ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «ВЕКТОР РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»

Abstract

Метою статті є визначення змісту поняття «вектор розвитку адміністративного права України». Методи. Варто звернутись до загальнотеоретичних прийомів. Значну роль у методології формулювання змісту правничих категорій і понять відведено «класичним» принципам наукового пізнання, серед яких: усебічності дослідження, комплексності, історизму. Результати. Установлено, що зміст поняття «вектор розвитку адміністративного права України» спирається на значення категорії «трансформаційний процес». Під ним можна розуміти кардинальні зміни характеру, структури та механізмів функціонування державної влади, політичної системи, адміністративної сфери, досягнення їхнього якісно нового стану. Визначено, що трансформаційний процес – не безцільний рух. Важливу роль відіграє формування його вектора розвитку. Поняття вектора визначено як величина, що характеризується напрямом. Визначено, що після відновлення незалежності України ідейними основами адміністративного права визнано людиноцентристські положення. Відбулась трансформація адміністративно-командного «права державного управління» у галузь, яка нормативно визначає та регулює права й обов’язки державної діяльності щодо взаємодії із громадянським суспільством, є інструментом функціонування демократичної, правової держави. Визначено, що важливим у формуванні вектора розвитку адміністративного права є досвід упровадження демократичних патернів тих держав, які отримали позитивні результати їх верифікації, як-от європеїзація доктрини адміністративного права та її нормативної складової частини. Зазначено, що варто тримати баланс між використанням позитивного досвіду й огульним копіюванням положень доктрини та практики інших держав. Констатовано, що розвиток вітчизняних адміністративних практик і законодавства – тяглий, досліджений науковцями, запропоновано його поділ на: часи Київської Русі та Галицько-Волинського королівства; литовсько-польську добу; козацько-гетьманську добу; період із кінця XIX століття до 1917 року; період Української народної республіки (1917–1920 роки); період радянської окупації; період відновлення незалежності України. Розвиток наукової складової частини вітчизняної доктрини адміністративного права – безперервний, тривав у працях громадських і церковних діячів, науковців, викладачів. У деякі історичні періоди був відмінний від державно-правової практики з об’єктивних причин. Історіографічний аналіз вітчизняної доктрини свідчить, що протягом розвитку вона перебувала в контекстному взаємозв’язку із західноєвропейською доктриною, однак не тотожна їй. Автентичні традиції українського адміністрування сформовано в контекстуальному співвідношенні із західноєвропейською доктриною. На всіх етапах розвитку опрацьовувались передові підходи й ідеї. Справили вплив магдебурзьке право та традиції литовського, польського адміністрування. Велике значення мали положення вітчизняних церковних діячів про державну владу в розвитку наукової складової частини та у прикладному розвитку державності. Провідну роль у формуванні автентичних українських традицій адміністрування відіграла філософія козацтва. Після відновлення незалежності України відбувається повернення до автентичних вітчизняних положень і практик адміністрування. Навколо вектора постають тенденції розвитку теорії та практики адміністративної галузі. Для їх визначення необхідно спиратись на загальні основи категорії «тенденції розвитку» як «напрям розвитку якогось явища, думки чи ідеї, здійснювання закону за внутрішньо притаманною йому логікою руху». Висновки. Вектор розвитку сучасного адміністративного права можна визначити як формування партнерської взаємодії демократичної, правової держави та громадянського суспільства згідно з людиноцентристською ідеологією на основі європеїзації доктрини й адміністративних норм з урахуванням автентичних традицій вітчизняного адміністрування.