Удосконалення професійної підготовки лікарів загальної практики для Сухопутних і Десантно-штурмових військ Збройних Сил України за стандартами НАТО

Abstract

Мета. Наукове обґрунтування заходів з удосконалення підготовки ЛЗП (для СВ і ДШВ) з урахуванням рівня їх готовності до надання ЕМД на догоспітальному етапі за стандартами НАТО. Матеріали та методи. За результатами опитування, отриманими в ході   анонімного анкетування (опитано 43 ЛЗП у 7 військових частинах СВ і 45 ЛЗП у 5 військових частинах ДШВ тактичного рівня ЗС України), досліджувались рівень теоретичних знань та ступінь оволодіння практичними навичками ЛЗП (для СВ і ДШВ) з надання ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в умовах збройних конфліктів за стандартами НАТО, на основі яких оцінювалася їх готовність виконувати функціональні обов’язки ЛЗП. Методологія дослідження базувалася на системному підході. Для вирішення поставлених завдань застосовувались наступні методи досліджень: системного аналізу (системно-історичний, системно-структурний, системно-комунікативний); метод соціологічного дослідження (анкетування) та методи статистичного аналізу (критерії    χ² - Пірсона і t - Стьюдента, φ- Фішера, кореляційний аналіз). Результати.   За даними анкетування більшість опитаних ЛЗП військових частин СВ і ДШВ ЗС України, які пройшли цілеспрямовану підготовку з питань надання ЕМД за стандартами НАТО, вважають, що ці знання вони отримали під час навчання на ФПВЛ в УВМА, а після закінчення академії - на волонтерських курсах. При оцінюванні рівня теоретичних знань достатній рівень виявився в обох групах при незначній перевазі ЛЗП СВ. Більшість ЛЗП СВ та ДШВ мають достатній практичний досвід з надання ЕМД за стандартами НАТО при статистично значущому переважанні у групі ЛЗП ДШВ, що  можна пояснити більшою часткою учасників ООС/АТО у цій групі. Разом з тим, нижчий рівень теоретичних знань і практичних навичок у обох групах лікарів виявився у питаннях з надання допомоги при анафілактичному шоці, опіковій травмі (опіковій хворобі), напруженому пневмотораксі та гострій реакції на стрес, в порівняння з іншими невідкладними станами. Встановлено, що рівень готовності до надання ЕМД при невідкладних станах залежить від кваліфікаційної категорії ЛЗП у обох групах лікарів. Серед респондентів, що показали достатній рівень готовності спостерігалось значна перевага осіб з вищою категорією. Висновки. Проведене оцінювання за даними анонімного анкетування рівня теоретичних знань та ступеню оволодіння практичними навичками ЛЗП (для СВ і ДШВ) з надання ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в умовах збройних конфліктів за стандартами НАТО показало достатній їх рівень у опитаних. Разом з тим, нижчі показники рівня теоретичних знань і практичних навичок з питань надання ЕМД у обох груп опитаних виявилися при таких станах як анафілактичний шок, опікова травма, напружений пневмоторакс та гостра реакція на стрес. Тому, при підготовці ЛЗП на клінічних кафедрах УВМА, слід звернути особливу увагу на ці невідкладні стани, більш детально розібратися в причинах складнощів при засвоєнні навчального матеріалу з цих тем, внести корективи та покращити методику їх викладання. Рівень готовності до надання ЕМД при невідкладних станах залежить від кваліфікаційної категорії ЛЗП, достатній рівень готовності показали особи з вищою категорією, що доводить доцільність введення на клінічних кафедрах ФППК циклів ТУ з надання ЛЗП ЕМД на догоспітальному етапі при актуальних для військовослужбовців невідкладних станах в бойових умовах за стандартами НАТО.