ТРУДНОЩІ НА ЛЕКСИЧНОМУ І СТИЛІСТИЧНОМУ РІВНІ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ РОМАНУ К.-П. ВОЛЬФА «СХІДНОФРИЗЬКИЙ ГНІВ»

Abstract

Статтю присвячено аналізу лексичних та стилістичних труднощів перекладу художніх німецькомовних текстів одного з найпопулярніших сучасних письменників детективного жанру К.-П. Вольфа, численні твори якого ще чекають на свого україномовного читача. Передумовою адекватного перекладу таких текстів є здатність правильно аналізувати, окрім граматичної структури іншомовних речень, правильно ідентифікувати лексичні й стилістичні труднощі перекладу і будувати думки за правилами мови перекладу. Структури німецької й української мов суттєво відрізняються одна від одної, і відповідність передачі мовних конструкцій, національного забарвлення мови оригіналу, що є притаманним романам К.-П. Вольфа, однієї мови за допомогою іншої залежить від умінь та навичок перекладача. Відмінності в мовах зумовлюються різними історичними, географічними, культурними, економічними й іншими причинами. Перекладач стає посередником не лише між мовами, але й між культурами. У культуру носіїв мови, у нашому випадку населення Східно-Фризьких островів, проникає національно-культурна семантика слів-реалій, особливих одиниць, здатних відображати національно-культурну своєрідність німецької мови на півночі Німеччини на лексичному і стилістичному рівнях. Для рівнозначного перекладу важливо визначити точне значення кожної лексичної одиниці, кожного стилістичного явища оригіналу і знайти еквівалент в українській мові. Потрібно враховувати, що спостерігаються міжмовні відмінності між текстом оригіналу і перекладом, особливо на стилістичному рівні, які лежать в основі особливостей системи і норм мови. У випадку із творчістю К.-П. Вольфа йдеться про німецьку літературну мову й нижньосаксонський різновид нижньонімецької мови. При перекладі літературного тексту потрібно обов’язково звертати увагу на коректне розкриття значення реалій, екзотизмів та інших стилістичних фігур. Твори К.-П. Вольфа містять часто короткі, еліптичні речення з лише одним твердженням, але й налічують велику кількість повних простих і складних речень з типовими рамковими конструкціями. Їм притаманні риторичні питання і використання умовного способу переважно в порівняльних конструкціях. Типовими також є й антитези, гіперболи, літоти, запозичення, повтори, а також використання знаків при переліку. Усе перелічене створює додаткові складнощі перекладу, вимагаючи від перекладача виваженого рішення у виборі влучної мовної одиниці перекладу, яка відтворювала б не тільки понятійне значення, а й конотативне, експресивне та національно-культурне.