ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЗАСОБИ ПОРТРЕТУВАННЯ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ КНИГИ «ЖИТТЯ І СМЕРТЬ РЕДАКТОРА»)

Abstract

У статті йдеться про основні публіцистичні засоби портретування, виходячи з аналізу книги «Життя і смерть Редактора: Книга пам’яті Бориса Дерев’янка» (упорядник Лариса Бурчо), де представлено чимало зразків жанру. У тексті передано як пряму, так і непряму мову самого очільника газети; переваги непрямої мови в тому, що, передаючи чуже висловлювання, застосовуються більш економні мовні засоби, які дозволяють зберігати лаконічність викладу матеріалу. Водночас непряма мова поступається перед прямою в емоційному плані, адже в конструкціях з непрямою мовою не ставиться завдання зберегти індивідуальні особливості мовця, оскільки в центрі уваги важливо не те, як він говорив, а те, що він говорив. Виділено різні види описів, заголовки, деталі й подробиці, пряме цитування тощо як важливі техніки створення образу людини в публіцистиці. У більшості авторів йдеться про неабияку потребу Бориса Дерев’янка постійно відроджувати довіру до слова журналіста, до журналістики власне як до «четвертої влади». Виходячи з нарисів і спогадів, можна у своєрідний спосіб сформулювати такі основні принципи та завдання журналістики сучасного й минулого: усвідомлення нею національної й регіональної потрібності, професійної й етичної довершеності, спрямованості на скріплення «душі нації», «душі міста». Така журналістика, на думку редактора «Вечірки», може виконати основне завдання: віднайти правдиві глибини й висоти духовності, відкрити спільноті правду про них. Але для цього слід мати велике внутрішнє переконання у своїй правоті. Зі сторінок портретних нарисів весь час лунає думка, що одужання журналістики як професії за сучасних обставин – це перший симптом одужання суспільства як такого. Публіцистичні засоби портретування різноманітні й різноформатні. Серед головних ми виділили: опис людини в дії; опис особистості через спілкування з іншими людьми – колегами, друзями; опис через ставлення до справи і створення своєрідного кодексу професіонала – через розповідь про погляди; опис через ставлення до опонентів, до ідеологічних супротивників; пряме цитування; активне застосування промовистих деталей і подробиць, які в окремих випадках стають підґрунтям побудови всього твору; аналіз заголовкового комплексу книги – від власне назви самого видання до назв окремих публікацій, їх частин і підрозділів. Усі без винятку засоби портретування є важливими, всі разом створюють цілісний світлий образ.