ВІДНОШЕННЯ МІЖ ЧАСТИНОЮ ТА ЦІЛИМ ЯК ПІДҐРУНТЯ РОЗВИТКУ ПОЛІСЕМІЇ У ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ МОВИ

Abstract

Статтю присвячено дослідженню меронімії (відношень між частиною та цілим) у лексичній системі німецької та англійської мов. Меронімічний тип відношень належить до парадигматичних семантичних зв’язків у мові, відбиває стереотипізовані, «наївні» уявлення мовців про категоризацію базових для людини понять. Мероніми (лексичні одиниці на позначення частини цілого) характеризуються значним семантичним потенціалом, який проявляється у розвитку численних метафоричних та метонімічних моделей перенесення значень. Спостерігається взаємозалежність між структурною та семантичною організацією досліджуваних лексичних одиниць. Підтверджено, що лексичні одиниці, не ускладнені словотворчими формантами, розвивають вищий рівень полісемії та часто виступають базовими мотиваційними основами під час утворення нових лексичних одиниць. Механізм розвитку полісемії залежить також від типу меронімічних відношень та конкретної тематичної групи лексики. Ця розвідка моделює систему меронімів з точки зору її семантичної структури та виявляє спільне та відмінне у німецькій та англійській мовах, засвідчуючи, що навіть споріднені мови мають суттєві відмінності у розбудові меронімічних відношень. Виявлені семантичні закономірності підтверджують універсальність принципу сегментації понять як когнітивного механізму, утім вказують на наявні відмінності у сприйнятті дійсності носіями різних мов. Меронімія трактується як основний механізм збагачення лексикону через розвиток нових значень. Для узагальнення отриманих результатів, окрім контрастивного методу, методу компонентного аналізу, використано також статистичні підрахунки, введено індекс полісемії досліджених лексичних одиниць. Робота відкриває перспективи для побудови моделі дослідження меронімічних відношень у різних мовах світу та їх типологізації.