Теоніми Єгова і Ягве в українській літературі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Досліджуються контексти і конотації, в яких теоніми Єгова і Ягве вживаються в українській художній, публіцистичній і науковій літературі. Встановлено, що ім’я Єгова набуває більшого поширення в літературі з 1850-х рр., а Ягве – в останній третині ХІХ ст. З’ясовано контекст використання цих термінів і рівень їхнього поширення в різноманітних стилях. Обґрунтовано, що в усіх видах творів, окрім текстів з археології та біблійної критики, теонім Єгова фігурує частіше, ніж Ягве. Деякі автори, у т. ч. І. Франко і Леся Українка, послуговувалися обома варіантами, обираючи той чи той залежно від теми і стилю тексту. Зроблено висновок, що в XIX ст. синоніми Єгова та Ягве побутували у формі, яка досі залишається домінуючою в українській мові, хоча траплялися й інші варіації, що відображають незначні відмінності традицій правопису та вимови, характерні для періоду до встановлення єдиної літературної норми. Ключові слова: Єгова, Ягве, українська література, теонім, Франко, Леся Українка, Огієнко