ЧАСТОТА І ФАКТОРИ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ УСКЛАДНЕНЬ ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ОСТЕОСИНТЕЗУ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ. РЕТРОСПЕКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Abstract

Мета дослідження. Провести ретроспективний аналіз результатів відкритої репозиції та остеосинтезу у пацієнтів з травматичними переломами нижньої щелепи, а також визначити частоту, структуру та фактори ризику виникнення післяопераційних ускладнень у хворих цієї категорії. Матеріали та методи дослідження. В дослідження було включено 344 пацієнти з травматичними переломами нижньої щелепи, яким провели хірургічне лікування (остеосинтез). Дані що враховувалися: стать, вік пацієнта, шкідливі звички, супутні соматичні захворювання, часу від моменту травми до госпіталізації та часу перебування хворого в стаціонарі, етіологію та механізм отримання травми, локалізацію перелому, його тип, наявність зубу в щілині перелому, наявність поєднаної травми, хірургічний доступ, спосіб фіксації (тип та кількість фіксаторів), час операції, точність співставлення уламків, наявність та тип післяопераційних ускладнень. Статистичний аналіз передбачав визначення факторів пов’язаних із збільшеним ризиком виникнення ускладнень різного типу. При вивченні розбіжностей за показниками, що мали якісну або напівкількісну природу, використовували критерій χ2 Пірсона. Для аналізу зв’язку ризику виникнення ускладнення для пацієнтів, яким було проведено хірургічне лікування, були побудовані моделі однофакторної логістичної регресії для кожного фактора, який розраховували за допомогою програми EZR (v.1.54). Результати дослідження. Серед пацієнтів, що увійшли в дослідження чоловіки становили 87,7 % (n=293), жінки 12,3 % (n=41). Вік хворих коливався від 18 до 80 років (середній вік 34,7 ± 12,1 років). Шкідливі звички відмічалися у 56,1 % (n=193) пацієнтів. Супутні соматичні захворювання були виявлені в 29,6 % (n=102) випадків. За етіологією переважали ПНЩ внаслідок побиття 57,8 % (n= 193). За локалізацією переважали переломи кута – 30,8 % (n=176), виросткового відростка – 30,6 % (n=175), та тіла – 27,1 % (n=155). Поєднана травма була наявна у 27,5 % (n=92) пацієнтів. Зуби в щілині перелому були наявні в 153 випадків на ділянці кута (86,9 %), 134 ‒ на ділянці тіла (86,5 %) і 52 ‒ на ділянці підборіддя (100 %). Відкриту репозицію уламків проводили із використанням внутрішньо-ротового доступу в 61,3 %. Загальна частота післяопераційних ускладнень склала 11,2 % (n=38). Серед основних типів ускладнень в післяопераційному періоді можна виділити інфекційні гнійно-запальні процеси ‒ 3,6% (n=12), перелом пластини – 1,2 % (n=4), дезоклюзію/порушення прикусу, експозиція пластин та парестезія нижньо-альвеолярного нерву – по 2,1 % (n=7). Статистично значимим фактором ризику виникнення ускладнень після остеосинтезу нижньої щелепи була точність репозиції уламків (ꭓ2=13,73, р=. 00021). Було виділено дві факторні ознаки, які статистично значимо пов’язані з ризиком виникнення ускладнень в післяопераційному періоді ‒ збільшення тривалості оперативного втручання (p=0,03, ВШ=1,13 (95 % ВІ 1,01-1,27)) та зменшення точності репозиції уламків (p=0,0004, ВШ = 0,32 (95 % ВІ (0,172-0,6)). Висновки. Проведене нами дослідження свідчить, що характеристики перелому і обраний спосіб фіксації практично не позначались на частоті ускладнень в післяопераційному періоді. Натомість основними чинниками, пов’язаними із збільшенням ризику післяопераційних ускладнень у пацієнтів з переломами нижньої щелепи було збільшення часу хірургічного втручання і неточна репозиція.