Свідомість: між діяльністю і спогляданням

Abstract

Існуюча в рамках традиційного діяльнісного підходу тенденція до зведення всіх відносин людини зі світом до діяльністі при одночасному постулюванні єдності свідомості і діяльності. Свідомість постає тільки як функція відображення і в знач мірі повністю втрачає творчу, породжуючу силу. Споглядання можна визначити як нецільове, неупереджене, безустановочне осягнення дійсності, осягнення нечуттєвих значень, ідей, цінностей та іншого, що має загальне та особистісне значення. В значній мірі описане нами споглядання за своєю сутністю є близьким до Гусерлівського «епохе» як у відмові від усіх попередніх знань і передбачень про світ і про себе. Різниця полягає в тому, що Гусерль визначає «епохе» як метод філософського пізнання. Ми ж визначаємо споглядання як засіб особистісного пізнання світу, гармонізації життя людини і суспільства. Таким чином, активне освоєння-породження ситуації свідомістю розгортається в наступній логіці: споглядання і (або) діяльність-переживання - почуття потреби - проблематизація (постановка питання про виконання дій) - побудова образу ситуації - виділення в образі предметної мети - оцінка доцільності - прийняття рішення - побудова плану дії - перетворення ситуації - досягнення предмета-мети і знову споглядання. Сьогодні стало очевидним, що змісти свідомості в результаті споглядання не менш важливі, ніж адаптивна свідомість, яка заснована на діяльності, а здивування є механізм поєднання двох видів свідомості, здивування - це точка опори для руху до нового.