ПАРАЛЕЛІ В ІНДОІРАНСЬКОМУ ТА ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКОМУ МІФОЛОГІЧНОМУ МОДЕЛЮВАННІ СВІТУ (СОЛЯРНИЙ АСПЕКТ)

Мета статті полягає у комплексному дослідженні паралелей формування солярного аспекту міфологічного моделювання світу в індоіранських народів і давніх слов’ян як амбівалентного за своєю природою світоглядного явища. Цей образ дохристиянських вірувань слов’ян невіддільним компонентом увійшов до системи народного двовір’я і до сьогодні проявляється у календарній, поховальній, весільній поезії і обрядовості, у сакральній та соціокультурній термінології населення сучасної України. Це дослідження покликане розкрити особливості формування та місце солярної моделі світу в дохристиянських віруваннях слов’ян. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та всебічності у поєднанні з використанням загальнонаукових методів – аналізу, синтезу, абстрагування. Специфіка теми дослідження та використаних джерел зумовили міждисциплінарне застосування таких методів, як історичний, порівняльної лінгвістики, структурної антропології, порівняльної міфології, етнографічної аналогії, а також семіотичного і герменевтичного. Сприйняття культури як вторинної моделювальної системи, де окремі її складові становлять фрагменти культурного тексту, що складається з окремих кодів, які розкривають своє значення лише в контекстному прочитанні у межах тексту та взаємодії з іншими текстами, зумовило залучення всієї сукупності згаданих методів. Це уможливило простеження еволюції формування міфологічних уявлень, здійснення аналізу соціальних, релігійних, обрядових термінів, розкриття первинного значення елементів поховальної обрядовості, врешті реконструювання солярної моделі міфологічної будови світу у давніх індоіранців та слов’ян. Така реконструкція має метафізичний характер, основою якої є інтерпретація міфу та його обрядових похідних. Водночас, репрезентуючи етноісторичну проблематику, автори, враховуючи застереження К. Івангородського, намагалися бути максимально обережними у висновках, “оскільки минуле є підступним порадником для бачення сучасного образу” (Ivanhorodskyi, 2018, p. 149), незважаючи на те, що сучасне постмодерне тлумачення людини розглядає її як витвір усіх попередніх епох. Наукова новизна дослідження полягає у виділенні солярної моделі будови міфологічного простору у давніх індоіранців та слов’ян, що набувала особливого значення у контексті реалізації основного “закону” в обох етнокультурних традиціях. Висновки. У результаті проведеного дослідження можна констатувати, що образ сонця, який представлений в його різних проявах, був і в індоіранській, і в давньослов’янській міфологічних системах однією зі значущих, а можливо, і найважливішою моделлю всесвіту, в якій реалізувався основний «закон» обох етно- та соціокультурних утворень, що виражалася через комплементарно замінювані культурні символи. Така близькість індоіранських і слов’янських уявлень про моделювання світу в дохристиянський період була обумовлена, з одного боку, більш-менш спільною міфологічною індоєвропейською спадщиною, архетипічністю природи цих уявлень, а з іншого, тривалим сусідством слов’ян та їх предків з різними іраномовними народами в проміжку між ІІІ тис. до н. е – Х ст. н. е., у зв’язку з чим у слов’янському пантеоні з’явилася ціла низка богів, наділених солярними ознаками, з індоіранською етимологією: Сварог, Даждьбог, Хорс, Велес, Перун. Серед перспективних для подальшого дослідження аспектів проблеми, на нашу думку, можна виділити поглиблене дослідження солярної символічної складової пантеону слов’янських богів і, зокрема, бога Сварога, який ототожнювався з богом-ковалем грецької міфології Гефестом. Ключові слова: індоіранці, міфологія, модель світу, поховальний обряд, слов’яни, солярнасимволіка, традиція.