СУДОВА ПРАВОТВОРЧІСТЬ ЯК СПОСІБ ПОДОЛАННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ ПРОГАЛИН ТА ВИКЛЮЧНА ПРАВОВА ПРОБЛЕМА В ПРАВОЗАСТОСОВЧОМУ ПРОЦЕСІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ

Abstract

В статті проведено дослідження і розкрито поняття «судової правотворчості», «законодавчих прогалин» та «виключної правової проблеми» в правозастосовчому процесі цивільного судочинства України. Доведено, що судова правотворчість, спрямована на подолання законодавчих прогалин і з цих підстав по суті є складовою частиною поняття «виключної правової проблеми». Визначено, що на доктринальному рівні під «виключною правовою проблемою» розуміється: а) повна або часткова відсутність норм права, що унеможливлює урегулювання суспільних відносин, які набули спірного характеру; б) наявність змістової неузгодженості норм права щодо їх неповноти, нечіткості чи суперечливості або остаточної їх архаїчності та «застарілості». В той же час Велика Палата Верховного Суду виходячи із практичної правозастосовчої практики визнає поняття «виключної правової проблеми» виходячи із кількісного та якісного її показників, суть яких і розкривається в даній роботі. При цьому, автор підкреслює, що виключна правова проблема виникає там і тоді, де має місце змістовна наявність законодавчих прогалин щодо окремих норм права, яка не може долатися за рахунок правових аналогій або правотлумачної практики. При цьому «судова правотворчість» з процесуальної точки зору може мати місце лише при наявності змістовно-правових підстав, які закріплені в процесуальному законодавстві України у вигляді відсутності неповноти, неточності чи суперечливості норм права (ч. 10 ст. 10 ЦПК України). З матеріально-правової точки зору це усунення правової невизначеності щодо змісту окремих норм права чи законодавчих прогалин під час правозастосовчої практики цивільного судочинства. В роботі підкреслюється, що інститут «судової правотворчості» по суті є першим кроком до взаємозближення континентального і загального права в Україні і як наслідок в цивільному судочинстві України сьогодні по суті закладаються основи до формування прецедентної моделі цивільного судочинства. І хоча такі тенденції ще і не мають своїх чітких обрисів, але сама правова суть судової правотворчості вказує на те, що за допомогою саме такого механізму долається «виключна правова проблема», відбувається розвиток права та формується єдність правозастосовчої практики.