ПІЗНЄ ПОЛЬСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО ТА РУСЬКЕ ПИТАННЯ (КІНЕЦЬ XVIII – ПОЧАТОК ХІХ ст.)

Мета статті – розкрити особливості впливу Просвітництва на формування поглядів про націю загалом та руське питання у польському суспільстві наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. Проаналізувати, як закладені Просвітництвом світоглядні основи вплинули на сприйняття русинів поляками. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, науковостіа також використано загальнонаукові принципи аналізу, синтезу й узагальнення. Наукова новизна полягає у тому, що руське питання в статті проаналізовано крізь призму польського Просвітництва, а також простежено вплив Просвітництва на польську наукову думку після поділів Речі Посполитої. З’ясовано, як суспільно-політичні погляди вплинули на камералістичні дослідження польських учених. Досліджено значення терміна “Україна” в уявленнях тодішніх польських діячів. Висновки. Розвиток просвітницьких ідей на території Речі Посполитої спричинив кардинальні суспільні трансформації. Відбулася зміна розуміння слова “просвітництво”: від освіти чи навчання без будь-якого релійгіного змісту до його вживання у протиставленні до слів “забобон” і “фанатизм”, що сприяло зростанню в країні віротерпимості. Поширення просвітницьких ідей на польських землях пов’язане також із соціальним запитом населення для розв’язання проблем політичного устрою. З’явилися праці з поміркованою критикою шляхетської демократії та ідей сарматизму, які асоціювалися з традиціями, зв’язок з якими часто негативно трактувався просвітниками. Відбувся перехід від сприйняття особи як суб’єкта, приналежного до певного роду, до ширшої категорії – Вітчизни. Такі концептуальні зміни у свідомості польських інтелектуалів спричинили трактування русинів як частини польської нації. Адже нація для тодішніх польських інтелектуалів була політичною спільнотою, а етнічно-культурні особливості не мали особливого значення. Такий висновок підтверджують проаналізовані листи, праці, акти Ф. Єзерського, Г. Коллонтая, Т. Костюшка, С. Сташиця, Т. Чацького, які показують нам, що віросповідання відступило на другий план, а важливішими ставали державна приналежність та спільна історія. Фактором консолідації мала стати польська мова, поширювана на релігійні обряди, освіту і т. д. В епоху пізнього польського Просвітництва (1795 – 1822) відбулася важлива зміна у свідомості польських суспільних діячів. Вони почали відходити від дидактизму, а головний акцент зробили на доведенні через науку, літературу й освіту життєздатності польської нації в умовах бездержавності. Саме в цей час з’явилися твори Т. Чацького, Т. Свєнцького та В. Марчинського з описами територій колишньої Речі Посполитої. Характерним для цих праць є те, що вони розглядають усі території колишньої Речі Посполитої її невід’ємними частинами та не надають етнічним відмінностям їх мешканців помітного значення. Очевидно, що це відбувалося через політичне сприйняття нації. Ключові слова: польське Просвітництво, руське питання, Ф. Єзерський, Т. Свєнцький,В. Марчинський