Сучасний стан популяції західного кукурудзяного жука Diabrotica virgifera virgifera (Coleoptera: Chrysomelidae) на території Волинської області

Abstract

Diabrotica virgifera virgifera – шкідник кукурудзи віднесений до карантинних об’єктів у Європі. Тому стан популяції західного кукурудзяного жука потребує постійного моніторингу й контролю чисельності та поширення. Проаналізовано результати проведених обстежень чисельності й поширення у 2017–2018 рр. на території Волинської області за даними ДУ «Волинська обласна фітосанітарна лабораторія». Моніторинг проводили методом маршрутних обстежень і за допомогою синтетичних статевих феромонів у посівах кукурудзи. Осередки захворювання виявляли завдяки наземно-візуальному обстеженню посадок кукурудзи, зокрема огляду кореневої системи та листкової поверхні ослаблених рослин кукурудзи. Для аналізу фітосанітарного ризику західного кукурудзяного жука здійснено розрахунок середньозважених показників вірогідності проникнення, акліматизації, потенційної економічної шкодочинності, вірогідність інтродукції та потенційних утрат. У Волинській області цей карантинний організм уперше простежено у 2017 р. Із того часу він збільшує площі ураження. Осередки шкідника зареєстровано в 10 районах, 11 населених пунктах на площі 406,238 га. З’ясовано, що найбільші площі зараження (50–80 га) відзначено в Луцькому, Іваничівському, Ратнівському й Ковельському районах. Не зареєстровано осередків у Шацькому, Любомльському, Камінь-Каширському, Маневицькому, Ківерцівському, Рожищенському районах. Найвищий рівень ураження – у Луцькому районі. Проведений кількісний аналіз можливості акліматизації й поширення західного кукурудзяного жука показав, що шкідник належить до карантинних організмів і потребує застосування всіх фітосанітарних заходів щодо стримування й обмеження його поширення територією Волинської області. Установлено, що в межах області кліматичні умови та достатня кормова база сприйнятливі для розвитку D. virgifera virgifera, тому шкідник буде не лише виживати, а й збільшувати чисельність. Відсутність природних бар’єрів, які б обмежували поширення, сприяє розширенню ареалу.