ПІДТРИМУЮЧА ВЗАЄМОДІЯ З БАТЬКАМИ ЯК УМОВА СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

Abstract

У період сучасної світової пермакризи, яка породжує тотальне переживання невизначеності та невпевненості у майбутньому, однією з найвразливіших категорій населення є діти. Вони через свою фізіологічну, психологічну, особистісну та соціальну незрілість не володіють достатнім арсеналом копінг-стратегій, які дозволили б конструктивно реагувати на негативний вплив суб’єктивно складної життєвої ситуації. В Україні проблема подолання психотравмівного впливу загострення воєнної агресії з боку російської федерації стимулює до пошуку ефективних шляхів підвищення резильєнтності у дітей з метою не лише сприяти збереженню та відновленню психічного здоров’я маленької Особистості, а й закласти основу її посттравматичного зростання у майбутньому. При цьому важлива роль належить т.з. «безпечним» дорослим з найближчого мікросоціального оточення дитини – її батькам. В результаті опитування, проведеного в рамках проєкту «Надання цифрових інструментів для подолання відставання у навчанні, соціально-емоційного розвитку та оцінки стану психічного здоров'я для найбільш вразливих 35000 дітей у сільській місцевості», було визначено, що практично половина опитаних батьків учнів молодшого шкільного віку з прифронтових територій схильні заперечувати наявність будь-яких проявів психоемоційного неблагополуччя у своїх дітей і не готові до особистої участі у підтримці та відновленні їх психоемоційного благополуччя. Разом з тим, переважна більшість батьків учнів 1–4 класів (61,7%) визнають актуальність систематичної роботи з підтримки психоемоційного благополуччя дітей. Все, зазначене вище, підштовхнуло нас до визначення ролі підтримуючої взаємодії «батьки – дитина» у соціально-емоційному розвитку дитини та розвитку її резильєнтності. При цьому акцент уваги зміщено на компетентність батьків у створенні для дитини фізично та психологічно безпечного життєвого простору та навчанні її навичкам психоемоційної саморегуляції, що насамкінець сприяє підвищенню толерантності до нових переживань, відчуттів, почуттів та ідей, зокрема і розвитку її резильєнтності.