Сіверянський літопис最新文献

{"title":"ЛИТОВСЬКІ СТЕЖКИ БРОВАРСЬКОГО КРАЮ","authors":"Anatolii Sunduk, Igor Krepak","doi":"10.58407/litopis.230601","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230601","url":null,"abstract":"   Важливою сторінкою історії Броварщини є литовський період, який іще малодосліджений, але він справив потужний вплив на можливості розвитку регіону. Враховуючи географічну близькість до столиці й зв’язок із нею в ключових питаннях розвитку, відбулися процеси інкорпорації Броварщини до литовської держави (хоча й із врахуванням місцевого базису й традицій). Метою дослідження є спроба історичної реконструкції окремих особливостей розвитку Броварського краю2 в литовський період (за правління Володимира Ольгердовича). Методи: історичний, проблемно-аналітичний. Наукова новизна полягає у визначенні основних процесів розвитку краю в литовську добу з урахуванням місцевих особливостей та специфіки. Висновки. У процесі вивчення питання досліджено особливості розвитку Броварського краю в литовський період. Показано, що період литовського правління мав вагомі риси автономії врядування, що дозволяло князю провадити досить незалежну політику в різних сферах. Зокрема, вагомі зусилля були спрямовані на утвердження внутрішньої автономії шляхом підтримки місцевих феодалів. Також було сприяння розвитку економіки краю, ремесел і промислів. Вагома роль належала торгівлі, адже тут проходили торгові шляхи, розташовувалися митниці, митні пости й застави. Враховуючи досить високий рівень розвитку економіки, було й монетне карбування. Важливо, що для забезпечення потреб роздрібних операцій почалося карбування імітацій ординської монети – київських наслідувань Джанібека, а потім й власних монет Ольгердовича. Важливе значення для історії краю має Русанівський скарб.","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 24","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139626147","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 1885–1915 рр.: СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ","authors":"Оleksandr Kurok, Andriy Hrytsenko, O. Chumachenko","doi":"10.58407/litopis.230605","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230605","url":null,"abstract":"   Судова реформа 1864 р. – одна з найважливіших подій в історії розвитку правосуддя Російської імперії. Передбачені реорганізації мали на меті докорінно змінити судову систему та забезпечити доступність суду для громадян і закріпити незалежність суддів. У контексті нововведень був сформований інститут адвокатури.   Мета дослідження – окреслити умови добору та реконструювати соціально-професійний та колективний портрет присяжних повірених, помічників присяжних повірених, приватних повірених Чернігівської губернії за 1885–1915 рр., їх професійну біографію на основі статистичних матеріалів. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності, аналізу, індукції, а також історико-порівняльному. Висновки. Згідно з положеннями судової реформи 1864 р. судовий процес ставав змагальним, також було сформовано повнокровний інститут адвокатури. Головною вимогою для осіб, що бажали займатися адвокатською діяльністю, була наявність диплому та практики у відповідній сфері. Також законодавством Російської імперії достатньо вдало прописувалися повноваження присяжних і приватних повірених, що уможливлювало захист інтересів, як адвокатів, так і їхніх клієнтів. Важливим є те, що корпорація присяжних повірених контролювалася державою через Раду адвокатів відповідної судової палати.   Протягом 1885–1915 рр. адвокатська корпорація Чернігівської губернії була репрезентована 148 особами. У 29 випадках простежується кар’єрний рух посадовців зі зміною посади, у 7 – зі зміною місця роботи.   Доцільно зазначити, що за Календарями Чернігівської губернії можна простежити надані 38 працівникам інституту адвокатури чини, відповідно двоє мали V чин. Поодинокі дані з Календарів дозволяють передбачити, що більшість представників адвокатської корпорації були представлені особами, які репрезентували дворянську та міщанську страту, були почесними громадянами.","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139626297","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЛИСТ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ ТА СВІДЧЕННЯ ЯЗИКІВ ПРО СИТУАЦІЮ В КРИМУ весною 1692 р.","authors":"Оleksandr Almazov","doi":"10.58407/litopis.230609","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230609","url":null,"abstract":"   У підготовленій публікації документів ідеться про труднощі життя кримців у 1692 р., втомленість їх від щорічних походів за наказом султана. Розвіддані, отримані гетьманом І. Мазепою від язиків, полонених, дають уявлення про реалії того часу. Джерела також сповнені подробиць про буття Батурина, Бахчисараю, їхніх зверхників.","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139626301","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА МІСЬКЕ ЖИТТЯ ПОЛТАВИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX – НА ПОЧАТКУ XX ст.","authors":"Dmyrto Peshkov","doi":"10.58407/litopis.230604","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230604","url":null,"abstract":"   Метою статті є вивчення офіційних заходів з покращення водопостачання та повсякденних практик і проблем населення Полтави у другій половині XIX – на початку XX ст. Дослідження спрямоване на розкриття впливу процесів водопостачання на соціальні та громадські аспекти життя міста, функціонування інституцій, окремих соціопрофесійних груп, мешканців різних частин міста. Методи дослідження. У роботі були використані методи: аналізу, типологізації, синтезу, узагальнення та історико-порівняльний.   Наукова новизна. У такому ракурсі вперше вивчається як історія Полтави, так і якість життя населення тогочасного губернського міста, особливості повсякденних практик, вплив інституцій на формування нової культури споживання та екологічної свідомості, постання соціальних нерівностей. При цьому поява централізованого водопостачання не розглядається однозначно як «благо» чи ознака еволюційного розвитку міста. Ідеться про складний вузол протиріч і компромісів, які доводилося розв’язувати місцевій владі, витворення нового досвіду та нових викликів.   Висновки. У ході дослідження з’ясовано, що місцезнаходження в місті та доступ до водних ресурсів суттєво впливали на комфорт і якість життя мешканців. Від віддаленості від джерел водопостачання до необхідності у взаємодії з водовозами – усі ці фактори впливали на щоденні аспекти життя. Вибір навчального закладу також визначав доступ до якісної води, і це впливало на здоров’я та комфорт учнів. Дослідження також показало, що населення могло позитивно сприймати ініціативи щодо покращення водопостачання та поступово відмовлятися від традиційних джерел води, але багато в цьому питанні залежало від фінансової спроможності та розвитку мережі водогону. У питаннях захисту водних джерел населення було мало обмеженим, що в супроводі з нерегульованим скиданням нечистот у водні джерела могло створювати проблеми з забрудненням водних ресурсів. Загалом, дослідження взаємодії між мешканцями та системою водопостачання в цьому історичному контексті допомагає розкрити складні соціокультурні та економічні аспекти міського життя та водопостачання.","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139625483","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ТАМАРА ДЕМЧЕНКО: ПОКЛИКАННЯ – ІСТОРІЯ (до 75-річчя відомої чернігівської дослідниці історії України)","authors":"S. Ivanytska","doi":"10.58407/litopis.230618","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230618","url":null,"abstract":"   З Тамарою Павлівною Демченко мені пощастило познайомитися спочатку заочно, в 2011 р., коли я прочитала її книгу про «батька» Шрага і була вражена тим, як вірно відчуває авторка свого героя і ауру доби, в якій йому довелося жити, боротися, працювати. Далі було листовне спілкування, обмін книжковими новинками, запрошення до участі у Шрагівських читаннях, спільні тексти й різноманітні наукові заходи. Багато хотілося б розповісти про ювілярку як високопрофесійного та відомого історика, прекрасну людину, ідеального співавтора, глибокого й мудрого співрозмовника… Першу спільну працю ми надрукували в 2012 р. А найбільшим викликом було написання політичної й інтелектуальної біографії «Сергій Єфремов: “Це життя було одним суцільним подвигом неустанної праці”» (Київ: Парламентське видавництво, 2020).","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139625938","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"БИТВА КНЯЗЯ ВІТОВТА НА РІЧЦІ ВОРСКЛА 1399 р. У ДОСЛІДЖЕННЯХ ІСТОРИКИНІ ВІРИ ЖУК (1928–2008)","authors":"Iryna Petrenko, Vladyslav Boiechko","doi":"10.58407/litopis.230602","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230602","url":null,"abstract":"   Метою цієї студії є з’ясувати внесок відомої вченої-історикині Віри Жук (1928–2008) у дослідження теми битви князя Вітовта на Ворсклі 1399 р., показати її роль у науковому вивченні проблем локалізації, етапів та ходу битви, наслідків та аналізі місцевих топонімів, пов’язаних із битвою. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, об’єктивності, системності, антропологізації та міждисциплінарності. Методи: проблемно-хронологічний, історикосистемний та аналітичний. Новизна дослідження. Доведено, що Віра Жук поглибила вже наявні відомості про битву на Ворсклі 1399 р. Зокрема, вчена, залучивши різні типи джерел (усні, писемні, археологічні, топографічні), висловила обґрунтовані припущення щодо локалізації битви, розміщення армій противників, виокремила етапи битви. Віра Жук проаналізувала ряд місцевих топонімів іпов’язала їх походження із битвою на Ворсклі 1399 р.   Висновки. Вірою Жук підготовлено понад 10 студій, присвячених битві на Ворсклі 1399 р. Вчена виокремила кілька етапів битви: перший – біля урочища Побиванка, генеральний бій – у районі сіл Мала Рублівка, Дем’янівка, Лихачівка, Деревки, завершальний (остаточний розгром армії князя Вітовта) – біля Більської фортеці і с. Більськ, описала місце і хід генеральної битви та наслідки поразки князя Вітовта. Вчена обґрунтовано довела, що свідчення про цю битву на Полтавщині зберігають місцеві топоніми (назви полтавських сіл Тахтаулове, Лихачівка та ін., урочише Побиванка, річка Мерла, кургани Вітовтова Могила, Розрита Могила, Скоробір, Войнівські Могили та ін.).","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 33","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139626005","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"«РОСІЙСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ» (Московська патріархія у своєму сучасному форматі заснована 80 років тому – у 1943 р.)","authors":"O. Soldatov","doi":"10.58407/litopis.230608","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/litopis.230608","url":null,"abstract":"   Утворення сучасної Московської патріархії «на нових засадах» відбулося на початку вересня 1943 р., у переламний момент Другої світової війни. 12 вересня в Москві на патріарший престол було зведено митрополита Сергія (Страгородського), якого за тиждень до цього Сталін запросив до Кремля. Ця подія увійшла до історії як «сталінський конкордат» церкви та радянської держави. Про що говорили на тій зустрічі? Навіщо тирану знадобилося відроджувати церкву? І як модель церковно-державних відносин, що її було тоді створено, зміцнює в РФ дух т. зв. «СВО»? Відповідь на ці питання є метою цього дослідження. Методологія дослідження базується на використанні як загальнонаукових, так і спеціалізованих методів, таких, як історико-генетичний, історико-порівняльний, структурний, біографістичний, історіографічний тощо. Новизна роботи полягає в аналізі комплексу обставин, факторів і причин, які спонукали Сталіна створити в СРСР підконтрольну владі церковну інституцію – РПЦ МП, а митрополита Сергія з підлеглими йому архієреями та духовенством – піти на конкордат із радянською владою, і наслідків, які це має у ставленні Московської патріархії до т. зв. «СВО» – нинішньої російсько-української війни. Висновки. Московський патріархат формації 1943 р. за цілою низкою інституційних і типологічних ознак є політичним проєктом, а не релігійною організацією в класичному значенні слова. Його спадкоємний зв’язок із майже 1000-літньою традицією російського православ’я зберігається головним чином на рівнях літургійної обрядовості та «абстрактного» (теоретичного) богослов’я. У практичній соціальній діяльності або в актуальних богословських рефлексіях, які прийнято називати «публічною теологією», РПЦ Московського патріархату відіграє допоміжну, несуб’єктну роль, обслуговуючи політичний режим, який є її засновником. Саме аналіз витоків і природи цього явища дозволяє послідовно та всебічно інтерпретувати підтримку РПЦ МП військової операції РФ в Україні, яка (позиція), з точки зору інших християнських деномінацій, вочевидь не узгоджується з Євангелієм, іншими джерелами віровчення православної Церкви та її традиційним Переданням.","PeriodicalId":471432,"journal":{"name":"Сіверянський літопис","volume":" 26","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139626243","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}