ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНОЇ МУЗИЧНОЇ ІГРАШКИ У ВИХОВАННІ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ (ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТ.)

Abstract

У статті на основі аналізу етнографічних досліджень вивчено народну музичну іграшку як засіб виховання українських дітей ХІХ – першої чверті ХХ ст. Наголошено, що нового прочитання потребує педагогічний дискурс ХІХ – першої чверті ХХ ст., адже саме цей історичний період є надзвичайно плідним дослідницьким полем – це час бурхливих суспільних, політичних, економічних перетворень, що змінювали традиційну українську сім’ю. Саме у цей час педагогічні, культурологічні пошуки педагогів мали етнографічний, етнологічний характер, основною метою яких було збирання, висвітлення й розкриття народної педагогіки: українського фольклору, звичаїв, обрядів, релігійних вірувань, символів, народного мистецтва, дитячих розваг, іграшок тощо. Зауважено, що спеціальних іграшок для дітей було дуже мало, зокрема й музичних. Іграшки діти зазвичай робили собі самі, старші інколи передавали їх меншим і тільки інколи робили це дорослі селяни. Виготовляючи самостійно іграшки, діти розвивалися й росли. Дорослі всіляко заохочували дітей до виготовлення іграшок і з повагою ставилися до дитячих промислів. Для малюків батьки та гончарі виготовляли іграшки-брязкальця. Поширеною іграшкою українських хлопчиків і дівчаток до трьох років були глиняні свистунці. Українські хлопчики із шести років виготовляли іграшки-забави, що видавали певні тони – музичні інструменти, які виготовлялися з природних матеріалів. Такими іграшками гралися й дівчатка. У публікації автори зупиняються на характеристиці технології виготовлення таких дитячих музичних інструментів (дудки, гуркалки, жухалки, фуркала, свистки, пищала тощо). Серед шумових духових іграшок найбільш популярними в дитячому товаристві були дудки через доступність та простоту їх виготовлення.