{"title":"ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУТУ ВІДВОДУ СУДДІ У ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ","authors":"Сергій Сергійович Юрко","doi":"10.32999/ksu2307-8049/2023-4-4","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Стаття присвячена питанням правового регулювання процедури відводу судді в українському судочинстві. Мета. Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих пропозицій удосконалення правового інституту відводу судді. Методи. Методами дослідження є комплекс загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких було зумовлено науковою та прикладною доцільністю. Емпіричну базу статті становлять чинні нормативно-правові акти, законопроєкти, статистична інформація стану здійснення правосуддя, у дослідженні якої застосовано метод аналізу та спеціальний формально-юридичний метод. Результати. За результатами дослідження встановлено, що натепер під час здійснення правосуддя в Україні задовольняється лише 1–2% заяв про відвід суддів, що свідчить де-факто про цілковиту неефективність цього інституту в національній правовій системі. З’ясовано, що чинне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «відвід», а порядок розгляду заяви про відвід у різних видах судочинства змінювався протягом усього періоду розвитку національного процесуального законодавства. Не менш актуальною проблемою є питання самовідводу судді. Чинний процесуальний механізм дозволяє суддям заявляти завідомо необґрунтовані самовідводи, фактично самоусуваючись від розгляду складних із правового чи морального погляду справ. Висновки. Автор доходить висновків, що нині в Україні не реалізовано процесуальну гарантію права кожного на розгляд справи неупередженим судом шляхом забезпечення процедури відводу або самовідводу судді в ситуації, коли суддя особисто заінтересований у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджено ставиться до будь-якої сторони. Причиною цього є недосконалість процесуального законодавства України, яке в частині відводу суддів порушує базовий принцип nemo judex in propria causa, сформульований ще в римському праві. Фактично, у вирішенні питання відводу за нинішньої моделі правового регулювання суддя стає і стороною і суддею у власній справі. Закон, який ставить будь-кого у становище судді у своїй справі, є законом, що порушує право. На основі дослідження процесуального законодавства, правозастосовної практики та статистичної інформації автор пропонує власне визначення поняття відводу та відповідні зміни до процесуального механізму відводу суддів.","PeriodicalId":496612,"journal":{"name":"Naukovij vìsnik Hersonsʹkogo deržavnogo unìversitetu","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-09-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Naukovij vìsnik Hersonsʹkogo deržavnogo unìversitetu","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2023-4-4","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Стаття присвячена питанням правового регулювання процедури відводу судді в українському судочинстві. Мета. Метою дослідження є розроблення науково обґрунтованих пропозицій удосконалення правового інституту відводу судді. Методи. Методами дослідження є комплекс загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких було зумовлено науковою та прикладною доцільністю. Емпіричну базу статті становлять чинні нормативно-правові акти, законопроєкти, статистична інформація стану здійснення правосуддя, у дослідженні якої застосовано метод аналізу та спеціальний формально-юридичний метод. Результати. За результатами дослідження встановлено, що натепер під час здійснення правосуддя в Україні задовольняється лише 1–2% заяв про відвід суддів, що свідчить де-факто про цілковиту неефективність цього інституту в національній правовій системі. З’ясовано, що чинне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «відвід», а порядок розгляду заяви про відвід у різних видах судочинства змінювався протягом усього періоду розвитку національного процесуального законодавства. Не менш актуальною проблемою є питання самовідводу судді. Чинний процесуальний механізм дозволяє суддям заявляти завідомо необґрунтовані самовідводи, фактично самоусуваючись від розгляду складних із правового чи морального погляду справ. Висновки. Автор доходить висновків, що нині в Україні не реалізовано процесуальну гарантію права кожного на розгляд справи неупередженим судом шляхом забезпечення процедури відводу або самовідводу судді в ситуації, коли суддя особисто заінтересований у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджено ставиться до будь-якої сторони. Причиною цього є недосконалість процесуального законодавства України, яке в частині відводу суддів порушує базовий принцип nemo judex in propria causa, сформульований ще в римському праві. Фактично, у вирішенні питання відводу за нинішньої моделі правового регулювання суддя стає і стороною і суддею у власній справі. Закон, який ставить будь-кого у становище судді у своїй справі, є законом, що порушує право. На основі дослідження процесуального законодавства, правозастосовної практики та статистичної інформації автор пропонує власне визначення поняття відводу та відповідні зміни до процесуального механізму відводу суддів.