Мотиваційна маркованість відіменних дієслів у національно-мовному ландшафті писемних пам’яток староукраїнської мови XIV–XVII ст.

Abstract

У статті схарактеризовано староукраїнські відіменникові деривати за структурно-ономасіологічними і мотиваційними процесами, а тип мотивації, її різновид та компонент, вербалізований в ономасіологічній ознаці відіменникових дієслів, визначає семантичну групу предикатів, позначених дієслівними одиницями. Мотиваційні процеси староукраїнських відіменникових дієслів із суфіксами -ова-,(˃-ува-/,- юва-,-ева-///-ева-/) простежуються як у пропозиційно-диктумній, так і в асоціативно-термінальній мотивації. Пропозиційно-диктумна мотивація староукраїнських відіменникових дієслів є найбільш поширеною у дієслівній системі XIV–XVII ст., мотиватори дієслів вибираються зі сфери предикатно-аргументної структури концепту і мають прямі значення. З’ясовано асоціативно-термінальну мотивацію відіменникових дериватів у дієслівній системі староукраїнської літературної мови, що простежується на виборі мотиватора з компонента неістинних, метафоричних знань. У дієслівному словотворі староукраїнської літературної мови виокремлюються модусно мотивовані відіменні деномінативи, що характеризуються використанням оцінного сприймання мотиваторів мовцями. Словотвірно-ономасіологічний механізм творення відіменних дієслів у писемних пам’ятках XIV–XVII ст. є вербальним і граматикалізованим позначенням предикатної позиції концепту на підставі селекції одного із субстанційних компонентів пропозиції або його асоціата, висвітлених у певній когнітивній структурі ситуації шляхом внутрішнього програмування з огляду на структуру свідомості носіїв мовної картини світу.