Теоретико-методологічні засади побудови лісонасінного районування України

Abstract

Запропоновано методологію проведення робіт для розробки уніфікованого лісонасінного районування території України. Теоретичною основою такої розробки є природна внутрішньовидова мінливість деревних порід, що сформувалася у процесі еволюції як результат пристосування місцевих популяцій до умов середовища їх функціонування під дією природного добору. Для виділення окремих одиниць лісонасінного районування як базову, доцільно використати схему чинного фізико-географічного районування території України; результати досліджень, отримані під час розробки спеціальних видів районувань, важливих для організації ведення лісового господарства; дані з досліджень міжпопуляційної та внутрішньопопуляційної мінливості деревних порід. Пропонується запровадити систему уніфікованих територіальних одиниць районування наступних рангових рівнів: підрайон, район, округ. Просторові межі одиниць районування визначаються фізико-географічними умовами території та є загальними для всіх лісотвірних порід. Пропонований принцип використання уніфікованих одиниць районування відмінний від діючої з 1982 р. системи лісонасінного районування, яка, разом з наступними доповненнями, передбачала побудову окремих схем районування загалом для семи основних лісотвірних порід України. Підрайони, як базові одиниці районування, пропонується поділити на донорні та  реципієнтні. Статус донорних підрайонів передбачає заборону використання у їх межах репродуктивного матеріалу інорайонних популяцій. Донорні підрайони є також  джерелом репродуктивного матеріалу для спеціально визначених відповідними  переліками реципієнтних підрайонів. Впровадження пропонованих теоретико-методологічних засад лісонасінного районування забезпечить збереження генофонду лісових порід, ефективний захист найцінніших популяцій від проникнення чужорідного генетичного матеріалу, а також збагачення генофонду менш цінних популяцій завдяки штучно регульованому притоку генів із найцінніших популяцій.