Історичні особливості таджицького соціуму радянського періоду

Abstract

У статті здійснено аналіз особливостей таджицького соціуму радянського періоду. Сучасна таджицька ідентичність почала формуватися лише на початку XX ст. із виходом у 1912 р. першої таджицької газети «Бухорои шариф» («Священна Бухара»). До особливостей таджицького соціуму радянського періоду ми віднесли відсутність досвіду незалежного державного існування; низький рівень національної самосвідомості населення, адже таджицька ідентичність відокремилась від загальномусульманської та загальноперської лише у 1920-х рр.; вдячність радянській владі за відродження таджицької державності спочатку у форматі таджицької національної автономії, а з 1929 р. – Таджицької РСР; фактична відсутність досвіду життя народу при капіталістичному ладі; політичним носієм таджицької національної самосвідомості стала Компартія Таджикистану в особі національної партійної еліти, яка й конструювали нову таджицьку ідентичність; поступове набуття російською мовою статусу мови міжнаціонального спілкування у Таджикистані та заміна таджицько-узбецької двомовності таджиків таджицько-російською; підпорядкування таджицької культури радянській імперській культурі що з часом виховало у таджицькому соціумі компліментарне ставлення до СРСР і Росії загалом та щиру політичну лояльність щодо них; розширення багатонаціональності та соціально-професійної сегментції таджицького соціуму при якій корінне населення переважно було зайняте в сільському господарстві, торгівлі, культурі та освіті, а приїжджі зайняли провідні позиції у промисловості, конструкторських бюро, наукових установах; складна географічна конфігурація держави, нерозвинутість державних та економічних структур країни стали причиною територіальної відособленості та роз’єднаності таджицького суспільства, а також формування регіональних кланів – ходжентського, кулябського, гармського та памірського.