ІМПЕРСЬКІ ПРАКТИКИ НАЦІЄТВОРЕННЯ В УМОВАХ ХІХ ст. ТА ЇХ МОДИФІКАЦІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Метою статті є дослідження впливу практик Австрійської / Австро-Угорської та Російської імперій, їх “офіційних” націоналізмів протягом ХІХ ст. і Першої світової війни на процеси націєтворення пригноблених ними народів, формування українського національного проєкту. Методологія дослідження, окрім загальнонаукових принципів і методів, базується на підходах сучасних національних студій, інтелектуальної історії та візуальної антропології. Наукова новизна полягає у системному аналізі впливу імперської ситуації ХІХ ст., що пов’язувалася із національними рухами і націєтворенням так званих “пригноблених народів”, а також “офіційних” націоналізмів на формування українського національного проєкту, який мав різні траєкторії розвитку в умовах двох монархій. Аргументовано, що ситуація, спровокована Першою світовою війною, не поглибила прірву між українцями двох імперій, а сприяла досягненню розуміння їх єдності поза імперськими контекстами. Проаналізовано виклики, перед якими постали інтелектуали у пошуках власної ідентичності. Досліджено зміст пропагандистської продукції із національним підтекстом, а також роль відомих митців у формуванні образу ворога під час Першої світової війни. Висновки. Оскільки українці були підданими двох імперій, вони перетворилися на особливий об’єкт уваги, й відповідно, пропаганди. У Російській імперії на формування засад “офіційного націоналізму” вплинули ідеї панславізму. Умови Першої світової війни максимально загострили боротьбу двох імперських центрів за збереження лояльності українців, що мало позитивні наслідки для розвитку українського національного руху та націєтворення, і призвело до появи українських держав. Попри нетривалість їх існування у міжвоєнний період, вони мали далекосяжні політичні наслідки. Kлючові слова: імперії, нації, націєтворення, панславізм, Перша світова війна, пропаганда