Німецька східноєвропейська політика і «політика пам’яті» (1969-2022 рр.): непорозуміння із Східною Європою

Стаття присвячена еволюції німецької «нової східної політики» (1969-2022 рр.), яка визначала її зовнішньополітичні орієнтири в останні десятиліття і вважалася одним із найуспішніших проектів з моменту приходу до влади СДПН. Розглянуто зовнішні та внутрішні умови для її реалізації у 60-70-х рр. ХХ ст. Виявлено, що ця політика мала два етапи, які відрізнялися тим, що на першому етапі її головним пріоритетом була спроба вирішення «німецько-німецького» питання, а на другому, який почався з 80-х рр. ХХ ст. вона перетворилася на консервативну Realpolitik, яка зосереджувалася на вирішенні національних питань, що призводило до співпраці з комуністичними режимами в Східній Європі, нехтуванні демократичними та опозиційними рухами. Після об’єднання Німеччини і розпаду СРСР у 1991 р. ця політика не зазнала суттєвих змін і була автоматично перенесена на сучасну Росію. Раціоналізм, де на першому плані була вигідна торгівля, призвів до економічної залежності Німеччини від Росії. Доведено, що Ostpolitik була тісно пов’язана із німецькою «політикою пам’яті» в частині її відповідальності за жертви Другої світової війни.Ігнорування східноєвропейських країн у зовнішній політиці призводило до релятивації відповідальності перед їхніми жертвами, а компенсаторні практики поширювалися на сучасну Росію, яка ототожнювалася з колишнім СРСР. Це створило «білі плями» в «політиці пам’яті» і суспільному просторі.