Міжрелігійні організації: стан і напрями досліджень в українському контексті

На відміну від міжрелігійного діалогу, що став предметом ретельних розвідок як українських так і світових дослідників релігії, увага до міжрелігійних організацій залишається непропорційно меншою від їх ролі в суспільному житті та на міжнародній арені. Стаття присвячена системному огляду головних напрямів сучасних досліджень міжрелігійних організацій. В ній послідовно розкриваються чотири аспекти: (1) можливі причини недостатньої дослідницької уваги до міжрелігійних організацій (зокрема, вплив теорії секуляризації та відносна «молодість» більшості з них); (2) проблема означення змісту поняття «міжрелігійні організації» (розширення кола дієвців, які можуть виступати від імені релігійних організацій, порівняння підходів до розуміння міжрелігійних організацій з висунутими ООН критеріями означення міжнародних організацій); (3) сучасні підходи до класифікації міжрелігійних організацій за колом учасників та складності адаптації цих класифікацій до українського контексту – неперекладності, зміни акцентів, національні преференції та усталеності; (4) функції міжрелігійних організацій на міжнародній арені та пов’язані з ними виклики: загроза політичної інструменталізації, проблема репрезентативності та включеності всіх дієвців, що особливо актуально для українських релігійних організацій, які в своїй більшості не мають самостійного представництва в міжнародних міжрелігійних організаціях. У висновках окреслено перспективи подальшого вивчення теми в контексті входження українських релігійних організацій в міжнародне релігійне поле.