СИНДРОМ ДИСПЛАЗІЇ СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ В СИСТЕМІ ДИСПАНСЕРНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ

Мета дослідження – провести аналіз результатів наукових публікацій, що відображають взаємозв’язок системного ураження сполучної тканини та її різноманітних симптомокомплексів, допомогти сімейним лікарям окреслити основні напрямки обстеження лікування, профілактики дітей з синдромом дисплазії сполучної тканини. Матеріали та методи. Проведено поглиблений аналіз результатів обстежень, лікування, реабілітації та профілактики науковців терапевтичного, хірургічного профілів, які описують системність ураження при даній патології та її основні клінічні критерії, які необхідно враховувати при лікуванні, профілактиці, реабілітації та соціальній адаптації таких дітей. Результати дослідження та їх обговорення. Синдром дисплазії сполучної тканини відносно «молода» нозологіна назва недуги, що поступово посідає цільне місце серед інших захворювань. Класичні методи розпізнавання даного захворювання не завжди спрацьовують, оскільки в даному випадку потрібно оцінювати  одночасно стан декількох систем організму – кісткової, нервової, ендокринної, травної, кровотворної та інших. Ціль лікаря в даному випадку зуміти об’єднати отримані результати посиндромного обстеження з метою подальшого лікування такого пацієнта. Така схема обстеження є новою і викликає певні труднощі серед практичних лікарів, оскільки вимагає спільних зусиль травматологів, ендокринологів, педіатрів, генетиків, окулістів, гематологів, психологів, стоматологів та інших спеціалістів. Висновки. При наявності даного синдрому (або одного з його типів) мінімальними, обов’язковими, базовими методами обстеження є оцінка гіпермобільності суглобів, ЕКГ або УЗД серця, УЗД органів черевної порожнини, контроль зору. Залежно від типу хвороби необхідна цілеспрямована консультація  ортопеда, педіатра (кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога), ЛОР-спеціаліста. Необхідно пам’ятати, що даний синдром є спадковим і може мати прихований перебіг з невираженою клінікою.