МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ

Abstract

У статті аналізуються поняття, цілі мінімальної заробітної плати, критерії її визначення, сфера застосування системи встановлення мінімальної заробітної плати, процедура її встановлення та практичне впровадження в національну юридичну практику. Здійснюється порівняльно-правовий аналіз актів національного трудового законодавства на предмет відповідності їх міжнародним та європейським стандартам, закріпленим у конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці, зокрема Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються 1970 року, Рекомендації МОП № 135 щодо встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються 1970 року, статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року. Звертається увага на те, що Україна до цього часу не взяла на себе зобов’язання за п. 1 ст. 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) («визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім’ям достатній життєвий рівень»). Розкривається сутність та значення мінімальної заробітної плати як однієї з основних державних соціальних гарантій з урахуванням змін і доповнень, внесених до Кодексу законів України про працю та Закону України «Про оплату праці» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. Доводиться, що виходячи з положень Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, мінімальний посадовий оклад як державна соціальна гарантія має визначатися на основі прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту, а не мінімальної заробітної плати, яка також є державною соціальною гарантією. Визначається співвідношення категорії «мінімальна заробітна плата» та категорії «прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року».