ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ

Стаття присвячена дослідженню теоретико-методичних основ підготовки іноземних студентів-медиків до подолання комунікативних бар’єрів, які можуть виникати в процесі їх майбутньої професійної діяльності. Актуальність дослідження зумовлена розширенням глобальних медичних мереж, міжнародною міграцією медичних фахівців та зростаючим числом іноземних студентів, які обирають медичну освіту за кордоном, в тому числі, в Україні. Мета статті – розроблення шляхів вирішення проблем підготовки іноземних студентів-медиків до подолання комунікативних бар’єрів у вітчизняних закладах вищої освіти. Для досягнення мети в ході дослідження було вирішено ряд завдань: визначено роль та основні функції комунікації між лікарем і пацієнтом; встановлено суть поняття «комунікативні бар’єри», загальні та специфічні причини виникнення таких бар’єрів, а також основні компоненти підготовки іноземних студентів-медиків, спрямовані на усунення таких бар’єрів; проаналізовано сучасний стан підготовки іноземних студентів медичних спеціальностей до подолання комунікативних бар’єрів в українських закладах вищої освіти; встановлено основні проблеми такої підготовки та запропоновано шляхи їх вирішення. В процесі дослідження використані загальнонаукові методи пізнання: індукції та дедукції, аналізу та синтезу, асоціації та аналогії. За результатами дослідження встановлено, що підготовка іноземних студентів медичних спеціальностей до подолання комунікативних бар’єрів у вітчизняних закладах вищої освіти є недостатньою, що зумовлено низкою проблем медичної освіти. Такими проблемами є: недостатня кількість часу, виділеного на вивчення питань комунікації між лікарем та пацієнтом; проведення неефективних семінарських занять та використання застарілих джерел в процесі підготовки іноземних студентів; відсутність достатньої культурної адаптації; недостатня практика з пацієнтами; обмежене використання сучасних технологій. Для вирішення зазначених проблем запропоновані наступні рішення: збільшення обсягу навчального часу, виділеного на вивчення питань комунікації між лікарем та пацієнтом; посилення культурної адаптації; сприяння активному використанню мови під час навчання; залучення іноземних студентів до менторських програм; постійне оновлення програм навчання та оцінювання; забезпечення достатньої практики з пацієнтами; активне використання сучасних технологій; співпраця з Міжнародною Асоціацією Комунікації в Охороні Здоров’я (International Association for Communication in Healthcare). Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати дослідження можна застосовувати закладами вищої освіти України при підготовці іноземних студентів – медиків.