Персоналізація духу європейської культури та української ментальності у філософії Григорія Сковороди (до 300-річчя з дня народження)

Григорій Сковорода (1722–1794) – видатний український філо-соф-просвітитель, життєвий шлях якого постає як цілісна концепція шукання Бога, який є «найвищою премудрістю». Єдиним цілим постають у його вченні Істинна людина і Христос. Шлях відкриття у власному серці «образу Божого» обирається мислителем як спасіння людства глубокою вірою, в якій розмежо-вується дотримання «зовнішніх» обрядів та справжня віра.Центральною куль-турно-філософською універсалією вчення Сковороди є «філософія серця», яка обертається в авторській концептосфері та перегукується з концептом «веселія серця» й образом «округленості» як «омріяного щастя»,пов’язаного з глибокою філософською ідеєю «сродності праці»,на якій побудовано сковородинівський антиклерикалізм. Спектр світоглядних орієнтацій Г. Сковороди є неймовірно широким, що дозволяє вважати його релігійним вільнодумцем. Філософ відходить від орто-доксального християнства, невдовольняється догматизмом і авторитаризмом релігії й прагне раціоналістично структурувати основні положення християн-ського віровчення, дати їм власне морально-етичне витлумачення, розглянути символічний зміст та образи біблійних оповідей. Своє особисте життя філософ мислив як життя мудреця-вчителя, який постійно перебуває у спілкуванні зв’язках з Богом.Важливо,що за Сковородою зміст молитви – це подяка Богові за те, що Він потрібне зробив неважким, а важке зробив непотрібним. Стаття має на меті презентувати читачеві деякі аспекти персоналізації духу європейської культури та української ментальності у філософії Г. С. Сковороди задля тлумачення основних орієнтирів світогляду філософа-гуманіста, розу-міння концептосфери його провідних ідей, роздумів щодо наукової рефлексії, міфів і стереотипів, які оточують постать вченого, та визначення універсаль-ності гуманістичного вчення мислителя як посередника між європейськими культурними цінностями та українською культурною ідентичністю.