Pragmatic potential of toponyms in poetic discourse of Alexander Irvanets

Найцікавішим джерелом для вивчення прагматики онімів уважаємо постмодерний художній дискурс, для якого характерні особливі конотації і який тільки недавно почали обирати матеріалом для спостережень учені-ономасти. Тож актуальність пропонованого дослідження безперечна. Проблеми прагматики онімів у Ірванцевому поетичному дискурсі ще не знаходили належного висвітлення у мовознавчій літературі, чим пояснимо наукову новизну нашої роботи. Її мета – аналіз реалізації прагматичного потенціалу топонімів у поезії О. Ірванця з позицій літературної ономастики. Тож об’єктом дослідження став топонімний простір його лірики, предметом – способи залучення прагматичних ресурсів топонімів у Ірванцевому поетичному дискурсі. Матеріалом для аналізу обрано поетичні твори письменника-постмодерніста, вміщені у збірках «Вірші останнього десятиліття 1991–2000» (2001), «Преамбули й тексти» (2005), «Мій хрест» (2010), «Сатирикон- XXI » (2011), «Санітарочка Рая» (2015). Проаналізовані твори О. Ірванця засвідчують нетипову для ідіостилів інших українських поетів стратифікацію топонімів за принципом «свій – чужий»: більшість географічних назв, ужитих у його текстах, первісно є номінаціями об’єктів неукраїнського простору. Крім того, Олександр Ірванець є одним із небагатьох українських поетів, чиє поетичне мовлення не засвідчує жодної виразної топонімної домінанти (в окремих віршах такі домінанти існують), що цілком узгоджується з поетикою постмодернізму. Для досягнення комунікативної мети письменник послуговується різними прийомами мовної гри, яка часто лежить в інтертекстуальній площині. Генеруючи нові значення власних назв, автор розширює семантико-прагматичні параметри поезії та доводить, що одиниці топонімного простору мають невичерпні ресурси для розв’язання художніх завдань постмодернізму.