УКРАЇНСЬКИЙ ЛЮБОМУДР: ЧИ СПОВНА МИ ВІДКРИЛИ ОРИГІНАЛЬНІСТЬ ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

У статті здійснено аналіз оригінальної та самобутньої філософії Григорія Сковороди, яка не вписується у традиційну класичну історико-філософську матрицю. Визначено принципи різних, часто взаємовиключних, версій інтерпретації філософії видатного українського мислителя: від ейфоричного возвеличення до безпідставного приниження. Доведено, що бажанням Г. Сковороди було не відкриття нових принципів чи побудови оригінальної, у чомусь істотно відмінної від усіх інших філософських систем, а прилучення людини до вищих істин буття для практичного втілення їх у повсякденному житті. Його філософія є унікальним прикладом синкретизму самобутньої філософської системи і власної життєвої позиції любомудра. Він жив, як філософствував, і філософствував, як жив. В основі сковородинівського світосприйняття та світорозуміння лежить «вічна філософія» як премудрість. Сила філософії Григорія Сковороди, попри її зовнішню простоту, являє собою знакову літературно-філософську систему, яка поєднала, здавалося б, непоєднувані речі — неоплатонізм із містицизмом, епікурейство з християнством, біблеїзм з елементами античної філософії на основі особливостей української ментальності, ідей духу свободи, справедливості й рівності. Показано, що філософія Григорія Сковороди відкриває перед нами цілісне бачення й сприйняття усього сущого, чого іноді бракує не лише сучасній людині, а й представникам академічної філософії. Її сила і значення запліднює софійність української філософії в контексті ідей антеїзму, кордоцентризму та глибоких екзистенційних мотивів.