Вісник наукових досліджень最新文献

{"title":"АНАЛІЗ МІСЦЕВИХ ТА ЗАГАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПРИ ЛІКУВАННІ ПЕРВИННИХ ТА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ ЗА ПЕРІОД 2001–2017 РР.","authors":"V. I. Piatnochka, I. Y. Dziubanovskyi, A. Prodan","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9621","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9621","url":null,"abstract":"Упровадження в хірургічну практику сучасних методів та алопластичних матеріалів значно покращило результати хірургічного лікування хворих на вентральну та післяопераційну вентральну грижу. Проте імплантація синтетичного матеріалу в тканини передньої черевної стінки не позбавлена недоліків при їх застосуванні, так як супроводжується різною місцевою реакцією тканин, особливо при імплантації “важких” сіток, що призводить до розвитку ускладнень, частота яких становить від 7,9 до 49,2 %. Аналіз отриманих результатів зумовлює актуальність даного дослідження. \u0000Мета дослідження – проаналізувати та оцінити основні причини виникнення місцевих та загальних ускладнень при лікуванні хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі. \u0000Матеріали і методи. Сформовано два періоди дослідження із числа 1419 оперованих: з 2001 р. до 2009 р. 597 (42,07 %) пацієнтів – група порівняння та з 2010 р. до 2017 р. 822 (57,93 %) особи – основна група. У групі порівняння осіб із первинною вентральною грижею було 286 (47,91 %), а в основній групі з первинними грижами – 344 (41,85 %); з післяопераційними в групі порівняння – 311 (52,09 %) осіб, а в основній – 478 (58,15 %). \u0000Результати досліджень та їх обговорення. З усіх 1419 оперованих пацієнтів місцеві ранні післяопераційні ускладнення діагностовано у 522 (36,78 %) осіб. Загальні ранні ускладнення ми встановили у 76 (5,36 %) пацієнтів. У групі порівняння місцеві ускладнення мали місце у 311 (52,09 %) хворих, а в основній групі – у 211 (25,67 %) осіб. Така ж тенденція була при розподілі загальних ускладнень: 53 (8,88 %) та 23 (2,79 %) відповідно. Серому ми спостерігали у 124 (23,75 %), інфільтрати – у 156 (28,88 %), гематому – в 102 (19,54 %), нагноєння – у 34 (6,51 %), тривалу лімфорею – в 65 (12,45 %) пацієнтів. Загальні ускладнення серед 1419 хворих обох груп діагностовано у 76 (5,35 %) осіб. У групі порівняння їх було 53 (8,87 %) випадків, в основній групі – 23 (2,79 %). Серед пізніх місцевих ускладнень найчастіше спостерігали лігатурні нориці, особливо в період 2001–2009 рр. – 27 (4,52 %). В основній групі дане ускладнення виявлено лише у 3 (0,36 %) пацієнтів. Відторгнення поліпропіленової сітки (ППС) було у 15 (2,51 %) випадків. Під час клінічного дослідження мешома виникла в 10 (1,67 %) осіб групи порівняння та у 7 (0,85 %) – основної групи, міграцію сітки виявили у 9 (1,0 %) та 5 (0,61 %) осіб групи порівняння та основної групи. У 250 (17,62 %) пацієнтів після різних типів операційних втручань розвинувся рецидив грижі. \u0000Висновки. Впровадження сучасних та удосконалення існуючих способів хірургічного лікування хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі зменшило кількість ранніх місцевих та загальних, а також пізніх ускладнень майже в 2 рази.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"29 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-12-13","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123627728","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"СТАН ФАГОЦИТОЗУ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН ПРИ АДРЕНАЛІНОВІЙ МІОКАРДІОПАТІЇ","authors":"A. B. Bojkiv, O. V. Avdeev","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9611","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9611","url":null,"abstract":"Враховуючи високу поширеність серцево-судинних захворювань у світі, проведені раніше дослідження особливостей метаболізму та структури міокарда при ушкодженні його адреналіном недостатньо розкривають стан імунних реакцій, зокрема роль фагоцитів у розвитку адренергічного ушкодження міокарда при зміні реактивності організму. \u0000Мета дослідження – вивчити стан фагоцитозу при розвитку адреналінової міокардіопатії (АМП) у тварин із різним типом запальної реакції. \u0000Матеріали і методи. Досліди проведено на 60 білих нелінійних щурах-самцях масою 180–200 г, яких поділили на три групи: перша група – 18 білих щурів з адреналіновою міокардіопатією; друга група – 18 білих тварин, у яких адреналінову міокардіо­патію викликали на тлі гіпоергічної запальної реакції; третя група – 18 білих щурів, у яких адреналінову міокардіопатію викликали на тлі гіперергічної запальної реакції. Фагоцитарну активність лейкоцитів визначали за двома показниками: відсотком фагоцитуючих лейкоцитів і фагоцитарним числом. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. За нормергічного перебігу запальної реакції фагоцитарне число достовірно зменшувалося лише на 24 год розвитку адреналінової міокардіопатії із відновленням на 7 добу. За гіперергічного перебігу запальної реакції депресія активності фагоцитів, яка виникала вже на 1 год розвитку адреналінової міокардіопатії, дещо зменшувалася на 24 год, а на 7 добу активність лейкоцитів відновлювалася. \u0000Висновки. При усіх типах запальної реакції організму фагоцитарна активність лейкоцитів при розвитку адреналінової міокардіопатії пригнічується, про що свідчило зменшення фагоцитарного числа. Інтенсивність таких змін є найсуттєвішою при гіпоергічному перебігу запальної реакції. За показником відсотка фагоцитучих лейкоцитів відбувалося його зменшення від показника інтактних тварин у всі терміни спостережень.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-11-16","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129924047","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПЕРВИННІ ІМУНОДЕФІЦИТИ: РЕГІОНАЛЬНІ, НАЦІОНАЛЬНІ ТА ГЛОБАЛЬНІ ВИКЛИКИ","authors":"O. Boyarchuk, A. Volokha, T. V. Hariyan, L. Dmytrash","doi":"10.11603/2415-8798.2018.3.9270","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9270","url":null,"abstract":"Первинні імунодефіцити – група захворювань, що зумовлені генетичними дефектами та проявляються порушенням функції імунної системи. За останні роки спостерігається позитивна динаміка виявлення первинних імунодефіцитів в Україні та в Тернопільській області, проте рання діагностика захворювань залишається важливою проблемою.  \u0000Мета дослідження – проаналізувати проблеми діагностики та лікування первинних імунодефіцитів в Україні та регіоні для визначення напрямків їх удосконалення. Протягом останніх років у країнах Східної Європи та в Україні відбулися значні зрушення в діагностиці первинних імунодефіцитів. Кількість захворювань в Україні за останні 10 років зросла втричі, проте ще значна кількість випадків залишається не виявленою. З 2012 р. в Україні ведеться реєстр хворих з первинними імунодефіцитами. В Тернопільській області спостерігається недостатнє виявлення дефектів антитілоутворень та комбінованих імунодефіцитів, порівняно з Україною та Європою, не використовуються усі можливості діагностики імунодефіцитів із синдромними ознаками, зокрема Ніймеген-синдрому та синдрому Ді-Джорджі. Проведений аналіз показав недостатню обізнаність студентів-медиків, лікарів-інтернів різних спеціальностей та практичних лікарів як первинної ланки, так і вузьких спеціалістів щодо діагностики та ведення первинних імунодефіцитів. Міждисциплінарна співпраця фахівців різних галузей (первинної ланки, імунологів, алергологів, пульмонологів, ревматологів, хірургів, неонатологів, оториноларингологів, гастроентерологів тощо) є важливим аспектом у питаннях діагностики і лікування пацієнтів із первинними імунодефіцитами. Розширення спектра генетичної діагностики первинних імунодефіцитів, забезпечення пацієнтів усіх вікових груп високоякісними імуноглобулінами для внутрішньовенного та підшкірного введень, доступність алогенної трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин від родинного та сумісного неродинного донора є на сьогодні основними викликами розвитку дитячої імунології в Україні та в регіоні. Впровадження моделі освіти лікарів та підвищення громадської настороженості з удосконаленням інфраструктури діагностики первинних імунодефіцитів дозволить покращити ранню діагностику захворювань та якість життя дітей.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-11-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125798580","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПАРАНОЇДНОЮ ШИЗОФРЕНІЄЮ ТА ГОСТРИМ ПОЛІМОРФНИМ ПСИХОТИЧНИМ РОЗЛАДОМ","authors":"О. Venger, V. Bilous","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9549","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9549","url":null,"abstract":"Всесвітня психіатрична асоціація і Європейська асоціація психіатрів у якості основної стратегії лікування психозів у цілому, і шизофренії зокрема, особливу увагу приділяють рівню соціального функціонування та якості якості життя пацієнтів із даною патологією. \u0000Мета дослідження – вивчити особливості соціального функціонування соціально-психологічної адаптації пацієнтів із параноїдною шизофренією та гострим поліморфним психотичним розладом. \u0000Матеріали і методи. Було клінічно обстежено 137 пацієнтів із першим психотичним епізодом: 1) 65 пацієнтів (2–3 госпіталізації) – із діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 2) 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Дослідження рівня соціального функціонування у хворих на ПШ та ГППР у різні вікові періоди життя було проведено за допомогою структурованого інтерв’ю PAS-SI, зіставленого з даними анамнезу. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що у хворих на ПШ в продромальний період психозу (ППП) у всіх вікових періодах відзначався середньонизький рівень загального соціального функціонування з поступовим незначним зниженням цього рівня за рік до маніфестації психозу. Тоді як у хворих із ГППР виявлено хвилеподібні коливання рівня загального соціального функціонування, від високого – до середнього та від середнього – до високого, при середньому рівні загального соціального функціонування за рік до маніфестації психозу. \u0000Висновки. Стабільний та більш низький рівень загального соціального функціонування у всіх вікових періодах у хворих на ПШ, на відміну від пацієнтів із ГППР, свідчить про зниження адаптаційних можливостей психіки хворих на ПШ. Разом з тим, коли більш високий рівень соціального функціонування та його хвилеподібні коливання від високого – до середнього та від середнього – до високого свідчать про менш виражені зміни адаптації хворих із ГППР.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126679225","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ВИБІР МЕТОДУ РЕКОНСТРУКЦІЇ ДЕФЕКТІВ ПОКРИВНИХ ТКАНИН ТУЛУБА ТА КІНЦІВОК У ТРАВМОВАНИХ ХВОРИХ","authors":"E. Ponomarenko","doi":"10.11603/2415-8798.2018.3.9434","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9434","url":null,"abstract":"Об’єм реконструктивних втручань із відновлення дефектів покривних тканин, які виникають унаслідок травматичного ушкодження, визначає результат як з функціональної, так і з естетичної точки зору. \u0000Мета дослідження – обрати оптимальний метод відновно-реконструктивного втручання із закриття ранових дефектів тулуба та кінцівок після травми. \u0000Матеріали і методи. У роботі проаналізовано дані 242 хворих із дефектами покривних тканин тулуба та кінцівок, які виникли унаслідок механічного ушкодження за період 2008–2016 рр. Пацієнтам виконали 697 оперативних втручань, з них 492 (70,6 %) операцій з приводу відновлення ушкоджених тканин. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Хворих поділили на 4 групи залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур тулуба й кінцівок. Перша група – 44 (18,2 %) хворих з обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та підлеглих тканин до глибокої фасції. Їм було виконано 61 (8,8 %) втручання. Друга група – 67 (27,7 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції. У цій групі виконано 144 (20,6 %) оперативних втручань. Третю групу склали 90 (37,2 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату. Було виконано 272 (39 %) операцій. Четверта група – 41 (16,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів частковим або повним відокремленням кінцівки. В цій групі було виконано 220 (31,6 %) операцій. \u0000Висновки. Використання васкуляризованих клаптів у 21,3 % усіх можливих реконструкцій підвищило функціональні та косметичні результати лікування, знизило кількість ішемічних розладів та запальних процесів (1,9 % післяопераційних ускладнень). Ретельний підхід до вибору відновного втручання дефектів покривних тканин, які зумовлені механічними ушкодженнями, дозволив досягти задовільних результатів у 98,9 % випадків.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"17 3","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114114404","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ПРОГНОСТИЧНИЙ ІНДЕКС ВІДНОВЛЕННЯ СВІДОМОСТІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ТРИВАЛИМИ ЇЇ РОЗЛАДАМИ ПІСЛЯ ТЯЖКОЇ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ","authors":"O. Kulyk","doi":"10.11603/2415-8798.2018.3.9421","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9421","url":null,"abstract":"В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із посткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ). Головну увагу приділяють актуальній темі прогнозування відновлення свідомості відповідно до стадій класифікації Т. А. Доброхотової у ході реабілітаційного маршруту. Розкрито особливості 28-ми ключових зведених високоінформативних показників, які використовували для розрахунку прогностичного індексу відновлення свідомості, проведено аналіз маловивчених та спірних донині питань щодо їх кореляції із клінічними показниками переходу від вегетативного статусу до вищих стадій синдромів посткоматозної свідомості. В дослідженні акцентується на тому, що прогностичний індекс відновлення свідомості виконував практичну і визначальну функцію, а не був лише умовою в плануванні тактики подальших реабілітаційних заходів та визначенні їх вірогідної ефективності. На основі отриманих даних зробили висновок про суттєву перевагу нейрофізіологічних методів діагностики (кількісної ЕЕГ) над нейровізуалізуючими (СКТ, МРТ) в прогнозуванні відновлення свідомості після тривалої посттравматичної коми. Найінформативнішою та найчутливішою виявилися група показників нелінійної нейродинаміки та детермінованого хаосу: ентропія, розмірності атракторів, мультифрактальні властивості сигналів ЕЕГ, а також показників кореляційного та спектрального аналізу. Саме ці показники і їх значення утворювали 16 з 28 специфічних індексованих величин, одночасна наявність чи відсутність яких у конкретного хворого на конкретній стадії відновлення свідомості формувала ядро їх прогностичного індексу відновлення, а динаміка змін у часі доклінічно свідчила за напрямок еволюції біоелектричної активності головного мозку, а тому й еквівалентних коркових функцій. Усі інші методи проведеної діагностики були допоміжними і тільки посилювали або послаблювали ймовірний прогноз.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"53 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121565369","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА РЕАБІЛІТАЦІЇ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ","authors":"V. Y. Fedchenko","doi":"10.11603/2415-8798.2018.3.9417","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9417","url":null,"abstract":"Згідно з сучасними поглядами на депресивні розлади, метою реабілітації необхідно вважати попередження рецидивів, досягнення та підтримання найможливішого рівня соціального функціонування для конкретного пацієнта, що передбачає після досягнення ремісії продовження терапії, в тому числі з урахуванням резидуальної симптоматики. \u0000Мета дослідження – розробити комплексну диференційовану систему реабілітації депресивних розладів з урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей їх перебігу та стандартів терапії. \u0000Матеріали і методи. Обстежили 122 пацієнтів із депресивними розладами. Із загальної кількості обстежених 40 осіб були із депресивними епізодами (F 32.0, 32.1, 32.2), 44 – із рекурентними депресивні розладами (F 33.0, 33.1, 33.2), 38 пацієнтів – із дистимією (F 34.1). Діагноз депресивних розладів було встановлено з урахуванням критеріїв МКХ-10. Для проведення дослідження використовували клініко-психопатологічний, психометричний (шкалу Гамільтона (HDRS), шкалу депресій центра епідеміологічних досліджень (CES-D)), психодіагностичний (методику E. Heim для визначення провідних копінг-стратегій, методику “Семантичний диференціал часу”, “Тест самоактуалізації”) методи. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Система заходів реабілітації включала медико-психіатричну, психотерапевтичну та соціальну складову й охоплювала стабілізувальний та профілактичний етапи терапії. Медико-психіатрична складова реабілітації включала в себе психофармакотерапію, спрямовану на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препарату тривалої терапії. Основними завданнями психотерапевтичної складової реабілітації були: запобігти інвалідизації, розпаду сім’ї, розриву соціальних зв’язків, зберегти соціальне функціонування пацієнта, допомогти в подоланні почуття провини, безнадійності, неприязні. Психосоціальна складова реабілітації була спрямована на удосконалення соціальних навичок пацієнта, розширення кола сприйняття і міжособистісного спілкування (вироблення адекватних форм поведінки, тренування спілкування і підвищення впевненості в собі). Найефективнішими методами для цієї категорії хворих були групова когнітивно-поведінкова психотерапія, група взаємодопомоги й арт-терапія. При виборі технік когнітивно-поведінкової терапії застосовувався диференційований підхід, що спирався на виділення мішеней психотерапевтичного впливу окремо для депресивних епізодів, рекурентних депресивних розладів та дистимії залежно від вираженості та комбінації порушень у специфічних проблемних зонах. \u0000Висновки. Застосування комплексної диференційованої системи реабілітаційних заходів у роботі з пацієнтами з депресивними розладами, які базуються на урахуванні особливостей перебігу сучасних депресивних розладів та спираються на стандарти терапії, дає можливість підвищити ефективність надання допомоги для цієї категорії пацієнтів.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"42 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123823897","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ КАРДІОРЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ)","authors":"M. Shved, L. Tsuglevych, L. Levytska","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9466","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9466","url":null,"abstract":"Гострий інфаркт міокарда (ІМ) на сьогодні залишається однією з головних причин смертності та інвалідизації. Упровадження ефективних кардіореабілітаційних програм для пацієнтів, які перенесли гострі форми ішемічної хвороби серця (ІХС), є важливим засобом поліпшення якості та тривалості життя. У більшості рекомендацій кардіореабілітація має І клас А рівень доказовості. План реабілітації повинен бути індивідуальним і базуватися на попередньо проведеній стратифікації ризику, визначенні рівня функціональної здатності й конкретних потребах хворого. На сьогодні, крім традиційної моделі кардіореабілітації, що включає 4 етапи, запропоновано альтернативні моделі з використанням персоніфікованої телемедицини, сфокусованої на індивідуальному профілі факторів ризику, а також спільнотних та домашніх програмах, які враховують можливість вибору для пацієнтів відповідно до їхніх потреб. \u0000Мета дослідження – підвищити ефективність реабілітації хворих на гострий інфаркт міокарда, яким проведено перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії з приводу гострого коронарного синдрому шляхом упровадження індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі. \u0000Метаріали і методи. Обстежено 92 хворих на інфаркт міокарда, 58 з яких у ранньому післяінфарктному періоді проведено курс оригінальної індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації протягом 3-х місяців, і 34 пацієнтам контрольної групи, яких зіставили за віком, статтю та клінічними проявами інфаркту міокарда, проведено стандартну програму реабілітації. Оцінку ефективності обох програм кардіореабілітації виконували шляхом зіставлення редукції клінічних проявів інфаркту міокарда, відновлення параметрів систоло-діастолічної функції серця, ступеня толерантності до фізичних навантажень та оцінки якості життя пацієнтів. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Використання індивідуально адаптованої програми реабілітації в післяінфарктному періоді у хворих із ГКС, яку ми запропонували, і провели перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії, сприяє більш швидкій та ефективнішій ліквідації клінічних проявів серцевої недостатності та порушень систоло-діастолічної функції лівого шлуночка. Одночасно у цих пацієнтів суттєво підвищується толерантність до фізичних навантажень, що супроводжувалось поліпшенням самопочуття і комплаєнсу до лікувальних рекомендацій та свідчило про підвищення якості життя. \u0000Висновки. Застосування оригінальної індивідуально адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі дозволяє знизити ознаки систоло-діастолічної дисфункції серця і суттєво підвищити толерантність пацієнтів до фізичних навантажень, що підвищує якість їх життя.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"127 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131651241","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНАМНЕЗУ ХВОРИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ ПОСТКОМАТОЗНИМИ ТРИВАЛИМИ РОЗЛАДАМИ СВІДОМОСТІ","authors":"O. Kulyk","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9469","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9469","url":null,"abstract":"Проблематика черепно-мозкового травматизму й надалі набуває як медичної, так і соціальної значущості через високі показники інвалідизації та летальності. Нагальною потребою є подальше вивчення причин, епідеміології та клінічних варіантів тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), наслідками якої є не лише неврологічні розлади, когнітивні чи психологічні дисфункції, а й тривалі розлади свідомості. Тому продовження пошуку нових можливостей ефективного лікування та виходжування хворих із тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ не втрачає своєї актуальності. \u0000Мета дослідження – проаналізувати ключові анамнестичні фактори та вивчити взаємозв’язок між причинами, клінічними варіантами тяжкої ЧМТ, глибиною коми та синдромами посткоматозного порушення свідомості. \u0000Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із постткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ. Опис клініко-неврологічної картини посткоматозного порушення свідомості у пацієнтів після тяжкої ЧМТ проводили залежно від клінічної форми її тяжкості й глибини травматичної церебральної коми, що мали різну за виразністю і подібну за семіотикою (ознаками) неврологічну симптоматику, проте на момент включення хворого в дослідження, а потім у ході реабілітаційного лікування, в основному визначали стадію відновлення посткоматозного розладу свідомості. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Головну увагу приділено анамнестичним даним щодо клінічної форми ЧМТ та рівня глибини травматичної коми як ключових факторів впливу на розвиток тривалих посткоматозних порушень свідомості у пацієнтів, яким і надалі застосовували методи медичної (фізичної) реабілітації. Розкрито причини травматизму, проаналізовано варіанти поєднання клінічних форм тяжкої ЧМТ у пацієнтів із посткоматозними порушеннями свідомості, досліджено залежності між ними. У дослідженні акцентується увага на тому, що у більшості травмованих хворих помірна кома (кома І) була проявом тяжкого забою головного мозку, поєднаного зі стисненням головного мозку субдуральною, епідуральною гематомою, фрагментами стисненого перелому кісток склепіння черепа. Навіть при дифузному аксональному пошкодженні (ДАП) незначно переважали пацієнти, яким діагностовано кому І. разом з тим, глибока кома, незважаючи на відмінні числові значення кількості пацієнтів, у яких її виявлено, мала аналогічну закономірність залежності від поєднаних клінічних форм тяжкої ЧМТ і тому так само часто спостерігалася саме при тяжкому забої головного мозку, поєднаному зі стисненням головного мозку вищеописаними чинниками, залишаючи на другому місці забої головного мозку з лінійними переломами кісток склепіння та основи черепа (з епідуральними нашаруваннями крові). І зовсім відмінна ситуація з термінальною (позамежовою) комою, яку діагностовано більшості пацієнтів, була проявом ізольованого ДАП і його варіантами в поєднанні зі стисненням головного мозку епідуральною гематомою та фрагментами стисн","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129602373","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА КРОВОНОСНОГО РУСЛА ПРИВУШНИХ ЗАЛОЗ БІЛИХ ЩУРІВ У НОРМІ","authors":"I. M. Yavorska-Skrabut, S. Yavorska","doi":"10.11603/2415-8798.2018.3.9227","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.3.9227","url":null,"abstract":"Дослідженню стану великих слинних залоз у нормі та при різних патологічних станах присвячено ряд наукових робіт. Проте необхідно зазначити, що в науковій літературі обрану проблематику висвітлено недостатньо. Незважаючи на певну кількість наукових публікацій із цієї проблеми, багато принципово важливих питань теорії залишаються нез’ясованими. \u0000Мета дослідження – установити особливості структурної організації привушних залоз щурів та їх органних судин у нормі, а також охарактеризувати їх морфометрично. \u0000Матеріали і методи. Експерименти проведено на статевозрілих білих лабораторних щурах-самцях. Було використано такi морфологiчнi методи дослiдження, як гiстологiчні дослiдження, морфометричну оцiнку компонентiв паренхiми та iнтраорганних судин. Морфометрично визначали площу епітеліоцитів кінцевих секреторних відділів, зовнішній діаметр посмугованих проток, діаметр їх просвіту та площу епітеліоцитів цих проток, а також величини зовнішнього і внутрішнього діаметрів судин. Оцінку функціонального стану судин проводили шляхом вирахування коефіцієнта індексу Вогенворта (КІВ) – відношення площі середнього шару артерій до площі їх просвіту. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. У результаті проведених досліджень щодо структури привушних залоз iнтактних щурів, встановлено морфометричнi параметри структурних компонентiв паренхіми та внутрішньоорганних артерій залоз тварин. Площа секреторних клiтин ацинусiв привушних залоз інтактних білих щурів становить (270,90±7,24) мкм2, зовнiшнiй дiаметр посмугованих проток привушних залоз складає (34,16±2,34) мкм, а просвiт – (11,0±0,28) мкм. Гiстологiчно встановлено, що внутрiшньоорганнi артерiї великих слинних залоз є артерiями м’язового типу та мають характерну для цих судин будову. Вени мають структуру, характерну для них, у яких м’язовi елементи розвиненi слабко. Оцінку функціонального стану судин проводили шляхом вирахування коефіцієнта пропускної здатності судин за індексом Вогенворта, що у дрiбних артерiях привушних залоз становить (184,40±6,57), у середнiх – (142,54±4,85) вiдповiдно. \u0000Висновки. У результаті досліджень, проведених із використанням гістологічних та морфометричних методiв, встановлено, що компоненти паренхіми привушних залоз iнтактних щурiв не мають видових особливостей структурної організації. Отримано морфометричнi параметри структурних компонентiв паренхіми та органних артерій, якi можуть складати основу для порiвняння.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2018-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124005553","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}