ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОСТУПОК: ПИТАННЯ КОРЕЛЯЦІЇ ЗАКОНОДАВЧИХ ПРИПИСІВ ЩОДО ЇХ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Abstract

Стаття присвячена дослідженню особливостей затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок. Виокремлено та охарактеризовано законодавчі положення, якими врегульовані питання затримання особи загалом, зокрема і за вчинення кримінального проступку. Задля опрацювання проблемних питань з тематики статті наведені наукові позиції, що дало змогу підкреслити важливість обраного напряму дослідження. За результатами проведеного дослідження обгрунтовано, що затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок – є тимчасовим запобіжним заходом, який застосовується з підстав та в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, уповноваженою службовою особою (поліцейськими, військовослужбовці та іншими особи, яким відповідними законами надано право на здійснення затримання) щодо особи, яка вчинила кримінальний проступок (тобто діяння, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі). Доводиться позиція про те, що для здійснення затримання особи, яка вчинила кримінальний проступок, необхідна наявність підстав затримання, визначених у частині першій та другій статті 208 Кримінального процесуального кодексу України, а також відповідних умов, визначених у частині другій статті 298-2 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто за наявності підстав, але за відсутності умов, затримання такої особи не буде здійснюватися. Перспектива подальшого дослідження окресленої тематики, полягає в необхідності ґрунтовного та системного аналізу міжнародного досвіду застосування інституту затримання особи за вчинення кримінального проступку (його міжнародних аналогів, що відображають рівень суспільної небезпечності).