«АВЕСТІЙСЬКА МУДРІСТЬ» ЯК ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Abstract

Стаття присвячена аналізу навчально-виховного процесу в отошкадах Стародавньої Бактрії, визначенню значення зороастрійського храму у культурнопросвітницькому житті суспільства, питанням методики навчання мудрецями, вчителями та наставниками підростаючого покоління. Завдяки аналізу «Авести» та іншої дидактичної літератури стародавньої епохи ми можемо відтворити складові навчальновиховного процесу в сім'ї та початковій школі. Автор статті доводить, що бактрійська традиція в давнину запровадила практично невідомі в історії людства форми навчання, зокрема вчення про беззаперечну підпорядкованість і заборони для зороастрійців в системі освіти в «Авесті» або академії Гунда-Шапур. Обов'язковими напрямами початкової освіти були читання й письмо, арифметика й наука про зірки, військова майстерність, релігія, музика. На основі документів автор статті визначає, що бактрійці використовували метод усного викладу матеріалу (читання текстів та вказівок «Авести» напам’ять (повчальна легенда, порада, повчання, пісня); практичний метод – для закріплення набутих знань ставилися спеціальні завдання («повторення» співу (двічі на день), виразне читання, відповіді на запитання за текстами «Авести» Хранителів серця, Банди, Занда (розділ, параграф) а також інші різновиди (вправа, робота, узагальнення, самонавчання); сюди входили використання військової зброї, їзда верхи, боротьба, читання віршів та спів релігійних гімнів, гра на музичних інструментах, ораторське мистецтво, малювання, прикраса столу, зустріч гостей, гра в шахи та нарди, приготування напоїв, обслуговування за лаштунками та багато іншого; наочний метод, де Барсамові палички використовувалися як наочні посібники (в арифметичних обчисленнях, у навчанні астрономії панував показ і спостереження за небесними об’єктами, мистецтвом, музичними інструментами, творами мистецтва, архітектурними спорудами, наскальними малюнками тощо при вивченні); метод самоосвіти для постановки та імпровізації голосу й звукового апарату, діти самостійно вивчали «кірот» і ораторське мистецтво в спеціальних кімнатах, спускаючись до звучання тембру, що відповідав законам акустики в каплиці, де було передбачено підйоми та падіння. Автор статті показує, як дорослі учні, наслідуючи своїх наставників, окремі частини «Авести» тримали в таємниці. Автор статті доводить, що те, що частини священної книги зороастризму «Авести» збереглися до наших днів, пов’язано з освіченими людьми, які запам’ятовували і тримали в пам’яті ці частини. Це підтверджується текстами самої Авести, котра базувалася на законі первісного походження, що згадується, втілюється, вимовляється, виконується, підтримується, практикується, поклоняється, втілює їхній змінений світ. Духовність світу «Авести» заслуговує на вивчення.