ВПЛИВ ОРТОДОНТИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ Й ТЕРАПІЇ НА СТАН ВЕРХНІХ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ

Abstract

Мета роботи. Проаналізувати дані наукової літератури щодо методів, які найчастіше використовують для діагностики ширини верхніх дихальних шляхів та впливу ортодонтичної патології й терапії на лінійні параметри глотки. Матеріали і методи. Проведено онлайн-пошук у інтернет-базі Medline-Pubmed опублікованих наукових досліджень щодо методів діагностики та змін лінійних розмірів верхніх дихальних шляхів при ортодонтичній патології та після проведення ортодонтичного лікування. Виклад основного матеріалу. Одним з найбільш відомих методів оцінки ширини дихальних шляхів є цефалометричний метод McNamara. Під’язикова кістка та її мускулатура відіграють ключову роль у регуляції дихальних шляхів глотки та у підтримці постави голови. Положення під’язикової кістки та язика можна вважати детермінантами величини простору дихальних шляхів. Дані наукових досліджень свідчать про залежність між типами росту черепа та шириною верхніх дихальних шляхів, а саме більша назофарингеальна ширина у брахіцефалів зі скелетним 1 класом та менша ширина глотки у осіб з гіпердивергентним ростом щелеп. Найменшими є розміри дихальних шляхів у дорослих з переднім положенням суглобових голівок нижньої щелепи. Дистальне положення нижньої щелепи супроводжується зменшенням орофарингеальних дихальних шляхів. Функціональне ортодонтичне лікування призводить до збільшення розмірів дихальних шляхів, причому знімні апарати є більш ефективними, ніж незнімні. Використання апарату RME для швидкого розширення верхньої щелепи зменшує закладеність носа, піднімає язик та розширює верхні дихальні шляхи. Проведення остеотомії нижньої щелепи викликає зменшення ширини дихальних шляхів, в той час як при хірургічному мезіальному зсуві нижньої щелепи має місце збільшення цього виміру. У дорослих пацієнтів з бімаксиллярною протрузією при проведенні лікування з видаленням чотирьох премолярів та максимальним анкоражем бічних зубів відзначається зменшення просвіту верхніх дихальних шляхів. Якщо при лікуванні має місце мезіальне переміщення бічних зубів, то це призводить до збільшення об’єму дихальних шляхів. Висновки. Синхронія ідеальної оклюзії та розвитку обличчя можлива при правильній поставі язика та носовому диханні. Тому ортодонтичні протоколи лікування повинні не тільки нормалізувати оклюзію та естетику обличчя, а й враховувати потребу в поліпшенні простору дихальних шляхів глотки.