масштабів військових дій, засобів збройної боротьбі в специфічній стратегії та тактиці. Світові війні по-суті є зіткненнями цивільного населення, одітого в шинелі. Війна світова повинна мати вагомі глобальні наслідки для всього світу. Головна ознака світової війни участь у ній найбільш потужних військових держав та основних міжнародних угруповань. Соціально-історичне поняття світова війна визначається за різними ознаками. З соціально-історичної точки зору подібний тип війни є наслідком переходу до загального військового обов’язку та домінування технічних засобів ведення війни. Саме технічному прогресу ХХ ст. людство зобов’язано кривавими війнами, які торкались всього суспільства включно з тилом. Крім соціальних та психологічних джерел конфліктів, які можуть розглядатись як втілення соціального феномену війн, не менше значення, як свідчить багатий досвід історії, мають і культурні, етнічні та політичні джерела конфліктів. Вихід із військового конфлікту пов’язаний із цілями його учасників та засобами, які вони використовують. Його тривалість та інтенсивність залежить від устремлінь опонентів від їх ресурсів часу та зусиль, які потрібні для розробки мирного рішення. Угоди, в яких чітко зафіксовано цілі ворогуючих сторін оговорено момент закінчення боротьби, зменшують тривалість конфлікту. Такий бліцкриг можливий і якщо одна з сторін відносно швидко домоглася своєї мети, а інша ворогуюча сторона прийняла цей факт, як знак своєї поразки. Тому потенційний переможець повинен уявляти удар по яким символам супротивник сприйме за свою поразку. У обмеженій війні її учасники виходять з розуміння, що сутичка між ними не повинна торкатись їх існування. Тотальна війна це боротьба на знищення. Воюючі готові використати будь-які заходи, аби знищити супротивника. За доби холодної війни існувала небезпека безпосередньої сутички між найбільшими державами та військово-політичними угрупованнями, або ризик поступового переростання локального конфлікту в глобальний. Путінська війна проти України це і війна проти ліберальної демократії та проти нового піднесення Заходу, який був би здатний у такому випадку модернізувати за ліберально-демократичним зразком російську автократію.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"35 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135981471","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Постать Лонгина Цегельського в розвитку міжнародних відносин і дипломатії Західноукраїнської Народної Республіки","authors":"М.І. Полич","doi":"10.46869/2707-6776-2023-21-10","DOIUrl":"https://doi.org/10.46869/2707-6776-2023-21-10","url":null,"abstract":"У статті простежено фopмyвання світогляду та особистості Лонгина Цeгельcькoго. Розглянуто його особистість як політика і громадського діяч в останній період існування Авcтрo-Угоpcької імперії. Oxaрактеризовано його участь у cтyдентськомy русі та перші кроки у політичній кар’єрі. Підкреслено, що посольська діяльність Л. Цeгeльcького розпочалася в період, коли заxідноyкраїнське суспільство перебувало у правовому полі Aвстpо-Угopської монархії. Завдяки чіткій позиції та ораторським здібностям він викривав антинародну політику цісарського правління, критикував і засуджував галицьке москвофільство, захищав інтереси і права українських селян. Окрім того, проаналізовано політичну діяльність Л. Цегельського у роки Першої світової війни.
 Проаналізовано державотворчу та міжнародну діяльність Л. Цeгeльcького у роки національно-визвольних змагань 1918–1921 рр. Зазначено, що серед галицького політикуму Л. Цeгeльcький виокремлювався теоретичною та політичною підготовкою, далекоглядністю та переконливою позицією. З початку визвольних змагань політик виступав за повне забезпечення автономії і політичної рівноправності національних меншин, peaлізацію яких можна було б здійснити насамперед мирними, лeгiтимно-пpaвовими методами.
 Зазначено, що особливої уваги заслуговує період життя Л. Цегельського, пов’язаний із його дepжавотворчою діяльністю у період Західноукраїнської Народної Республіки. Л. Цегельський виступав ініціатором різного роду державно-політичних акцій, виявляв чималу активність у різних зустрічах, зібраннях, маніфестаціях і нарадах. Проаналізовано його роботу після проголошення злуки українських земель коли він став одночасно заступником міністра закордонних справ Української Народної Республіки в Києві.","PeriodicalId":490047,"journal":{"name":"Problemi vsesvìtnʹoï ìstorìï","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-09-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135981477","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}