ПРО НАСЛІДКИ ЧОРНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА НАДІЮ НА РОЗВИТОК ЇЇ КОРДІАЛЬНОЇ АНТИТЕЗИ

Предметом аналізу є необхідність посилення в гуманітарних і соціальних науках досліджень у галузі чорної педагогіки, негативної педагогіки, антипедагогіки, клінічної психології та критичної філософії, які розкривають механізми насильства в побутовій соціалізації що ведуть до відкладеного відтворення насильства в міжособистісних стосунках і політиці. Автор вказує на розвиток напрямів у гуманістичній та персоналістичній педагогіці, як-от педагогіка серця, творці якої в Польщі та Україні підтверджують своїми науковими працями можливість зміни парадигми виховання молодих поколінь для розвитку цивілізації любові і миру. Війна в Україні, розпочата російською федерацією, оприлюднює кризу гуманізму та демократії, тож маємо стати на захисті як України, так і культури виховання, яка представлена в Україні у працях таких вчених, як Василь Сухомлинський – автор педагогіки серця, а також Василь Кремень – філософ освіти для миру; в Польщі – в працях Януша Корчака та Марії Лопаткової. Звернено увагу, на те, що польські науковці переконуються у високому рівні наукового розвитку українського суспільства не лише в рамках двосторонніх форм науково-освітнього співробітництва обох наукових комітетів, але й завдяки співпраці технічних, медичних, економічних та аграрних університетів і освітніх закладів. Показано, як освіта і наука допомогли українцям не скоритися під час вторгнення російських військ, розпочати боротьбу зі значно сильнішим з військової точки зору ворогом. На завершення, автор зробив висновок, що необхідно підтримувати розвиток творчих, самомислячих, рефлексивних, психічно незалежних і водночас просоціальних, законослухняних людей. Зазначено, що свобода вчителя має бути непорушною для будь-якої державної влади, щоб відчуваючи відповідальність за розвиток довірених йому учнів, він міг навчати їх на благо всього суспільства.