{"title":"Жебрацтво як соціальний феномен українського населення XVIII-ХІХ ст.","authors":"Олена Бороденко","doi":"10.33782/2708-4116.2023.4.220","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті вивчаються особливості жебракування як соціального явища українського суспільства XVIII-ХІХ ст. Жебрацтво визначалося провинністю людини щодо справедливого чи неправомірного отримання подаяння. Основними відмінними ознаками жебраків вважалися наявність явних фізіологічних вад і проживання за рахунок милостині, яку жертвувало населення. Розрізняли вимушений або професійний характер цього соціального феномену. Виділяли малорухливих (міських) і більш рухливих, працездатних і непрацездатних маргіналів, добровольців і тих осіб, які приєдналися до цієї соціальної категорії через об’єктивні чи суб’єктивні чинники. Прохачі милостині переслідувалися цивільним і кримінальним законодавством. Відповідно до соціального походження людей відправляли у монастирі, поміщицькі господарства, інвалідні команди, на поселення у новостворені населені пункти або Сибір, на утримання в богоугодні заклади (богадільні, лікарні, робітничі, сирітські, виховні будинки) тощо.","PeriodicalId":475387,"journal":{"name":"Старожитності Лукоморʼя","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Старожитності Лукоморʼя","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.33782/2708-4116.2023.4.220","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті вивчаються особливості жебракування як соціального явища українського суспільства XVIII-ХІХ ст. Жебрацтво визначалося провинністю людини щодо справедливого чи неправомірного отримання подаяння. Основними відмінними ознаками жебраків вважалися наявність явних фізіологічних вад і проживання за рахунок милостині, яку жертвувало населення. Розрізняли вимушений або професійний характер цього соціального феномену. Виділяли малорухливих (міських) і більш рухливих, працездатних і непрацездатних маргіналів, добровольців і тих осіб, які приєдналися до цієї соціальної категорії через об’єктивні чи суб’єктивні чинники. Прохачі милостині переслідувалися цивільним і кримінальним законодавством. Відповідно до соціального походження людей відправляли у монастирі, поміщицькі господарства, інвалідні команди, на поселення у новостворені населені пункти або Сибір, на утримання в богоугодні заклади (богадільні, лікарні, робітничі, сирітські, виховні будинки) тощо.