Жебрацтво як соціальний феномен українського населення XVIII-ХІХ ст.

Abstract

У статті вивчаються особливості жебракування як соціального явища українського суспільства XVIII-ХІХ ст. Жебрацтво визначалося провинністю людини щодо справедливого чи неправомірного отримання подаяння. Основними відмінними ознаками жебраків вважалися наявність явних фізіологічних вад і проживання за рахунок милостині, яку жертвувало населення. Розрізняли вимушений або професійний характер цього соціального феномену. Виділяли малорухливих (міських) і більш рухливих, працездатних і непрацездатних маргіналів, добровольців і тих осіб, які приєдналися до цієї соціальної категорії через об’єктивні чи суб’єктивні чинники. Прохачі милостині переслідувалися цивільним і кримінальним законодавством. Відповідно до соціального походження людей відправляли у монастирі, поміщицькі господарства, інвалідні команди, на поселення у новостворені населені пункти або Сибір, на утримання в богоугодні заклади (богадільні, лікарні, робітничі, сирітські, виховні будинки) тощо.