New Ukrainian Law最新文献

{"title":"ПЕРЕШКОДИ В ДОКАЗУВАННІ У СПРАВАХ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ","authors":"Олександр Сергійович Мельник","doi":"10.51989/nul.2024.1.20","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.20","url":null,"abstract":"Стаття висвітлює проблеми доказування в цивільному процесі у справах про розірвання шлюбу. Внаслідок повномасштабної війни попит на розлучення збільшується. У сприйнятті закінчення стосунків, розірвання шлюбу відіграє важливу базову роль, адже фактично ставить перед eже експодружжям важливі питання утримання дітей, режиму побачень та процесу виховання, розподілу спільно нажитого майна та інших питань. Фактично, розірвання шлюбу є юридичним та психологічним рубежем для подружжя, проходження якого є важливим елементом як для громадян, так і для суспільства загалом, адже забезпечує можливістю створення нових, можливо, більш міцних сімей. В Україні доступні два способи розірвання шлюбу: – через РАЦС – якщо немає неповнолітніх дітей та при бажанні обох з подружжя припинити шлюб; – через суд – у разі наявності неповнолітніх дітей або при небажанні одного з подружжя розірвати шлюб. Згідно зі статистикою Міністерства юстиції України, кількість розірваних шлюбів за 2022 рік становить: 17 893, зокрема 1 093 розлучення через суд. Водночас указана статистика потребує доповнення від судових органів, адже через брак фінансування, порушення строків підготовки рішень, не всі судові рішення про розірвання шлюбів могли потрапити для відображення в статистиці за відповідний рік. На підтвердження вказаного правники у сфері сімейного права, неодноразово в ЗМІ повідомляли про збільшення запитів на розірвання шлюбу щонайменше вдвічі порівняно з попереднім роком [2, с. 175]. У статті йтиметься саме про судовий варіант припинення шлюбу та процес доказування у цьому виді цивільних спорів. «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень» [3, ч. 1 ст. 81]. Цивільний процесуальний кодекс України, зокрема ст. 175, не містить переліку обов’язкових доказів, якими позивач повинен довести обставини, на які посилається, та, відповідно, додати до заяви про розірвання шлюбу. Водночас перелік таких доказів установлено судовим рішенням.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"14 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141018928","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ДО ПИТАННЯ РОЗСУДУ СУДДІ ПІД ЧАС ПРИТЯГНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО ДО КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ","authors":"Лариса Ігорівна Аркуша, Владлена Константиновна Волошина, В. В. Сидорчук","doi":"10.51989/nul.2024.1.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.12","url":null,"abstract":"У статті на підставі оцінного розсуду, який застосовується під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, розглядаються обставини, визначені судом, які будуть пом’якшувати покарання. Наголошено, що при цьому суду необхідно не просто їх ідентифікувати з матеріалів кримінального провадження відповідно до кримінального законодавства, а провести оцінку окремих обставин кримінального провадження та надати їх обґрунтування. Для більш повного й об’єктивного дослідження оцінного розсуду суду в контексті притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності було проаналізовано вироки суду. Під час аналізу судової практики виокремлено види обставин, які були визнані судами як пом’якшувальні покарання, а саме: обставини, пов’язані з частиною 1 статті 66 КК; обставини, пов’язані із сучасною суспільно-політичною ситуацією в Україні; обставини, пов’язані з віком обвинуваченого; обставини, пов’язані з діями обвинуваченого, які свідчать про визнання ним вини; обставини, пов’язані з наявністю соціальних обов’язків обвинуваченого щодо утримання окремих осіб; обставини, пов’язані з особливостями складу вчиненого кримінального провадження, що свідчить про низьку суспільну небезпеку обвинуваченого; обставини, пов’язані з обставинами, що характеризують зв’язок обвинуваченого зі злочинним середовищем; обставини, пов’язані із суспільною характеристикою особи, яку обвинувачували у вчиненні кримінального правопорушення; обставини, пов’язані з особливостями стану здоров’я обвинуваченого; обставини, пов’язані з оцінкою судом причин та умов вчинення кримінального правопорушення; обставини, пов’язані з окремими соціальними особливостями обвинуваченого або іншими обставинами. Зроблено висновок, що попри оцінний вид розсуду судді при оцінці пом’якшувальних обставин, у контексті частини 2 статті 66 КК суддя спирається на ті обставини, про які заявляють сторони кримінального провадження в процесі судового провадження й обов’язково підтверджують їх відповідними доказами. До того ж суд має детально їх досліджувати, оцінюючи те, наскільки вони впливали на протиправну поведінку особи або ж свідчать про відносно низьку суспільну небезпеку обвинуваченого для уникнення можливої формалізації їх застосування.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"4 48","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021039","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ЕЛЕМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА У ПРАВОВИХ ПОГЛЯДАХ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ 1920–1930 РР.","authors":"Ольга Токарчук","doi":"10.51989/nul.2024.1.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.11","url":null,"abstract":"У статті розглянуто концепції державності й нації українських інтелектуалів в еміграції міжвоєнного періоду. Виокремлено ключові підходи, які поглибили знання про народ, націю, державу, владу тощо. З інтелектуальною спадщиною українських мислителів міжвоєнного періоду, як-от С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Ейхельман, О. Бочковський, А. Яковлів, В. Липинський та ін., знайомі лише поодинокі дослідники. Територіальна проблема поставала як один із важливих аспектів наукового теоретизування багатьох учених окресленої доби. Науковці надавали неоднакового значення території в розвитку української держави, однак більшість дотримувалася погляду, що саме територія є природною передумовою успішного розвитку народу. Причина тривалого періоду «бездержавності» українського народу криється, серед іншого, у слабкості національної ідеї та недостатньому усвідомленні українською елітою своїх завдань, спільних цінностей та високих цілей нації. Український рух є унікальним і має базуватися на власному політичному та правовому досвіді, українських звичаях і традиціях, не заперечуючи історичних уроків, світової політичної ситуації. Коли країна втрачає інтелектуальне багатство внаслідок еміграції найкращих науковців і експертів, як це було століття тому й сьогодні спостерігається в Україні, вона втрачає можливість накопичувати більше національного багатства. Те ж саме спостерігається при зниженні інтелектуального рівня нації, особливо при зниженні якості освіти та скороченні фінансування науки та освіти. Перед сучасними вченими стоїть завдання, проаналізувавши наукові ідеї політичних емігрантів, які самі були теоретиками і творцями відновленої в різних формах державності 1917–1921 рр., незреалізовані наукові концепти, відшукати серед них найбільш прийнятні для сучасності приклади й з допомогою політичних діячів-практиків здійснити спробу успішної розбудови української держави. Пошук подальших перспектив вимагає розробки нових підходів до аналізу політико-правової реальності, не гублячи при цьому соціально-історичних, національних, культурних і моральних основ українського народу.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"12 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141020674","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА","authors":"Валерій Володимирович Круглик","doi":"10.51989/nul.2024.1.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.17","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню аспектів юридичної природи інституту процесуального правонаступництва в цивільному процесі, визначенню поняття цивільного процесуального правонаступництва, вивченню підстав його виникнення. Під час дослідження сформовано поняття «цивільне процесуальне правонаступництво», «підстави цивільного процесуального правонаступництва» та «зміст цивільного процесуального правонаступництва». Проаналізовано праці українських науковців та їх підхід до визначення поняття «цивільне процесуальне правонаступництво». Практики та сучасні цивілісти часто використовують категорію правонаступництва з метою пояснення правових процесів, які можуть не мати нічого спільного з правонаступництвом. У цивільному законодавстві правонаступництво направлене на врегулювання правовідносин, наслідком яких є припинення прав та обов’язків однієї особи та виникнення такого самого за змістом прав та обов’язків в іншої особи. Як і заміна неналежної сторони, процесуальне правонаступництво, означає зміну наявного складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи в спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах. Сторона може припинити брати участь у судовому процесі через різноманітні причини, однак процесуальне правонаступництво настає тільки за умови, коли має місце правонаступництво в матеріальних правовідносинах. Процесуальне правонаступництво має певні ознаки, які залежать від статусу учасника процесу, сукупністю процесуальних прав та обов’язків, якими наділені сторони. Процесуальне правонаступництво можливе тільки тоді, коли правонаступник доведе суду та іншим учасникам процесу наявність у нього права на набуття процесуального становища суб’єкта, якого він має намір замінити. Процесуальні правонаступники набувають усіх нереалізованих процесуальних прав попередника на час вступу до справи і, з огляду на принцип диспозитивності, можуть вільно їх реалізувати й розпоряджатися ними.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"12 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021689","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"GENDER PARITY POLICY IN THE PUBLIC SERVICE SYSTEM IN NORTH AMERICA","authors":"Vladyslav Anatoliiovych Makhno","doi":"10.51989/nul.2024.1.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.19","url":null,"abstract":"The article is devoted to the study of gender parity policy in the public service system in North America. Particular attention is paid to the United States of America and Canada. The article characterizes and describes the historical development of gender policy in these countries. Dependencies, patterns and determinants that may affect the state of gender parity in a particular region are analyzed. The author analyzes the laws and other regulations of the national legislation of North American countries that regulate issues related to gender parity, non-discrimination and access to public service. The author examined the gender ratio of public administration representatives in various positions in North America. The author analyzes the institutional system of North American countries and identifies the bodies and officials authorized to implement, monitor and supervise compliance with gender policy. The positions of the representatives of the United States and Canada on the introduction and application of gender quotas for access to leadership positions are analyzed and summarized. The sources of the state gender policy formation in the United States of America were analyzed and highlighted. Particular attention is paid to non-governmental organizations as an important factor that has a significant impact on public policy in this area. Based on the study, it was found that the number of women in parliaments does not necessarily demonstrate a high level of gender parity in this region. It was also found that the application of gender quotas in access to public service does not necessarily have the desired and envisaged by the state policy consequences. The author describes different approaches to gender policy, analyzes successes and challenges in this area.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"18 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141022665","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"МОДЕРНІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ – ГОЛОВНИЙ НАПРЯМ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ","authors":"Анатолій Миколайович Колодій, Вікторія Миколаївна Тернавська, О. А. Колодій","doi":"10.51989/nul.2024.1.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.10","url":null,"abstract":"Актуальність дослідження перспектив модернізації Конституції України зумовлена процесами євроатлантичної інтеграції України, які передбачають виконання Українською державою взятих на себе зобов’язань, а також необхідністю вдосконалення національного права та законодавства. Саме зазначене дає змогу стверджувати, що питання про модернізацію Конституції України буде занесено до порядку денного перспективної правотворчої діяльності в процесі післявоєнного відновлення, оскільки для правової системи України воно стане системоутворювальним. У зв’язку із зазначеним у статті розглянуто такі принципові положення можливої модернізації Конституції України: створення установчих зборів, що мають стати спеціальним органом, головною метою створення та діяльності яких є підготовка законопроєкту про внесення змін до Конституції України; необхідність внесення змін, насамперед, до тих розділів Конституції України, які стосуються побудови в Україні громадянського суспільства; вирішення питання пріоритету норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права тощо. Робиться висновок, що модернізація Конституції України передбачає, по-перше, вирішення самими громадянами України питання стосовно необхідності модернізації Основного Закону, по-друге, залучення інститутів громадянського суспільства до активної співпраці з органами державної влади над проєктом Конституції України, по-третє, визначення способу ухвалення нової Конституції України, оскільки національна конституційна теорія й практика знає багато досить вдалих проєктів Конституцій України, які так і залишилися тільки проєктами.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"86 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141019290","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛЕГІТИМНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ КРИЗИ ВЛАДИ ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ","authors":"Едуард Євгенович Регушевський","doi":"10.51989/nul.2024.1.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.9","url":null,"abstract":"У статті проведено аналіз питань легітимності державної влади та зменшення ризиків кризи влади під час дії воєнного стану в Україні. Проаналізовано теоретичні основи питань легальності, легітимності й легітимації державної влади з урахуванням політико-правових процесів та факторів суспільного життя. Приділено увагу негативним чинникам, які впливають на ефективність функціонування державної влади. Виявлено порушення конституційних основ функціонування органів державної влади на засадах її поділу та дотримання системі стримувань і противаг. Наголошується на необхідності повернення до конституційно-правових засад і конституційної моделі функціонування державної влади в країні з метою відновлення легітимності її інституцій. Зазначено, що легітимність державної влади напряму пов’язана з довірою до ухвалених рішень і легальних механізмів їх реалізації. Велике значення в цьому процесі, безперечно, відіграють рішення, які об’єднують інститути громадянського суспільства з інститутами державної влади в єдиному розумінні подальшого розвитку держави та комплексної стратегії реагування на виклики сьогодення. На основі аналізу рівня довіри до державних інституцій в останніх соціологічних дослідженнях визначено необхідні шляхи для підвищення ефективності державного управління. Пропонується підсилення ефективності виконавчої гілки влади шляхом консенсусного, фахового й незаполітизованого підходу у створенні «технократичного уряду», чи так званого уряду єдності, в умовах, коли встановлений Конституцією строк повноважень одного органу державної влади – Верховної Ради України – уже закінчився восени 2023 року, а строк повноважень іншого – Президента України – закінчується в травні 2024 року, може стати важливим інструментом легітимації рішень державної влади загалом. Наголошується, що важлива умова легітимності органів держави – безумовне дотримання Конституції та законів України, ухвалення відповідальних державницьких рішень, які відповідатимуть критеріям законності, ефективності та доцільності у вирішенні нагальних питань функціонування всієї системи органів державної влади, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства в Україні.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"24 34","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141019624","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПЕРСПЕКТИВИ ОНОВЛЕННЯ НОРМ ЦК УКРАЇНИ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇ","authors":"Ігор Євгенович Якубівський","doi":"10.51989/nul.2024.1.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.7","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано питання цивільної правосуб’єктності фізичної особи як учасника цивільних відносин з позиції рекодифікації цивільного законодавства. Стосовно термінології для позначення цієї категорії учасників цивільних відносин («фізична особа», «людина», «громадянин») зазначено про доцільність збереження в оновленому ЦК України терміна «фізична особа». Щодо моменту виникнення цивільної правоздатності фізичної особи зазначено про недоцільність закріплення в ЦК України концепції «умовної правоздатності». Проте доводиться доцільність уточнення того, що цивільна правоздатність виникає з моменту народження фізичної особи живою і припиняється в момент незворотної смерті. Щодо поняття дієздатності зосереджено увагу на різних підходах до визначення цієї категорії в цивільному законодавстві країн пострадянського простору й країн ЄС та обґрунтовано необхідність звуження поняття цивільної дієздатності до можливості вчинення юридичних дій. Щодо обсягу цивільної дієздатності малолітніх осіб звернуто увагу на доцільність її розширення за рахунок надання їм можливості самостійно вчиняти правочини, спрямовані на безвідплатне отримання вигоди, крім правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, а також надання малолітнім, які досягли 6 років, можливості самостійно вчиняти правочини, пов’язані з використанням електронних платіжних засобів. Стосовно цивільної дієздатності неповнолітніх зазначено про необхідність збереження наявної вимоги щодо обов’язковості згоди органу опіки й піклування на вчинення правочинів щодо розпоряджання нерухомим майном, транспортними засобами лише в частині правочинів щодо відчуження таких об’єктів та передання їх у заставу (іпотеку). До того ж звернуто увагу на доцільність скасувати наявні обмеження щодо можливості неповнолітнього розпоряджатися коштами на поточному рахунку. Щодо обмеження цивільної дієздатності доцільно залишити лише одну підставу – розлад психіки та (або) поведінки, який істотно впливає на здатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"22 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141021959","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"СТРАТЕГІЯ ТА ТАКТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ","authors":"Олексій Дмитрович Кузьмічов","doi":"10.51989/nul.2024.1.18","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.18","url":null,"abstract":"Статтю присвячено визначенню кроків для покращення стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Методологічною основою дослідження є компаративний, системно-структурний та формально-логічний методи. Їх використання дало змогу з’ясувати загальний механізм реалізації державної політики, а також дослідити досвід стратегічного планування реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки в провідних країнах-членах Європейського Союзу. При проведенні дослідження використано вітчизняну та закордонну юридичну літературу, яка присвячена інструментам публічного адміністрування й особливостям реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки в окремих країнах-членах ЄС, а також в Україні. У результаті проведеного дослідження автором констатовано, що в Україні не сформовано механізму безперервності планування стратегії та тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Як наслідок, наразі державна політика у цій сфері публічного адміністрування здійснюється без чітко визначеної системи стратегічних цілей та завдань. Обґрунтовано наукову позицію про те, що механізм формування та реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки має бути визначений на рівні окремого закону про продовольчу безпеку України. Він має містити детальну процедуру розробки, затвердження та виконання національної стратегії й тактики державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки України. Загалом, позитивно оцінюючи проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії продовольчої безпеки на період до 2030 року», ми пропонуємо доповнити його змістовну частину такими елементами: механізмом реалізації в Україні загальновизнаних на рівні ЄС принципів забезпечення продовольчої безпеки країни; механізмом залучення України до забезпечення глобальної продовольчої безпеки; а також механізмом реалізації регіональної продовольчої безпеки в контексті співпраці органів місцевого самоврядування та органів державної влади в цій сфері. Окрему увагу варто приділити залученню ІТ до забезпечення продовольчої безпеки України, а також формування механізму реальної співпраці держави з інституціями громадянського суспільства у сфері забезпечення продовольчої безпеки України.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"20 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141022424","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЄСПЛ ЩОДО СПРАВЕДЛИВОЇ САТИСФАКЦІЇ","authors":"Аліна Олегівна Белікова","doi":"10.51989/nul.2024.1.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.51989/nul.2024.1.15","url":null,"abstract":"У статті досліджено національне законодавство України та міжнародно-правових актів з виконання остаточного рішення Європейського суду з прав людини. Визначено особливості виконавчої процедури щодо справедливої сатисфакції. Розкрито принципи остаточності та неоскаржуваності – основних ознак рішень європейської судової інституції. Акцентовано на тому, що для запровадження процесу виконання рішень ЄСПЛ необхідна наявність остаточного рішення Суду, яке має процесуальний статус виконавчого документа та звернення його до виконання щодо виплати справедливої сатисфакції. Проаналізовано законодавчі норми, що регулюють питання виконавчого провадження при виконанні рішень ЄСПЛ. Наведено приклади рішень Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та міжнародної практики з виконання рішень Євросуду. Окреслено стадійність виконавчої процедури, яка полягає в: 1)підготовці до виконання остаточного рішення ЄСПЛ; 2) виконанні його резолютивної частини щодо виплати відшкодування (справедливої сатисфакції); 3) завершенні фактичного виконання цього рішення органами державної виконавчої служби. Звернено увагу на стадію виконання резолютивної частини рішення, яка є центровою в усьому виконавчому процесі, виключно на якій виокремлюється особливість виконавчого провадження при виконанні рішень ЄСПЛ у справах проти України. Зроблено висновок, що характерною рисою виконавчої процедури рішень ЄСПЛ є особливий порядок їх виконання, а також від належного дотримання стадійності цього процесу залежить своєчасна та повна виплата стягувачу справедливої сатисфакції.","PeriodicalId":177939,"journal":{"name":"New Ukrainian Law","volume":"3 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-05-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141018843","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}