{"title":"СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ","authors":"С. М. Бережной","doi":"10.32782/klj/2023.1.22","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті наголошено на тому, що попри важливість роботи кожного з суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, їх система не має законодавчого закріплення як і комплексного відображення в теорії права. З практичної точки зору зазначене може мати наступні наслідки: недостатньо ефективна координація дії вказаних суб’єктів; нездійснення окремих заходів спрямованих на захист державного суверенітету та територіальної цілісності; відсутність об’єктивного нормативно-правового забезпечення цих суб’єктів; ризик дублювання повноважень і т.п. Зважаючи на спірні положення наукових праць, де висвітлювались переліки суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, в своєму дослідженні автор спирається на чинне законодавство України, зокрема в сфері національної безпеки. В процесі дослідження акцентовано увагу на відмінності суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, внаслідок різного характеру їх повноважень. Наприклад, компетенція парламенту та уряду країни не обмежується забезпеченням безпеки та оборони в той час, коли вказана діяльність є основним напрямом діяльності суб’єктів сектору безпеки та оборони. Зважаючи на велику кількість суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності їх запропоновано представити у вигляді диференційованої системи, утвореної шляхом поділу цих суб’єктів за характером повноважень: 1) загальні суб’єкти, основними повноваженнями яких не є захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, проте їх діяльність нерозривно пов’язана з цим напрямом (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, суди); 2) спеціальні суб’єкти основними завданнями яких є забезпечення національної, державної та воєнної безпеки (Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Національна гвардія України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України та Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Управління державної охорони України, розвідувальне співтовариство, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, Служба судової охорони).","PeriodicalId":165780,"journal":{"name":"Kyiv Law Journal","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-04-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Kyiv Law Journal","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32782/klj/2023.1.22","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті наголошено на тому, що попри важливість роботи кожного з суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, їх система не має законодавчого закріплення як і комплексного відображення в теорії права. З практичної точки зору зазначене може мати наступні наслідки: недостатньо ефективна координація дії вказаних суб’єктів; нездійснення окремих заходів спрямованих на захист державного суверенітету та територіальної цілісності; відсутність об’єктивного нормативно-правового забезпечення цих суб’єктів; ризик дублювання повноважень і т.п. Зважаючи на спірні положення наукових праць, де висвітлювались переліки суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, в своєму дослідженні автор спирається на чинне законодавство України, зокрема в сфері національної безпеки. В процесі дослідження акцентовано увагу на відмінності суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, внаслідок різного характеру їх повноважень. Наприклад, компетенція парламенту та уряду країни не обмежується забезпеченням безпеки та оборони в той час, коли вказана діяльність є основним напрямом діяльності суб’єктів сектору безпеки та оборони. Зважаючи на велику кількість суб’єктів захисту державного суверенітету та територіальної цілісності їх запропоновано представити у вигляді диференційованої системи, утвореної шляхом поділу цих суб’єктів за характером повноважень: 1) загальні суб’єкти, основними повноваженнями яких не є захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, проте їх діяльність нерозривно пов’язана з цим напрямом (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, суди); 2) спеціальні суб’єкти основними завданнями яких є забезпечення національної, державної та воєнної безпеки (Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство оборони України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Національна гвардія України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України та Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Управління державної охорони України, розвідувальне співтовариство, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, Служба судової охорони).