Трансформація інституційного механізму державного управління в системі вищої освіти

Abstract

У статті узагальнено наукові здобутки щодо теоретичних основ інституційного механізму державного управління в системі вищої  освіти. Досліджено інституційні аспекти державного управління в сфері освіти. Обґрунтовано пропозиції щодо трансформації інституційного механізму державного управління в сфері освіти і науки України. Визначено, що як у ситуації добровільного, так і примусового формування інституційного механізму його учасникам необхідно знати основні орієнтири своєї діяльності в рамках його функціонування. У першому випадку, ці орієнтири виставляють центральні органи виконавчої влади, а від учасників вимагається, в першу чергу, виконавча дисципліна, а не креатив. Добровільні інституційні механізми знаходять орієнтири (benchmarks) своєї діяльності завдяки конкуренції. Проте в галузях, де підвищена і роль державного регулювання, і велика роль уїльямсонових «керівних структур», специфіка суспільних благ змушує інститути формувати орієнтири створюваних ними інституційних механізмів самостійно. Незважаючи на більш жорстку, ніж при виробництві матеріальних благ, регламентацію і значну роль державного фінансування у відтворенні зазначених благ у сфері освітніх послуг, інституційне середовище, особливо в регіональних закладах, сприяє посиленню конкуренції. Це, у свою чергу, ще більше стимулює добровільне формування орієнтирів автономними інститутами в рамках інституційних механізмів – інакше цілі почне формувати держава або наддержавні структури. Визначено, що інституційне забезпечення державного управління в системі вищої освіти передбачає сукупність складових, що знижують трансакційні витрати співробітництва та конкуренції інститутів вищої освіти, сприяють їх адаптації до обмежень інституційного середовища та їх трансформації з метою збільшення каналів і джерел фінансування.